ПРОЩАННЯ ЗІ СЛЬОЗАМИ

Хай сльози ці впадуть
Перед лицем твоїм, ще тут я поки,
Й твої в них відіб’ються губи й щоки
Й цим вартість хоч якусь їм придадуть,–
Бо в них, мов злитки,
Тебе відбитки.
Плоди це горя і емблеми муки,
Коли й твої впадуть мені на руки
За мить до невблаганної розлуки.

Сльози краплині
Вмістить вдалось і світ ще до Потопу,–
І Азію, і Африку, й Європу,–
І Всесвіт весь, що маємо вже нині.
Сльозинка кожна
Світам тотожна.
О, я тебе, кохана, так люблю,
Що наших сліз потоком світ заллю,
Потоп новий з небес моїх пошлю.

Приплив, відплив
Не збурюй, наче місяць,– це мене
Не захистить й раніше не верне,
Ніж, як на Бога б лиш поклавшись, плив.
Й де буду, там
Не смій вітрам
Звірять мольбу й відчай своїх ридань:
Зітхаю вже відлунням тих зітхань,
Й помру завчасно від твоїх страждань.

ПІСНЯ

Йди й піймай зорю, що впала,
Знайди корінь мандрагори,
Де, скажи, юнь, що промчала,
З чорта рогів зроби гори;
Чути спів сирен навчи
І з відчаєм розлучи,
Й знайди
Сліди
Вітрів, що змовкли назавжди.

Якщо маєш такі очі,
Що й незриме ними зрієш,–
В мандрах дні проводь і ночі,
Поки в них не посивієш.
Й будеш знов в цій стороні,
Розкажи про все мені:
Чи стрів,
Як брів,
Дівча те, що найкраще з дів?

Якщо стрів таку – повідай:
Обійшов ти світ недаром;
Коли ж ні – журби не відай:
Й тут зустрів би незабаром.
Але й та, яку б зустрів,
Чи ж така, як постарів?–
Краса
Згаса
Й ніколи вже не воскреса.

РІЧНИЦЯ

Всі королі, їх челядь вся,
Вся слава, доблесть, честь, краса,
Все, й сонце теж, що всім дає тепло,
На рік старішим стало, ніж було,
Відтоді, як зустрілись вперше ми.
Наблизивсь світ до тліну і пітьми,–
Любов лиш наша не мина
Не має вчора й завтра вже вона;
Йдучи, від нас не йде і змін не зна,
Останній й перший в вічнім дні єдна.

В могили дві зійдем без мук,
Де смерть позбавить від розлук.
Й хоч смертні ми так само, як і всі,
Й колись стать тліном і твоїй красі:
З очей і вух собі смерть візьме дань,
Щоб сліз не лить нам і не чуть зітхань,–
Та душі, ангели немов,
Полинуть – крила дасть для них любов.
Могилам – плоть, як захолоне кров,
А душам – поєднатись в небі знов.

Блаженство вічне буде там,
Та іншим теж не менш, як нам.
Й тут на землі ми зараз королі,
Нас перевершить інші замалі.
В безпеці ми: загроза де й чия?
Хто зрадить нас? – Хіба що ти чи я.
Не знаючи страхів і втрат,
Живім, любімось, щоб додать стократ
Літа до літ, аж поки шістдесят
Налічим їх – й це друге з наших свят.