ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Від минулого заховатися не можна…
Ніна Фіалко. Холодний вітер перемін: роман. – Тернопіль: Богдан, 2018. – 384 с.
Давно помічено, що у часи суспільних та культурних криз читачі починають порівняно більше цікавитися документальною та мемуарною літературою, щоденниковою прозою тощо. Тема, яку задає назва роману – це спроба намалювати картини «холодних» перемін на зламі епохи переходу від комунізму до капіталізму, в яку нам з вами випало жити, через призму буття звичайної пересічної родини. Фоном оповіді слугує історія міста Тернополя, що канула в Лету. Проте, ще залишилися люди, котрі цю історію творили, виросли нові покоління тернополян – їхніх нащадків. І не їхня вина, що все сталося не так, як мріялося. Образ міста постає як образ часу, коли через спогади минуле пов’язане із сьогоденням. Час – нематеріальна субстанція, але у романі він втілений у характерні деталі: місто, люди, події начиняються матеріальними рисами і отримують змістовну глибину. Ось що пише авторка про великий промисловий гігант – бавовняний комбінат: «У Тернополі наприкінці шістдесятих років двадцятого століття престижнішого підприємства не було… Швидкими темпами зводили не тільки виробничі цехи, а й гуртожитки, магазини й заклади громадського харчування… дивувало лише, чому комбінат для переробки бавовни побудували так далеко від республік Середньої Азії, де її вирощували… Дивувало, що добробут людей зростав, гроші в кожного накопичувалися, а витратити їх не було на що. В їдальнях і магазинах на території комбінату стояли постійні черги. Всі прагнули купити до свят м’яса, яєць і ковбаси. За горошком і майонезом до традиційного «олів’є” ледь не билися». Як бачимо, художній текст постає нагадуванням, своєрідним зрізом часу, з усіма його прикметами, відтінками й фрагментами життя самої письменниці, що вписані історію міста, і практично неможливо розділити перші й другі.
Ніна Фіалко – майстриня лінійної оповіді, такої собі прямої художньої манери письма, коли реальні події-факти рухаються від початкового «А» до кінцевого «Я» без помітних хронологічних перетинань і збоїв. На перший погляд, створити сюжетну інтригу на прямій лінії вельми складно, проте, усупереч цьому твердженню – часті драматичні сплески, а може, і щось іще, чому я поки не знайшла пояснення, додають неабиякого драйву і міцно тримають читацьку увагу. Парадокс? Не впевнена, та хочу зрозуміти.
Автором вигадливого формотворчого терміну «клаптевої ковдри» (англ. crazy quilt, рос. лоскутное одеяло) є американський письменник-фантаст і вільний журналіст українського походження Чак Поланік (Палагнюк). «Клаптева» форма – то, безперечно, не тільки красива метафора, це вельми вдалий інструмент, аби поєднати в серію різні розповіді, у нашому романі – історії життя трьох сестер, з яких складається основна оповідальна лінія. Оболонка багатосторінкового твору, про який ведемо мову, ніби всотує в себе кілька коротших історій з різними сюжетами, де живуть-діють різні люди. І кожна з життєвих історій, їхні драматичні колізії створюють відчуття течії реальності, що вже відбулася. Численні персонажі таким чином залишаються свідками часу, що вже давно пішов, у їхніх історіях зупиняються миті, зрозуміло, індивідуальні, дуже особистісні, але такі, що адекватно ліплять образ цілої епохи. У мене навіть виникла асоціація з пісочною клепсидрою, де майже візуально відчуваєш, як неспішно, непомітно-невблаганно ллється-переливається час.
Кожна сестринська життєва історія, котру розповідає письменниця, містить у собі якусь відмінність, якийсь новий погляд. Буває, поламану долю, що склалася трагічно, неможливо поправити до кінця життя: «Розпач і черговий надлом у душі. Будувала картковий будинок, але через поганий фундамент він знову розвалився. Мабуть від минулого заховатися не можна, бо воно нагадує про себе у непідходящий момент», «Літні теплі дні тягнулися, мов болото за чобітьми. Проблеми накладалися одна на одну і зішкребти їх, як багнюку, не вдавалося», «Святкова ейфорія від здобуття державної незалежності згасала швидше, ніж наростала. Якщо досі в цеху можна було висловити свої претензії до майстра з приводу будь-якого питання, то тепер, щоб не потрапити в список на скорочення, боялися рота відкрити. Щодня на прохідній вивішували списки тих, хто потрапив під скорочення. Такий чорний день настав і для Наталі».
Як тільки письменник створює собі авторитет, читач йому вірить, і це, мабуть, найважливіша складова успіху письменниці Ніни Фіалко. Авторитет створити непросто. Для цього, окрім, звісно, таланту, як мінімум, потрібні чесність і відвертість, розмова і від серця і від розуму, fifty-fiftу, як кажуть англійці. Наша авторка ризикує, правдиво розказуючи історії, наповнені болем, стидом, горем-бідою, що залишають у душах шрам, навіть принижують їх. Але ризик себе виправдовує, бо читач дуже швидко йде на контакт, згадуючи свої власні подібні історії, а це емоційно залучає-втягує його й як свідчать психотерапевти – звільняє від душевного тягаря, даруючи кому полегшення, кому лише його ілюзію.
Виникає відчуття причетності до подій, змальованих у романі. Саме відсутність фальші у текстах авторки доводить читачеві, що історії, котрі вона розповідає, можуть бути переконливими і вражаючими. Спосіб, яким уводиться кожен наступний герой чи героїня – спокійно, неспішно й обережно, врівноважена природна інтонація оповідної манери, відсутність пафосу – викликають довіру й почуття симпатії. Часто в тексті присутні статистика, факти, інформація з елементами несхвальної, жорсткої, навіть шокуючої правди.
Передчуття краху й розвалу – найгіркіші у книзі: «…тисячі безробітних людей шастали віддаленими селами і вигрібали з невеличких крамниць навіть товар, який лежав роками…польські покупці ставали перебірливими, а українські крамниці порожніми», «Ви ніколи від заробітчан не почуєте, які приниження вони терпіли…Соромно про таке говорити, бо вдома їх колись поважали, поки до влади не прийшли керівники, які під видом реформ роздерибанили державне майно, порізали на металобрухт величезні заводи й змусили колишніх спеціалістів їздити по світу в пошуках заробітку…».

Ніна Фіалко володіє хистом точно описувати реальність, яку можна впізнати, хоча вона, наша реальність у постійному русі, вона змінюється. Не знаю, чи авторка ставила собі завдання пояснити ці зміни, проте, гадаю, має значення сам факт їхньої фіксації на папері, а головне – нагальна спроба її, реальності, осмислення. Це пояснює, принаймні, для мене, феномен читацької популярності письменниці Ніни Фіалко.
«Хтось із мудрих сказав, що в житті все треба робити вчасно: одружитися, народити дітей, сказати потрібне слово, вчасно замовкнути у сварці, а найголовніше – вчасно збагнути, що все треба робити вчасно»





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-08 10:28:12
Переглядів сторінки твору 1074
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній