ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Вірші
З циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З циклу
*****
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію