смiюсь, задум чудовий, але таки дотешiть його, Саш

А тепер зрозуміло?

Ви молодець, Сашо. Так набагато краще, але э ще деякі дрібнички. Наче "моцаки" видає словник. На ПМ прийнятий наголос "вІршам", принаймі мене тут так вчили.
І останній катрен мені таки не зрозумілий.
"Якби тіла надати всім віршам -
Попастися пустити в небо синє,
Тікав би переляканим лошам
Світ за очі від жаху Буратіно"
Розшифровується так, наче вірші перетворюються у щось таке, що пасеться в небі (ну й уява у Вас))), а разом з тим Буратiно теж перетворюється у лоша, то він вірш??? І яким тоді, пробачте, рядком вірш по імені Буратіно хоче Мальвіну (ну Ви і збоченець)))? І чого він втікатиме перелякано від таких самих віршів-лошаків?
Може, ще допрацюєте трішки?))
І да - "цільнозварні" - то до металу, а дереву ну не пасує якось...

I я вдячна Вам за пояснення і за толерантну розмову.

Цитата з Дімарова мене не переконала - гадаю, права Лариса: не може бути суцільнозварним дерево, з якого витесаний Буратіно. Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри - таки металевий, а не дерев'яний.
Що стосується наголосу у слові "вірш", то на ПМ колись і справді була довга дискусія з цього приводу - її відлуння можна побачити навіть тут: http://maysterni.com/publication.php?id=66969
Я, наприклад, відтоді теж завжди ставлю наголос на першому складі.

У тому то й цимус. Карло Коллоді створив персонаж із позитивними рисами - чемний, охайний, завжди допомагає друзям, не бреше, не краде. А Олекій Толстой наділив свого Буратіно жлобськими рисами характеру. Він зобразив радянську дійсність тридцятих років минулого століття, вдягнувши на них шати казки.І те, що на екрані він виглядає симпатично лише відволікає увагу від основного - тато напідпитку встругнув дитинку в брудному підвалі. Вчитися воно не дуже хотіло, тому виросло лобурякою. Звісно, моя спостережливість багато кому не до смаку, бо це ж герой з дитинства. А ви би хотіли собі так дитинку? На тверезу голову, сподіваюся, що ні.

Я рада, що Ви копнули глибше, Сашо. В тому то й справа, що Колоддi писав казку. А Толстой - пародiю під виглядом казки. Він взяв чудову основу, увілляв в неї свою жовч і нелюбов до конкретних людей, саме він, а не папа Карло подарував нам такого Буратіно. Але час все розставляє на свої місця, Буратіно залишається улюбленим казковим героєм для багатьох поколінь дітей, а Олексій Толстой завдяки цьому твору проступає перед нащадками мілким злобним заздрісником.
Природа так щедро обдаровує деяких людей, а вони цей дар переводять на пшик. Замість того, щоб писати про вічне, добре, перетворюють дар слова у зброю. Ця зброя потрібна, необхідна у боротьбі з ворогом - справжнім, а не для зведення рахунків з людьми.

Ого, бачу, пора перечитати Карло Коллоді і Олексія Толстого більш уважно - справді читав ще у школі і не зауважив, що там аж така різниця. Дякую.

Встромлю і я свого носа)
"Карло Коллоді створив персонаж із позитивними рисами - чемний, охайний, завжди допомагає друзям, не бреше, не краде."
Дозвольте трішки не погодитись: - у Карло Колоді Піноккіо любить побріхувати - від кожної побрехеньки у нього стає довшим ніс.
Інша річ, що він до кінця казки виправляється, позбавляється всіх недоліків і стає чемним СПРАВЖНІМ хлопчиком.

І до речі, я подумала, що Ви якраз оцю рису - брехати - обіграли і закинули як справедливий докір деяким віршам, від яких той Ваш Буратіно втік, бо та брехня ще страшніша від його власної.

Якщо ж ні... І Ви не це мали на увазі. То тепер навіть не знаю... Тепер мені остання строфа теж видається-з'являється нізвідки, вискакує як Пилипко з конопель.

Тікав би, його потворність (внутрішня і зовнішня) - ніщо, у порівнянні з деякими поетичними монстрами.

Дякую й вам за розуміння і цікавість.