
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.29
22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
2023.03.29
14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
2023.03.29
14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
2023.03.29
11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
2023.03.29
09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
2023.03.29
09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
2023.03.29
07:27
Куди спішиш, спізнілий снігу,
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку
2023.03.29
05:28
Клубочиться піною ріка
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.
2023.03.28
23:42
Всміхається хитро чеширська котяра,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.
«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.
«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,
2023.03.28
21:10
Звільни мене! Це можеш тільки ти.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!
Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!
Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ІХ-й вінок )*
І (ІХ)
Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.
Вгорі лунало слово: «Стережись!» -
В красиве небо линучи найглибше,
Кохання зомбі випурхнув увись,
Порозсипав, як візерунки, вірші.
Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею,
Шукаючи гармонії й краси.
Хоч спогад болісний про все отеє
Стріли уламком у єстві засів,
Сотає кров із ніжності моєї.
ІІ (ІХ)
Сотає кров із ніжності моєї,
Думок сумних невидимий ланцюг.
Любове, чом ти плавишся зорею
Над обрієм згасаючи навкруг?
Бо досягла свойого апогею
І хилишся поволі в темний луг?
Тебе, мов спогад-блискітку приклею
Собі на мапу зоряну малу.
А як раніш те полум`я палало!
Аж небеса коханням налились,
Запломеніли від мойого шалу…
Але тепер вони холодні скрізь.
- Ну й добре, - раптом серце підказало.
Ізнову Чорнобог мене заніс?
ІІІ (ІХ)
Ізнову Чорнобог мене заніс
У чорноту, лише зісподу білу,
Привітністю водив усе за ніс,
На струнах серця граючи щосили.
Він говорив завжди галантно: «Please»,
Заходив збоку, залітав із тилу…
Його ж солдати – сам зникав кудись –
Мою ту недовіру потрощили.
Та істини момент настав тепер –
Десь утекли облуди фарисеї…
І промінь сонця всю неправду стер…
Ікар кохання – до мети своєї
Наосліп лине між небесних сфер,
В омріяні захмарні емпіреї.
Please – будь ласка, (англ.)
ІV (ІХ)
В омріяні захмарні емпіреї
Здитинілий полинув наївняк.
Йому у душу заповзла змією
Мегера, схожа на Богиню… Так
Піддатися цим чарам міг і де я?
Керованою лялькою відтак,
Засліплений черговим став трофеєм -
Кохання добровільний неборак.
Зате уже намріявся ось поти…
А віршів натворив, пісень – аж диск!
Для музики такі щемливі ноти
Із серця вирвались – ти подивись.
Й не міг це почуття перебороти –
Як солодко. Щасливий, мов Паріс!
V (ІХ)
Як солодко. Щасливий, мов Паріс
На рік чи два здобув твою довіру
Я над собою у коханні ріс…
Вже й ти мені освідчилася щиро.
Згадалося – тебе між двох беріз
Відзняв, немов душі свого кумира.
Твій розквіт буде пам`яттю колись,
Коли буденщина обсяде сіра.
Ну а тепер навколо – гіркота
І до моїх поезії есеїв
Полин сумні все пахощі впліта…
О, добре, що суворий був із нею!
Побачив бо, кохана щось – не та,
Уявою плекаю цю ідею.
VІ (ІХ)
Уявою плекаю цю ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твої: жест, поступ, сонцесяйний сміх…
Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.
Чатує зло на тебе. Правду голу
Здолать дарма, бо біс – як сів, то й зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…
Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.
VІІ (ІХ)
Живу у світі, де немає сліз,
Мов стала зовсім інша ти неначе –
Клубок давкий од щастя горло стис,
Хіба, скажи, від цього воїн плаче?
Бо не розтоплений на сонці віск,
Зітхне собі: фортунить нам, козаче -
Як Гете: Мить прекрасна, зупинись!
Тягнися вічністю серцям гарячим!
А прийде час випробувань і лих –
Долаймо разом те поріддя злеє,
Щоб ворог переможений затих…
Борнею загартуються цією
Любові почуття. Твій чую сміх –
Тривай іще, кохання епопеє.
VІІІ (ІХ)
Тривай іще, кохання епопеє,
Своє між нас продовження знайди.
Хай дивовижні коси Лорелеї
Оповивають, ніби назавжди.
Я розчинюсь в очах чарівних феї,
Як зацвітатимуть навкруг сади.
Під пестощами чарівниці меї
Жагу втолю, мов легінь молодий.
Ну що, намріявся? Прокинься, врешті,
Понабігали хмари вороні,
Аж розчепірили небесні клешні…
Оманою солодкої брехні
Спеленані всі миті ці справдешні –
Не хочеться і правди вже мені.
ІХ (ІХ)
Не хочеться і правди вже мені -
Пливти за течією ми готові
Ще й істину втопити у вині
Тенетами облудної любові.
Напівреальність ілюзорних снів
Де наркотичні видива «чудові» -
Звиваються, ядучо-чарівні,
Мов змії між словесної полови.
О блискавко, брехню навпіл розріж,
Тих привидів осатанілу зграю
Порозганяй по закутках скоріш -
Хай прийде мить світанку нам святая.
(А потім знов – диявольський крутіж!) -
Я так тихенько, пошепки благаю.
Х (ІХ)
Я так тихенько, пошепки благаю,
Але життям спонуканий жену
Себе із сатанинського сараю
І розумію, що люблю жону.
Бо лиш вона терпіння справжнє має…
В думках прогнать облуду навісну
Її душа поможе золотая,
На вік увесь розвіяти ману.
Напевно, ще настане мить содому,
Коли мій дух ітиме по стерні,
Зустрінувши спокусу невідому…
Та знайде силу відповісти: «Ні!»
Тяжітиме усе ж до свого дому -
Минуть нехай навіки дні сумні.
ХІ (ІХ)
Минуть нехай навіки дні сумні
Бодай же їх! Нелегко оминути
Ристалище душевної борні,
Неждані лиха, мимовільну скруту.
Та сподіваюся, що навесні
Моя любов, напастями зігнута,
Підніметься, позбудеться мани,
Прозріє і недолі скине пута.
Ну а отой несправжності намул
На дно душі потроху осідає,
Лишивши чисту течію саму…
Вже розтає мара поволі злая,
Даремно – світу свідчу усьому –
Все тішуся оцим несправжнім раєм.
ХІІ (ІХ)
Все тішуся оцим несправжнім раєм
Чимало років. Ох, цікавий час –
Я назавжди його запам`ятаю,
Хоч кожен власним шляхом йде із нас.
Це – павутина світова отая
Звела митцям повітряний Парнас.
Витав у інтернеті спершу скраю.
Тоді центріше вже натхнення пас.
Та не жалкую. Добре збагатився -
Наївся знань. Побачив біль і гнів
Й коли в Богині Образі чортиця
Підігрує блискуче Сатані –
Обплутує ця «мавка світлолиця» –
Обіймами підступної брехні.
ХІІІ (ІХ)
…Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.
З народної пісні.
Обіймами підступної брехні
Моя уява бідная пустує -
Усотує так видива чумні
У душу заколисану, сліпую.
Що платить данину самотині.
І рвуть її, неначе вітер – тую,
Слова любові, ніби маячні,
Мов пустоцвіти, нарожденні всує.
Не знай кохання – мовиться в піснях,
Народ амурних телепнів навчає,
Од ейфорії там «поїхав дах».
Ціна прозріння – вельми дорогая.
Буває смерть вкорочує той шлях,
Коли полуда очі закриває.
ХІV (ІХ)
Коли полуда очі закриває
Злітається ізвідусюди аж
Нечиста сила, наче навісная,
І відьом починається шабаш.
Сповзлися змії, чорняки до гаю,
Уходять упирі у танці в раж.
А королевою там обирають…
Кого? Невже? Цей вечір, музо, Ваш.
Усе те світле – певно, оболонка.
На неї тільки спробуй, замахнись…
Чадра стосунків надірветься тонко
Й одкриє суть – тут балом править біс.
Любов оця – душі страшна воронка,
Це - наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ІХ-й вінок )*

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.
Вгорі лунало слово: «Стережись!» -
В красиве небо линучи найглибше,
Кохання зомбі випурхнув увись,
Порозсипав, як візерунки, вірші.
Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею,
Шукаючи гармонії й краси.
Хоч спогад болісний про все отеє
Стріли уламком у єстві засів,
Сотає кров із ніжності моєї.
ІІ (ІХ)
Сотає кров із ніжності моєї,
Думок сумних невидимий ланцюг.
Любове, чом ти плавишся зорею
Над обрієм згасаючи навкруг?
Бо досягла свойого апогею
І хилишся поволі в темний луг?
Тебе, мов спогад-блискітку приклею
Собі на мапу зоряну малу.
А як раніш те полум`я палало!
Аж небеса коханням налились,
Запломеніли від мойого шалу…
Але тепер вони холодні скрізь.
- Ну й добре, - раптом серце підказало.
Ізнову Чорнобог мене заніс?
ІІІ (ІХ)
Ізнову Чорнобог мене заніс
У чорноту, лише зісподу білу,
Привітністю водив усе за ніс,
На струнах серця граючи щосили.
Він говорив завжди галантно: «Please»,
Заходив збоку, залітав із тилу…
Його ж солдати – сам зникав кудись –
Мою ту недовіру потрощили.
Та істини момент настав тепер –
Десь утекли облуди фарисеї…
І промінь сонця всю неправду стер…
Ікар кохання – до мети своєї
Наосліп лине між небесних сфер,
В омріяні захмарні емпіреї.
Please – будь ласка, (англ.)
ІV (ІХ)
В омріяні захмарні емпіреї
Здитинілий полинув наївняк.
Йому у душу заповзла змією
Мегера, схожа на Богиню… Так
Піддатися цим чарам міг і де я?
Керованою лялькою відтак,
Засліплений черговим став трофеєм -
Кохання добровільний неборак.
Зате уже намріявся ось поти…
А віршів натворив, пісень – аж диск!
Для музики такі щемливі ноти
Із серця вирвались – ти подивись.
Й не міг це почуття перебороти –
Як солодко. Щасливий, мов Паріс!
V (ІХ)
Як солодко. Щасливий, мов Паріс
На рік чи два здобув твою довіру
Я над собою у коханні ріс…
Вже й ти мені освідчилася щиро.
Згадалося – тебе між двох беріз
Відзняв, немов душі свого кумира.
Твій розквіт буде пам`яттю колись,
Коли буденщина обсяде сіра.
Ну а тепер навколо – гіркота
І до моїх поезії есеїв
Полин сумні все пахощі впліта…
О, добре, що суворий був із нею!
Побачив бо, кохана щось – не та,
Уявою плекаю цю ідею.
VІ (ІХ)
Уявою плекаю цю ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твої: жест, поступ, сонцесяйний сміх…
Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.
Чатує зло на тебе. Правду голу
Здолать дарма, бо біс – як сів, то й зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…
Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.
VІІ (ІХ)
Живу у світі, де немає сліз,
Мов стала зовсім інша ти неначе –
Клубок давкий од щастя горло стис,
Хіба, скажи, від цього воїн плаче?
Бо не розтоплений на сонці віск,
Зітхне собі: фортунить нам, козаче -
Як Гете: Мить прекрасна, зупинись!
Тягнися вічністю серцям гарячим!
А прийде час випробувань і лих –
Долаймо разом те поріддя злеє,
Щоб ворог переможений затих…
Борнею загартуються цією
Любові почуття. Твій чую сміх –
Тривай іще, кохання епопеє.
VІІІ (ІХ)
Тривай іще, кохання епопеє,
Своє між нас продовження знайди.
Хай дивовижні коси Лорелеї
Оповивають, ніби назавжди.
Я розчинюсь в очах чарівних феї,
Як зацвітатимуть навкруг сади.
Під пестощами чарівниці меї
Жагу втолю, мов легінь молодий.
Ну що, намріявся? Прокинься, врешті,
Понабігали хмари вороні,
Аж розчепірили небесні клешні…
Оманою солодкої брехні
Спеленані всі миті ці справдешні –
Не хочеться і правди вже мені.
ІХ (ІХ)
Не хочеться і правди вже мені -
Пливти за течією ми готові
Ще й істину втопити у вині
Тенетами облудної любові.
Напівреальність ілюзорних снів
Де наркотичні видива «чудові» -
Звиваються, ядучо-чарівні,
Мов змії між словесної полови.
О блискавко, брехню навпіл розріж,
Тих привидів осатанілу зграю
Порозганяй по закутках скоріш -
Хай прийде мить світанку нам святая.
(А потім знов – диявольський крутіж!) -
Я так тихенько, пошепки благаю.
Х (ІХ)
Я так тихенько, пошепки благаю,
Але життям спонуканий жену
Себе із сатанинського сараю
І розумію, що люблю жону.
Бо лиш вона терпіння справжнє має…
В думках прогнать облуду навісну
Її душа поможе золотая,
На вік увесь розвіяти ману.
Напевно, ще настане мить содому,
Коли мій дух ітиме по стерні,
Зустрінувши спокусу невідому…
Та знайде силу відповісти: «Ні!»
Тяжітиме усе ж до свого дому -
Минуть нехай навіки дні сумні.
ХІ (ІХ)
Минуть нехай навіки дні сумні
Бодай же їх! Нелегко оминути
Ристалище душевної борні,
Неждані лиха, мимовільну скруту.
Та сподіваюся, що навесні
Моя любов, напастями зігнута,
Підніметься, позбудеться мани,
Прозріє і недолі скине пута.
Ну а отой несправжності намул
На дно душі потроху осідає,
Лишивши чисту течію саму…
Вже розтає мара поволі злая,
Даремно – світу свідчу усьому –
Все тішуся оцим несправжнім раєм.
ХІІ (ІХ)
Все тішуся оцим несправжнім раєм
Чимало років. Ох, цікавий час –
Я назавжди його запам`ятаю,
Хоч кожен власним шляхом йде із нас.
Це – павутина світова отая
Звела митцям повітряний Парнас.
Витав у інтернеті спершу скраю.
Тоді центріше вже натхнення пас.
Та не жалкую. Добре збагатився -
Наївся знань. Побачив біль і гнів
Й коли в Богині Образі чортиця
Підігрує блискуче Сатані –
Обплутує ця «мавка світлолиця» –
Обіймами підступної брехні.
ХІІІ (ІХ)
…Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.
З народної пісні.
Обіймами підступної брехні
Моя уява бідная пустує -
Усотує так видива чумні
У душу заколисану, сліпую.
Що платить данину самотині.
І рвуть її, неначе вітер – тую,
Слова любові, ніби маячні,
Мов пустоцвіти, нарожденні всує.
Не знай кохання – мовиться в піснях,
Народ амурних телепнів навчає,
Од ейфорії там «поїхав дах».
Ціна прозріння – вельми дорогая.
Буває смерть вкорочує той шлях,
Коли полуда очі закриває.
ХІV (ІХ)
Коли полуда очі закриває
Злітається ізвідусюди аж
Нечиста сила, наче навісная,
І відьом починається шабаш.
Сповзлися змії, чорняки до гаю,
Уходять упирі у танці в раж.
А королевою там обирають…
Кого? Невже? Цей вечір, музо, Ваш.
Усе те світле – певно, оболонка.
На неї тільки спробуй, замахнись…
Чадра стосунків надірветься тонко
Й одкриє суть – тут балом править біс.
Любов оця – душі страшна воронка,
Це - наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію