ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

  "…Де Коза ходить…" (народна драма "Коза")
„ – Благослови, Боже,
і отець, і мати
у цій хаті коляду відспівати.

- Благословив Бог
і Божая Мати!

На порозі – Різдво, Святвечір і галас Коляди. А що є ціннішого для нас, українців, як відчуття свого коріння та родинного вогнища, яке упродовж різдвяних свят горить особливо яскраво, зігріваючи нас теплом всебожої любові і благодаті.
Ми – українці з діда-прадіда. Наше коріння таке глибоке, а генетична пам'ять така прозора і стійка, що вартує найменшого доторку, натяку чи образу, як оживає цілий ланцюг міфологічної свідомості, що дав нашим пращурам невмирущу силу Духа, а саме народну звичаєвість, що бере свої витоки в обрядах річного календарного циклу. Звідси особливе духовне надбання нашого народу – українська народна драма, себто дійство в образах – масках. До такого народного театру належать різдвяні вертепи, що увібрали в себе історію (драма „Цар Ірод”) і культуру (народна драма „Коза”).
Про ту саму „Козу” і піде мова:

„Гоп, цицики - вициндрики, Кізонька гуляє,
то направо, то наліво хвостиком махає!”

Чи ж треба наголошувати на тому, що „Коза” для праукраїнської людності – це символ добробуту в домі і на землі. Це запах молока і каші, а згодом свіжоспеченого хліба, це ситна їжа і теплий одяг. А ще роги святості, що несуть у хату привілля і достаток. Тому первісні землероби епохи Трипільської культури називали себе „козиним народом”, визнаючи Козу предком свого роду. Тому закопували рогаті козині голови під домівками власних хат, аби Рід не перевівся. Тому, поклоняючись богу Роду та богиням Рожаницям, справляли їм трапезу з „крупичного хліба”, молока, сиру і п'яного меду. Цей звичай не перевівся і до наших днів.
Отож, все тота Коза... Що першими приручили Козу землеробські племена на теренах протослов'янських, а в часі і праукраїнських земель, свідчить міф про Козу як Душу Ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона ховається від них в останньому невижатому снопі.
Ось він – різдвяний Дідух стоїть на покутті і звістує час народження Нового Сонця, час Світлої Вечері.
У християнському вимірі – це народження Сина Божого, Світла від Світла...
Пливуть тисячоліття. Дерево Життя росте вгору та вгору, розростається, буяє своєю кроною, а коріння сягає глибинних надр. Хто дошукається тепер у потішному різдвяному обряді „водіння Кози” значущого магічного змісту. А проте у магії все дуже просто і дохідливо – „де Коза ходить, там жито родить”:
„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем.

Де Коза ходить,
там жито родить.

Де Коза туп, туп –
там жита сім круп.

Де Коза рогами –
там жито стогами.

Де Коза хвостом –
там жито кустом,

а де не сяга –
жито виляга...”


Ото ж бо й воно, що Коза – магічна, хоч і не зовсім міфічна істота: як от, скажімо, казковий Єдиноріг! Коза чимось на нього схожа... Не вірите, а чому ж? Згадайте, як називається перший по Різдві Світу знак Зодіаку – „Козеріг”:
«з бородою народився, богу вгодився, а святим бути не може»…
Тільки-но ввійде до української хати Новорічний Місяць-Молодик чи то «Козлом рогатим»,чи «Василем багатим з золотим плугом у руках» - звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів-землетрудичів:
«Ой, Див, Див та Ладо, та повідай, Козле, правду»…

«Ходив Козел на базар,
Купив Козел косу.
-Нащо тобі косу?
-Щоб траву косити.
-Нащо ї косити?
-Коней годувати.
-Нащо годувати?
-Щоб дуб-ліс возити.
-Нащо ліс возити?
-Мостоньки мостити.
-Нащо їх мостити?
-Василю ходити!»

…І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитності символізувала Прадерево Світу,у котрого коріння заховане глибоко під Землею, а крона розкидана геть по всій Зоряній Галактиці! Що ж, пильнуйте коляду, українці, пильнуйте і слухайте: Коза тепер уже „гуляє” не тільки по Землі, але й по Зоряному Небу:

-Ой, Козонько мила,
Що будеш робила?
-Співати, гуляти.
Дітей цілувати!



З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу". - Львів:Сполом, 2013,2014.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-06 22:46:49
Переглядів сторінки твору 2850
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-01-06 23:52:53 ]
На жаль, змушені знімати анонсування творів з головних сторінок згідно пункту загальних правил.
(це на кожній сторінці записано. "Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-01-07 15:57:19 ]
)))Христос народився!
"...Ми не самі йдем, ми Козу ведем"!