Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Затужила душа за Шекспіром... "ГАМЛЕТ"-прем'єра 2017
Це вистава-містика, вистава-медитація, вистава у виставі. Бо ж як іще назвати це видовище театрального дійства, спостерігати героїв драматургії Шекспіра, що не тільки промовляють чудовим барвистим текстом автора в перекладі Юрія Андруховича, а й вдягають личину своїх персонажів – маріонеток (великих ляльок) і одночасно їх міні-версію, наче «alter ego», квінтесенцію характеристик образу. Додайте ще цікаву сценографію (художники-постановники: Оксана Россол, Олександр Сергієнко) - деякі містичні спецефекти у вигляді одвічної темряви і диму (світло: Алла Новікова), лахміття, обрису дверей (в інший вимір задзеркалля), старих валіз, імітованих органних труб; музику – то класично-драматичну, в силі ретро, то у стилі модерн, - і серед усього цього бедлему – кілька акторів, що виконують по кілька ролей, кожна з яких виконується іншою інтонаційною палітрою, іншою «поведінкою» гри, іншою пластикою ляльковедення. Це - захоплююче, це - ТЕАТР у всій повноті емоцій та переживань і акторів, і глядачів… Не даремно в передпрем’єрному інтерв’ю один з акторів, виконавець 5 ролей (Лаерт, Гільденстерн, Розенкранц, Актор, Гробар) – Василь Сидорко, скаже:
«… ми назвали це так - історія світового ляльковедення, це те, як нами маніпулюють, як ми маніпулюємо і як ми намагаємося позбутися цих маніпуляцій».
Роль Гамлета виконує Надія Крат – її манера спілкування з залом дуже органічна, не «показова», ненав’язлива. Її тембр голосу з легким відголоссям хрипу не акторська імітація «чоловічого» «я», а природня інтонація втоми «від життя» на межі з надривом, інтонація розчарування і гіркоти, зосереджена на глибині шекспірівської драматичної мови, інтонація плину думок героя, що в пошуках істини у поглядах на оточуючий його «брудний» та «понівечений» світ людей, вдягає на себе машкару душевного божевілля. Так легше…Так простіше жити у злочинному колі родичів-ворогів, говорити «езопові» монологи, передбачати зміїні приступи ненависті вітчима-Короля Клавдія (Едем Ібадулаєв) і його страху за долю данського престолу, та відступництва і зради Королеви-матері Гертруди (Людмила Зборовська). Так можна захистити себе і покарати винних у смерті короля Гамлета Старшого-батька. Коли мова йде саме про акторську «машкару» як образ Шекспірівської драми - в руках персонажів акторів опиняються ляльки-маріонетки, а в найбільш закцетованих сюжетних колізіях - їх міні-копії. Про Надію-Гамлета режисер Олексій Кравчук додасть: «Надія Крат не грає чоловіка. Вона дуже точно тримає думку, і ця думка породжує образ Гамлета. У нас Гамлет - і актриса, і велика лялька, і мала лялька. А що ж до, власне, виконання ролі жінкою, то в історії театру це не перший такий випадок - роль Гамлета чудово виконувала Сара Бернар і була моновистава Алли Демидової «Гамлет-урок», поставлена Т. Терзопулосом в афінському театрі «Аттіс»…». Як на мене, Надія Крат у своєму сценічному втіленні образу Гамлета поєднує в собі і жіночу вразливість та чуйність, і чоловічу відвагу, відвертість та пристрасть до боротьби зі злом. Під таким кутом зору вона повністю розчиняється в характеристичних рисах Шекспірівського героя і тут же зникає першопочаткова несподіванка її «чоловічого» перевтілення.
В переліку акторських робіт окремої мови заслуговує Василь Сидорко, що виконує у виставі найбільшу кількість ролей. Його лялькові версії персонажів Гільденстерна і Розенкранца - вбрані на обидві руки - промовляють один супроти другого різними інтонаційними штрихами, навіть Розенкранц не вимовляє певні літери, що робить його пізнаваним серед багатоголосся хору дійових осіб драми. Чудові у виконанні Василя Сидорка та Людмили Зборовської ляльки-Грабарі. Василь Сидорко у подобі «людини-персонажа» виходить до Гамлета на двобій в образі Лаерта. Сцена двобою особливо рельєфно виписана режисером – тут у вирі музики, вирує і сув’язь почуттів, у якій і колишня приязнь побратимства між Гамлетом і Лаертом, що переросла в гнів і прагнення помсти: у Лаерта, через смерті батька Полонія (інтонаційно цікавий персонаж Володимира Мельнікова) і сестри Офелії (Людмила Зборовська). В Гамлета це передчуття трагічного кінця. Його єдиний друг – Гораціо – намагається переконати не піддаватися на лукавий підступ Короля Клавдія, який задумав убивство Гамлета руками Лаерта, проте Гамлет розуміє невідворотність двобою і приймає виклик. Б’ються Гамлет і Лаерт не шпагами, а міні-ляльками Короля Клавдія (Лаерт) і Королеви Гертруди (Гамлет). Себто самим «серцевинням» отрути, підлості, підступності, зла. Обидві ляльки – засіб ядучої смертельної рани, вона торкнеться навзаєм і Гамлета, і Лаерта. Фінал зрозумілий і передбачуваний!
Серед порожнечі сцени після Двобою зависає серед задимленої пітьми і розкиданих реквізитів у віконному обрамленні містичних дверей постать Гораціо (Володимир Мельников), який мовчки на відстані спостерігав фінал драми і тепер став його єдиним правдивим свідком, носієм його правди, його уроку. Це сильно! В цій кінцівці вистави є щось від Сартра «За зачиненими дверима», де персонажі, що діють в замкнутому просторі мучать одне одного до безконечності…
Вистава «Гамлет» Вільяма Шекспіра у Львівському Театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» - це екзамен на фахову зрілість. Вона в репертуарі театру не випадкова, йдеться про події сьогодення, які наштовхують театральне середовище на прочитання відповідного драматургічного матеріалу. «Якщо звернутись до історії суспільства, то «Гамлет» як матеріал приходить у різні театри за часів змін, коли на порядок денний гостро виходить питання людини і соціуму, людини й держави, маніпуляції та вибору, - вважає Олексій Кравчук. - Зокрема, «Гамлета» вперше поставили на сцені Львівського оперного 1943 року з участю Йосипа Гірняка та Володимира Блавацького. А для нас день нинішній - теж день усвідомлення хаосу, в якому ми зараз живемо... Людина, яка потрапляє під вплив власних пристрастей, і це можуть бути гроші, слава, влада, егоцентризм, секс.., перетворюється на ляльку, тобто нею щось веде». До слова, дехто з глядачів вважав ляльки-маріонетки, що діють у виставі неестетичними, але ж у тому суть, бо кожна з тих ляльок – носій якоїсь вади чи низки вад, морального пороку суспільства.
«Гамлет» театру «І люди, і ляльки» приречений на успіх і на довге сценічне життя. А в контектсті театральних осередків Львова, цей маленький непретензійний театр (маю на увазі приміщення і кількість глядацьких місць) завдяки новітнім формам репертуарної політики стає останнім часом одним з найцікавіших театральних колективів нашого міста.
Львів, жовтень 2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Затужила душа за Шекспіром... "ГАМЛЕТ"-прем'єра 2017
«Гамлет» Шекспіра у Львівському театрі
естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»
(режисер-постановник Олексій Кравчук,
роль Гамлета - Надія Крат)
Затужила душа за шекспірівською драматургією… Не за наслідуванням, не інтерпретацією «за мотивами», а за оригінальним Шекспірівським текстом, за персонажами не гротесково поданими «у гострому соусі», як скажімо, це було кілька років тому в Театрі ім. Марії Заньковецької досить вдало проілюстровано творчою трупою театру на чолі з режисером Вадимом Сікорським (вистава «Гамлет у гострому соусі»); не за філософським посередництвом Кліма (феєрична «Дванадцята ніч» у львівському Театрі ім. Леся Курбаса – «п’єса Шекспіра, зіграна акторами далекої від Англії країни що і не знали ніколи слів Шекспіра»), а за ним – автором Вільямом Шекспіром, за його гострим трагічним світовідчуттям, за оголеною, «незручною», прикрою правдою «самотності» позитивного героя Принца Гамлета в чужому для нього, хоч і родинному, гнізді моральних покручів-маріонеток. О… тепер уже мова піде не тільки про шекспірівських героїв-людей, але й героїв-ляльок, у теперішньому конкретному випадку це не тільки доречно по задуму постави «Гамлета» Олексія Кравчука, але й необхідно, бо ж ідеться про специфіку Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», що звернула свій мистецький погляд зовсім не на дитячу тематику, а своїм вдалим прочитанням Шекспіра ввірвалася на «театральний Олімп» України (у контексті інших постав «Гамлета» на сценах Ужгорода та Івано-Франківська).
Це вистава-містика, вистава-медитація, вистава у виставі. Бо ж як іще назвати це видовище театрального дійства, спостерігати героїв драматургії Шекспіра, що не тільки промовляють чудовим барвистим текстом автора в перекладі Юрія Андруховича, а й вдягають личину своїх персонажів – маріонеток (великих ляльок) і одночасно їх міні-версію, наче «alter ego», квінтесенцію характеристик образу. Додайте ще цікаву сценографію (художники-постановники: Оксана Россол, Олександр Сергієнко) - деякі містичні спецефекти у вигляді одвічної темряви і диму (світло: Алла Новікова), лахміття, обрису дверей (в інший вимір задзеркалля), старих валіз, імітованих органних труб; музику – то класично-драматичну, в силі ретро, то у стилі модерн, - і серед усього цього бедлему – кілька акторів, що виконують по кілька ролей, кожна з яких виконується іншою інтонаційною палітрою, іншою «поведінкою» гри, іншою пластикою ляльковедення. Це - захоплююче, це - ТЕАТР у всій повноті емоцій та переживань і акторів, і глядачів… Не даремно в передпрем’єрному інтерв’ю один з акторів, виконавець 5 ролей (Лаерт, Гільденстерн, Розенкранц, Актор, Гробар) – Василь Сидорко, скаже:
«… ми назвали це так - історія світового ляльковедення, це те, як нами маніпулюють, як ми маніпулюємо і як ми намагаємося позбутися цих маніпуляцій».
Роль Гамлета виконує Надія Крат – її манера спілкування з залом дуже органічна, не «показова», ненав’язлива. Її тембр голосу з легким відголоссям хрипу не акторська імітація «чоловічого» «я», а природня інтонація втоми «від життя» на межі з надривом, інтонація розчарування і гіркоти, зосереджена на глибині шекспірівської драматичної мови, інтонація плину думок героя, що в пошуках істини у поглядах на оточуючий його «брудний» та «понівечений» світ людей, вдягає на себе машкару душевного божевілля. Так легше…Так простіше жити у злочинному колі родичів-ворогів, говорити «езопові» монологи, передбачати зміїні приступи ненависті вітчима-Короля Клавдія (Едем Ібадулаєв) і його страху за долю данського престолу, та відступництва і зради Королеви-матері Гертруди (Людмила Зборовська). Так можна захистити себе і покарати винних у смерті короля Гамлета Старшого-батька. Коли мова йде саме про акторську «машкару» як образ Шекспірівської драми - в руках персонажів акторів опиняються ляльки-маріонетки, а в найбільш закцетованих сюжетних колізіях - їх міні-копії. Про Надію-Гамлета режисер Олексій Кравчук додасть: «Надія Крат не грає чоловіка. Вона дуже точно тримає думку, і ця думка породжує образ Гамлета. У нас Гамлет - і актриса, і велика лялька, і мала лялька. А що ж до, власне, виконання ролі жінкою, то в історії театру це не перший такий випадок - роль Гамлета чудово виконувала Сара Бернар і була моновистава Алли Демидової «Гамлет-урок», поставлена Т. Терзопулосом в афінському театрі «Аттіс»…». Як на мене, Надія Крат у своєму сценічному втіленні образу Гамлета поєднує в собі і жіночу вразливість та чуйність, і чоловічу відвагу, відвертість та пристрасть до боротьби зі злом. Під таким кутом зору вона повністю розчиняється в характеристичних рисах Шекспірівського героя і тут же зникає першопочаткова несподіванка її «чоловічого» перевтілення.
В переліку акторських робіт окремої мови заслуговує Василь Сидорко, що виконує у виставі найбільшу кількість ролей. Його лялькові версії персонажів Гільденстерна і Розенкранца - вбрані на обидві руки - промовляють один супроти другого різними інтонаційними штрихами, навіть Розенкранц не вимовляє певні літери, що робить його пізнаваним серед багатоголосся хору дійових осіб драми. Чудові у виконанні Василя Сидорка та Людмили Зборовської ляльки-Грабарі. Василь Сидорко у подобі «людини-персонажа» виходить до Гамлета на двобій в образі Лаерта. Сцена двобою особливо рельєфно виписана режисером – тут у вирі музики, вирує і сув’язь почуттів, у якій і колишня приязнь побратимства між Гамлетом і Лаертом, що переросла в гнів і прагнення помсти: у Лаерта, через смерті батька Полонія (інтонаційно цікавий персонаж Володимира Мельнікова) і сестри Офелії (Людмила Зборовська). В Гамлета це передчуття трагічного кінця. Його єдиний друг – Гораціо – намагається переконати не піддаватися на лукавий підступ Короля Клавдія, який задумав убивство Гамлета руками Лаерта, проте Гамлет розуміє невідворотність двобою і приймає виклик. Б’ються Гамлет і Лаерт не шпагами, а міні-ляльками Короля Клавдія (Лаерт) і Королеви Гертруди (Гамлет). Себто самим «серцевинням» отрути, підлості, підступності, зла. Обидві ляльки – засіб ядучої смертельної рани, вона торкнеться навзаєм і Гамлета, і Лаерта. Фінал зрозумілий і передбачуваний!
Серед порожнечі сцени після Двобою зависає серед задимленої пітьми і розкиданих реквізитів у віконному обрамленні містичних дверей постать Гораціо (Володимир Мельников), який мовчки на відстані спостерігав фінал драми і тепер став його єдиним правдивим свідком, носієм його правди, його уроку. Це сильно! В цій кінцівці вистави є щось від Сартра «За зачиненими дверима», де персонажі, що діють в замкнутому просторі мучать одне одного до безконечності…
Вистава «Гамлет» Вільяма Шекспіра у Львівському Театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» - це екзамен на фахову зрілість. Вона в репертуарі театру не випадкова, йдеться про події сьогодення, які наштовхують театральне середовище на прочитання відповідного драматургічного матеріалу. «Якщо звернутись до історії суспільства, то «Гамлет» як матеріал приходить у різні театри за часів змін, коли на порядок денний гостро виходить питання людини і соціуму, людини й держави, маніпуляції та вибору, - вважає Олексій Кравчук. - Зокрема, «Гамлета» вперше поставили на сцені Львівського оперного 1943 року з участю Йосипа Гірняка та Володимира Блавацького. А для нас день нинішній - теж день усвідомлення хаосу, в якому ми зараз живемо... Людина, яка потрапляє під вплив власних пристрастей, і це можуть бути гроші, слава, влада, егоцентризм, секс.., перетворюється на ляльку, тобто нею щось веде». До слова, дехто з глядачів вважав ляльки-маріонетки, що діють у виставі неестетичними, але ж у тому суть, бо кожна з тих ляльок – носій якоїсь вади чи низки вад, морального пороку суспільства.
«Гамлет» театру «І люди, і ляльки» приречений на успіх і на довге сценічне життя. А в контектсті театральних осередків Львова, цей маленький непретензійний театр (маю на увазі приміщення і кількість глядацьких місць) завдяки новітнім формам репертуарної політики стає останнім часом одним з найцікавіших театральних колективів нашого міста.
Львів, жовтень 2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
