
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.18
16:29
Що москалі - великі брехуни.
То знаєм ми, то знають і вони.
Та москалів то зовсім не спиня,
Бо ж то вся сутність їхня – та брехня.
Не вигадки якісь там комуняк.
І при царях брехали та ще й як.
Ото горілку без кінця пили
Й брехали – тільки тим вони
То знаєм ми, то знають і вони.
Та москалів то зовсім не спиня,
Бо ж то вся сутність їхня – та брехня.
Не вигадки якісь там комуняк.
І при царях брехали та ще й як.
Ото горілку без кінця пили
Й брехали – тільки тим вони
2025.05.18
11:23
Не відаю, що буде завтра —
а до ворожки не піти.
Можливо, більшого не варта?
Та в мене є чудовий — ти!
Усе, що треба чуйній жінці—
ковток любові, не жалю.
Хай осінь золоті червінці
в дорогу сипле журавлю.
а до ворожки не піти.
Можливо, більшого не варта?
Та в мене є чудовий — ти!
Усе, що треба чуйній жінці—
ковток любові, не жалю.
Хай осінь золоті червінці
в дорогу сипле журавлю.
2025.05.18
10:01
Сенат Карфагену, на мир налаштований,
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.
А потім – весь світ зачитався паперами,
що склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.
А потім – весь світ зачитався паперами,
що склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!
2025.05.18
06:36
Серце любляче, мов кубок
Ароматного вина, –
Відчуваю, як ти любиш,
Упиваючись сповна.
Молодію від напою
Найсолодшого на смак, –
І найтяжчу рану гою
Ситий добре й натощак.
Ароматного вина, –
Відчуваю, як ти любиш,
Упиваючись сповна.
Молодію від напою
Найсолодшого на смак, –
І найтяжчу рану гою
Ситий добре й натощак.
2025.05.18
05:55
Ей, Джо! куди прямуєш із револьвером оце
Ей, Джо! кажу, куди прямуєш із револьвером оце
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Оце такий бруд
Ей, Джо! кажу, куди прямуєш із револьвером оце
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Оце такий бруд
2025.05.18
00:25
У натовпі мерзотників-святош,
Що дивляться в підлогу винувато,
Я припускаю, що мене також
Безсовісним ждуном не гріх назвати.
Крізь аркуші свого календаря
Зустріну мрію... Може, стан афекту:
Оце блювотне "трєтьє сєнтября"
Що дивляться в підлогу винувато,
Я припускаю, що мене також
Безсовісним ждуном не гріх назвати.
Крізь аркуші свого календаря
Зустріну мрію... Може, стан афекту:
Оце блювотне "трєтьє сєнтября"
2025.05.17
21:38
Подивитися в очі чорній безодні,
зазирнути до чорних дір
чи розкрити
твань підсвідомості.
Подивитися в очі потворності,
страху, ненависті.
Що може бути страшніше?
Впитися в магму ночі,
зазирнути до чорних дір
чи розкрити
твань підсвідомості.
Подивитися в очі потворності,
страху, ненависті.
Що може бути страшніше?
Впитися в магму ночі,
2025.05.17
17:30
вертай живим
вертай живим
крізь лють вітрів
де смерть на Ви
де вирви піль -
стигмати прі
мечі навхрест
вертай живим
крізь лють вітрів
де смерть на Ви
де вирви піль -
стигмати прі
мечі навхрест
2025.05.17
14:20
Вечірня тиша бродить в домі,
навшпиньках сонно очі тре.
Пишу і розставляю коми,
лапки, апострофи, тире.
Дефіс, трикрапки... знак питання? —
Дужки — закриті два крила.
Слова, неначе біль останній,
сльозою скрапують з пера.
навшпиньках сонно очі тре.
Пишу і розставляю коми,
лапки, апострофи, тире.
Дефіс, трикрапки... знак питання? —
Дужки — закриті два крила.
Слова, неначе біль останній,
сльозою скрапують з пера.
2025.05.17
12:08
Так повсякчасно прагнем волі
І благ, і радощів земних,
Що всі страхи перебороли
Перед жахливістю війни.
Лише позбутись важко туги
І біля трун скорботних поз,
Якщо в останню путь за другом
Проводим рідного когось...
І благ, і радощів земних,
Що всі страхи перебороли
Перед жахливістю війни.
Лише позбутись важко туги
І біля трун скорботних поз,
Якщо в останню путь за другом
Проводим рідного когось...
2025.05.16
21:30
Ілля прийшов, і літу вже кінець.
Кінець усім зникомим сподіванням.
Так звершиться безславності вінець
Під маревом осіннього кохання.
Упав листок, немов метеорит,
У озеро, що в спокої спочило.
І Бог спочив, що все це сотворив,
Кінець усім зникомим сподіванням.
Так звершиться безславності вінець
Під маревом осіннього кохання.
Упав листок, немов метеорит,
У озеро, що в спокої спочило.
І Бог спочив, що все це сотворив,
2025.05.16
21:03
Наші пам’ятники
Двозначні
Мають форму впадини
Наші пам’ятники
Мають форму
Сльози
Двозначні
Мають форму впадини
Наші пам’ятники
Мають форму
Сльози
2025.05.16
17:52
У світломузиці весь зал,
Зірки яскравішими стали.
І що тобі ще не сказав,
Очей у танці скаже спалах.
У колі подруг ти стоїш,
Далека, мріє, незбагненна…
До тебе кілька кроків лиш,
Зірки яскравішими стали.
І що тобі ще не сказав,
Очей у танці скаже спалах.
У колі подруг ти стоїш,
Далека, мріє, незбагненна…
До тебе кілька кроків лиш,
2025.05.16
15:26
Поміж роями зоряних галактик
Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для ка
Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для ка
2025.05.16
08:24
Не обманюй, солодкий, мене
і себе ти також не обманюй.
Згодом цей листопад промайне,
подаруєш любов іншій лані.
І розсиплеш печалі сумні
хною осені на видноколи.
Буде туга дощити в мені
і себе ти також не обманюй.
Згодом цей листопад промайне,
подаруєш любов іншій лані.
І розсиплеш печалі сумні
хною осені на видноколи.
Буде туга дощити в мені
2025.05.16
07:15
Якби загоїлася рана
Та сум утрати відійшов, –
Скипало б серце в час весняний
І нуртувала в жилах кров.
Якби не снилася ти часто,
А появлялась наяву, –
Радів би зараз щиро щастю,
Що вкупі з любою живу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та сум утрати відійшов, –
Скипало б серце в час весняний
І нуртувала в жилах кров.
Якби не снилася ти часто,
А появлялась наяву, –
Радів би зараз щиро щастю,
Що вкупі з любою живу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Людмила Хитровська Вишукана література потребує вишуканого читача
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людмила Хитровська Вишукана література потребує вишуканого читача
Ці слова належать автору передмови до книги Ярослава Чорногуза "Світло кохання" І.Михайлину. А ось інші слова: " Українська мова вишукана... для вишуканих". З-поміж десятків, а то й сотень тисяч творів, прочитаних мною за 36 років вчительської праці, він був найменшим. Освітянські функціонери запропонували дати завдання старшокласникам відповісти на питання "Чим для мене є українська мова?" Діти писали різне, швидше для доброї оцінки. Я ж спостерігала за ними і дуже непокоїлась тим, що маленька, тендітна російськомовна україночка, яку виховували батьки, далекі від культурного середовища Києва, сиділа в глибокій задумі. І лише в кінці уроку схилилась над зошитом і гарним почерком вивела всього одну фразу, яка навіки вкарбувалася в мою свідомість і стала особистим маркером на визначення отієї вишуканості і високої якості української поетичної лірики.
Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Ліна Костенко... А віднедавна список поповнився ще одним прізвищем - Ярослав Чорногуз
Така довгоочікувана новаторська лірична поема, щоденник, сповідь, а за визначенням самого автора, "любові поетичне це есе". Я не належу до теоретиків літератури, до мовознавців. Я - читач, і не мені називати твір етепним, геніальним, не мені шукати йому місце в історії літератури української, а, може, й європейської. Але цілком очевидно: це відкриття, це справжнє мистецьке диво!
Обравши такий виграшний жанр есе, автор дозволив собі написати про те, що йому цікаво, про що думає, відчуває, переживає, і пасати так, як хочеться. І при тому всьому творити корону сонетів!
Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив юначе.
Поема вражає, перш за все, українським національним духом, в ореолі якого наша мелодійна мова з її неповторним звучанням, наша унікальна природа з безліччю назв дерев, квітів, тварин, птахів. Це земля, де так багато сонця, неба, морів, річок. І все це в такій довершеній гармонії:
Як голосів розкладка хоровая
Чергуються між паузами гри,
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
А скільки музики, яка є тим прекрасним фоном рядкам, "які самі складаються в поему". "Музикою промені тремтять" - хіба не чарівно, не вишукано?
А фарб, а тонів і їх відтінків:
Сувої дивовижної краси...
З них можна диво-килими розшити -
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий...
В сонети абсолютно природньо вплітається не лише українська, а й світова міфологія. Автор легко взаємодіє з мовами й культурами інших народів. Високий інтелект, глибока обізнаність, неймовірне відчуття слова і віра в його величезні можливості - це лиш окремі ознаки його творчого почерку.
І щастя зазвучав нам вокаліз,
Розквітли раптом у серцях мімози -
Аж промінь сонця над вікном завис -
Зітер дощу короткочасні сльози.
Своє ж призначення поет-лірик вбачає в іншому: "Співець кохання - в цьому я увесь". Кохання ліричного героя, якого автор ототожнює з собою і того ніяк не приховує, також має національний відтінок. Автор чесно сповідається перед читачем, і в тому сповіданні я бачу щось ледь вловиме з "Зів"ялим листям" Франка. Кохання його ліричного героя - надривне, пекуче, нерозділене. . А ліричний герой поета Чорногуза - це він сам. Його кохання також з гіркотою, болем, але - взаємне! От саме таке кохання автор вважає щастям, яке дарує йому натхнення:
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.
Тільки люблячи, можна знайти такі прекрасні словесні перлинки: малесенький горішок мій твердий, чарівничко, доленько ясная, коханая рибчино, люба зоре, Богине. Їх зустрічаємо в багатьох сонетах і бачимо нерозривний зв"язок з народною пісенною творчістю.
Автор відображає безліч відтінків у стосунках закоханих, але домінує над усім звеличення почуття краси вірності, яке було естетичним ідеалом нашого класика Олеся Гончара і яке так шанується і завжди цінувалося нашим народом.
Не можна не звернути увагу на величезне мовне багатство і яскраву образність твору, його афористичність, численні символи, порівняння, метафори.
Овець небесних припливли отари
І огорнули вовною вербу
Плакучу. - Не сумуй же марно -
Прошепотіли, мов зняли табу
Корона сонетів має багато влучних епіграфів, взятих як з української, так і з зарубіжної літератури. А це свідчить про неабиякі знання і читацькі смаки автора та вільний лет його думки у всесвітньому інтелектуальному просторі.. Поема - цілий світ для наукових і художніх досліджень. Адже там так багато новизни.
Художнє оформлення книги приваблює певною стриманістю та естетичним смаком. Прекрасним доповненням є передмова Академіка І.Михайлина, яка шлях до розуміння новизни самого твору зробила значно коротшим. А вступне слово Ярослав Чорногуз завершує: "... прагнув, аби читалося легко і читач замислювався над філософією прочитаного, а вся описана складнісь ним не помічалася". Автор цілком справився і з цим непростим завданням.
Так, книга не для масового читача, вона має всі ознаки вишуканості, елітарності.Чи на часі це? Адже в Україні війна?! Ярослав Чорногуз обрав свій фронт - мистецький - і здійснив на ньому свій подвиг. Безперечним доказом цьому є слова Совісті нашої нації Ліни Костенко: "Ви наважилися на творчий подвиг, Ярославе". А вчений зі світовим ім"ям Академік Микола Жулинський ніби доповнив: "Корону створено на дуже високому художньому рівні". Сам же Поет переконаний, що "Пораненим пісні гамують болі". Так, Україну пора рятувати любов"ю! Впевнена, що цей новаторський, високохудожній, з українським національнм обличчям твір буде помічений і належно поцінований нашою державою, а присвоєння її автору Національної премії ім.Т.Г.Шевченка приверне увагу не лише українського читача, бо:
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
Людмила Хитровська
учитель-методист, Відмінник народної освіти
Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Ліна Костенко... А віднедавна список поповнився ще одним прізвищем - Ярослав Чорногуз
Така довгоочікувана новаторська лірична поема, щоденник, сповідь, а за визначенням самого автора, "любові поетичне це есе". Я не належу до теоретиків літератури, до мовознавців. Я - читач, і не мені називати твір етепним, геніальним, не мені шукати йому місце в історії літератури української, а, може, й європейської. Але цілком очевидно: це відкриття, це справжнє мистецьке диво!
Обравши такий виграшний жанр есе, автор дозволив собі написати про те, що йому цікаво, про що думає, відчуває, переживає, і пасати так, як хочеться. І при тому всьому творити корону сонетів!
Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив юначе.
Поема вражає, перш за все, українським національним духом, в ореолі якого наша мелодійна мова з її неповторним звучанням, наша унікальна природа з безліччю назв дерев, квітів, тварин, птахів. Це земля, де так багато сонця, неба, морів, річок. І все це в такій довершеній гармонії:
Як голосів розкладка хоровая
Чергуються між паузами гри,
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
А скільки музики, яка є тим прекрасним фоном рядкам, "які самі складаються в поему". "Музикою промені тремтять" - хіба не чарівно, не вишукано?
А фарб, а тонів і їх відтінків:
Сувої дивовижної краси...
З них можна диво-килими розшити -
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий...
В сонети абсолютно природньо вплітається не лише українська, а й світова міфологія. Автор легко взаємодіє з мовами й культурами інших народів. Високий інтелект, глибока обізнаність, неймовірне відчуття слова і віра в його величезні можливості - це лиш окремі ознаки його творчого почерку.
І щастя зазвучав нам вокаліз,
Розквітли раптом у серцях мімози -
Аж промінь сонця над вікном завис -
Зітер дощу короткочасні сльози.
Своє ж призначення поет-лірик вбачає в іншому: "Співець кохання - в цьому я увесь". Кохання ліричного героя, якого автор ототожнює з собою і того ніяк не приховує, також має національний відтінок. Автор чесно сповідається перед читачем, і в тому сповіданні я бачу щось ледь вловиме з "Зів"ялим листям" Франка. Кохання його ліричного героя - надривне, пекуче, нерозділене. . А ліричний герой поета Чорногуза - це він сам. Його кохання також з гіркотою, болем, але - взаємне! От саме таке кохання автор вважає щастям, яке дарує йому натхнення:
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.
Тільки люблячи, можна знайти такі прекрасні словесні перлинки: малесенький горішок мій твердий, чарівничко, доленько ясная, коханая рибчино, люба зоре, Богине. Їх зустрічаємо в багатьох сонетах і бачимо нерозривний зв"язок з народною пісенною творчістю.
Автор відображає безліч відтінків у стосунках закоханих, але домінує над усім звеличення почуття краси вірності, яке було естетичним ідеалом нашого класика Олеся Гончара і яке так шанується і завжди цінувалося нашим народом.
Не можна не звернути увагу на величезне мовне багатство і яскраву образність твору, його афористичність, численні символи, порівняння, метафори.
Овець небесних припливли отари
І огорнули вовною вербу
Плакучу. - Не сумуй же марно -
Прошепотіли, мов зняли табу
Корона сонетів має багато влучних епіграфів, взятих як з української, так і з зарубіжної літератури. А це свідчить про неабиякі знання і читацькі смаки автора та вільний лет його думки у всесвітньому інтелектуальному просторі.. Поема - цілий світ для наукових і художніх досліджень. Адже там так багато новизни.
Художнє оформлення книги приваблює певною стриманістю та естетичним смаком. Прекрасним доповненням є передмова Академіка І.Михайлина, яка шлях до розуміння новизни самого твору зробила значно коротшим. А вступне слово Ярослав Чорногуз завершує: "... прагнув, аби читалося легко і читач замислювався над філософією прочитаного, а вся описана складнісь ним не помічалася". Автор цілком справився і з цим непростим завданням.
Так, книга не для масового читача, вона має всі ознаки вишуканості, елітарності.Чи на часі це? Адже в Україні війна?! Ярослав Чорногуз обрав свій фронт - мистецький - і здійснив на ньому свій подвиг. Безперечним доказом цьому є слова Совісті нашої нації Ліни Костенко: "Ви наважилися на творчий подвиг, Ярославе". А вчений зі світовим ім"ям Академік Микола Жулинський ніби доповнив: "Корону створено на дуже високому художньому рівні". Сам же Поет переконаний, що "Пораненим пісні гамують болі". Так, Україну пора рятувати любов"ю! Впевнена, що цей новаторський, високохудожній, з українським національнм обличчям твір буде помічений і належно поцінований нашою державою, а присвоєння її автору Національної премії ім.Т.Г.Шевченка приверне увагу не лише українського читача, бо:
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
Людмила Хитровська
учитель-методист, Відмінник народної освіти
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію