ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

  "…Де Коза ходить…" (народна драма "Коза")
„ – Благослови, Боже,
і отець, і мати
у цій хаті коляду відспівати.

- Благословив Бог
і Божая Мати!

На порозі – Різдво, Святвечір і галас Коляди. А що є ціннішого для нас, українців, як відчуття свого коріння та родинного вогнища, яке упродовж різдвяних свят горить особливо яскраво, зігріваючи нас теплом всебожої любові і благодаті.
Ми – українці з діда-прадіда. Наше коріння таке глибоке, а генетична пам'ять така прозора і стійка, що вартує найменшого доторку, натяку чи образу, як оживає цілий ланцюг міфологічної свідомості, що дав нашим пращурам невмирущу силу Духа, а саме народну звичаєвість, що бере свої витоки в обрядах річного календарного циклу. Звідси особливе духовне надбання нашого народу – українська народна драма, себто дійство в образах – масках. До такого народного театру належать різдвяні вертепи, що увібрали в себе історію (драма „Цар Ірод”) і культуру (народна драма „Коза”).
Про ту саму „Козу” і піде мова:

„Гоп, цицики - вициндрики, Кізонька гуляє,
то направо, то наліво хвостиком махає!”

Чи ж треба наголошувати на тому, що „Коза” для праукраїнської людності – це символ добробуту в домі і на землі. Це запах молока і каші, а згодом свіжоспеченого хліба, це ситна їжа і теплий одяг. А ще роги святості, що несуть у хату привілля і достаток. Тому первісні землероби епохи Трипільської культури називали себе „козиним народом”, визнаючи Козу предком свого роду. Тому закопували рогаті козині голови під домівками власних хат, аби Рід не перевівся. Тому, поклоняючись богу Роду та богиням Рожаницям, справляли їм трапезу з „крупичного хліба”, молока, сиру і п'яного меду. Цей звичай не перевівся і до наших днів.
Отож, все тота Коза... Що першими приручили Козу землеробські племена на теренах протослов'янських, а в часі і праукраїнських земель, свідчить міф про Козу як Душу Ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона ховається від них в останньому невижатому снопі.
Ось він – різдвяний Дідух стоїть на покутті і звістує час народження Нового Сонця, час Світлої Вечері.
У християнському вимірі – це народження Сина Божого, Світла від Світла...
Пливуть тисячоліття. Дерево Життя росте вгору та вгору, розростається, буяє своєю кроною, а коріння сягає глибинних надр. Хто дошукається тепер у потішному різдвяному обряді „водіння Кози” значущого магічного змісту. А проте у магії все дуже просто і дохідливо – „де Коза ходить, там жито родить”:
„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем.

Де Коза ходить,
там жито родить.

Де Коза туп, туп –
там жита сім круп.

Де Коза рогами –
там жито стогами.

Де Коза хвостом –
там жито кустом,

а де не сяга –
жито виляга...”


Ото ж бо й воно, що Коза – магічна, хоч і не зовсім міфічна істота: як от, скажімо, казковий Єдиноріг! Коза чимось на нього схожа... Не вірите, а чому ж? Згадайте, як називається перший по Різдві Світу знак Зодіаку – „Козеріг”:
«з бородою народився, богу вгодився, а святим бути не може»…
Тільки-но ввійде до української хати Новорічний Місяць-Молодик чи то «Козлом рогатим»,чи «Василем багатим з золотим плугом у руках» - звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів-землетрудичів:
«Ой, Див, Див та Ладо, та повідай, Козле, правду»…

«Ходив Козел на базар,
Купив Козел косу.
-Нащо тобі косу?
-Щоб траву косити.
-Нащо ї косити?
-Коней годувати.
-Нащо годувати?
-Щоб дуб-ліс возити.
-Нащо ліс возити?
-Мостоньки мостити.
-Нащо їх мостити?
-Василю ходити!»

…І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитності символізувала Прадерево Світу,у котрого коріння заховане глибоко під Землею, а крона розкидана геть по всій Зоряній Галактиці! Що ж, пильнуйте коляду, українці, пильнуйте і слухайте: Коза тепер уже „гуляє” не тільки по Землі, але й по Зоряному Небу:

-Ой, Козонько мила,
Що будеш робила?
-Співати, гуляти.
Дітей цілувати!



З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу". - Львів:Сполом, 2013,2014.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-06 22:46:49
Переглядів сторінки твору 2857
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-01-06 23:52:53 ]
На жаль, змушені знімати анонсування творів з головних сторінок згідно пункту загальних правил.
(це на кожній сторінці записано. "Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-01-07 15:57:19 ]
)))Христос народився!
"...Ми не самі йдем, ми Козу ведем"!