Ці слова належать автору передмови до книги Ярослава Чорногуза "Світло кохання" І.Михайлину. А ось інші слова: " Українська мова вишукана... для вишуканих". З-поміж десятків, а то й сотень тисяч творів, прочитаних мною за 36 років вчительської праці, він був найменшим. Освітянські функціонери запропонували дати завдання старшокласникам відповісти на питання "Чим для мене є українська мова?" Діти писали різне, швидше для доброї оцінки. Я ж спостерігала за ними і дуже непокоїлась тим, що маленька, тендітна російськомовна україночка, яку виховували батьки, далекі від культурного середовища Києва, сиділа в глибокій задумі. І лише в кінці уроку схилилась над зошитом і гарним почерком вивела всього одну фразу, яка навіки вкарбувалася в мою свідомість і стала особистим маркером на визначення отієї вишуканості і високої якості української поетичної лірики.
Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Ліна Костенко... А віднедавна список поповнився ще одним прізвищем - Ярослав Чорногуз
Така довгоочікувана новаторська лірична поема, щоденник, сповідь, а за визначенням самого автора, "любові поетичне це есе". Я не належу до теоретиків літератури, до мовознавців. Я - читач, і не мені називати твір етепним, геніальним, не мені шукати йому місце в історії літератури української, а, може, й європейської. Але цілком очевидно: це відкриття, це справжнє мистецьке диво!
Обравши такий виграшний жанр есе, автор дозволив собі написати про те, що йому цікаво, про що думає, відчуває, переживає, і пасати так, як хочеться. І при тому всьому творити корону сонетів!
Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив юначе.
Поема вражає, перш за все, українським національним духом, в ореолі якого наша мелодійна мова з її неповторним звучанням, наша унікальна природа з безліччю назв дерев, квітів, тварин, птахів. Це земля, де так багато сонця, неба, морів, річок. І все це в такій довершеній гармонії:
Як голосів розкладка хоровая
Чергуються між паузами гри,
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
А скільки музики, яка є тим прекрасним фоном рядкам, "які самі складаються в поему". "Музикою промені тремтять" - хіба не чарівно, не вишукано?
А фарб, а тонів і їх відтінків:
Сувої дивовижної краси...
З них можна диво-килими розшити -
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий...
В сонети абсолютно природньо вплітається не лише українська, а й світова міфологія. Автор легко взаємодіє з мовами й культурами інших народів. Високий інтелект, глибока обізнаність, неймовірне відчуття слова і віра в його величезні можливості - це лиш окремі ознаки його творчого почерку.
І щастя зазвучав нам вокаліз,
Розквітли раптом у серцях мімози -
Аж промінь сонця над вікном завис -
Зітер дощу короткочасні сльози.

Своє ж призначення поет-лірик вбачає в іншому: "Співець кохання - в цьому я увесь". Кохання ліричного героя, якого автор ототожнює з собою і того ніяк не приховує, також має національний відтінок. Автор чесно сповідається перед читачем, і в тому сповіданні я бачу щось ледь вловиме з "Зів"ялим листям" Франка. Кохання його ліричного героя - надривне, пекуче, нерозділене. . А ліричний герой поета Чорногуза - це він сам. Його кохання також з гіркотою, болем, але - взаємне! От саме таке кохання автор вважає щастям, яке дарує йому натхнення:
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.
Тільки люблячи, можна знайти такі прекрасні словесні перлинки: малесенький горішок мій твердий, чарівничко, доленько ясная, коханая рибчино, люба зоре, Богине. Їх зустрічаємо в багатьох сонетах і бачимо нерозривний зв"язок з народною пісенною творчістю.
Автор відображає безліч відтінків у стосунках закоханих, але домінує над усім звеличення почуття краси вірності, яке було естетичним ідеалом нашого класика Олеся Гончара і яке так шанується і завжди цінувалося нашим народом.
Не можна не звернути увагу на величезне мовне багатство і яскраву образність твору, його афористичність, численні символи, порівняння, метафори.
Овець небесних припливли отари
І огорнули вовною вербу
Плакучу. - Не сумуй же марно -
Прошепотіли, мов зняли табу

Корона сонетів має багато влучних епіграфів, взятих як з української, так і з зарубіжної літератури. А це свідчить про неабиякі знання і читацькі смаки автора та вільний лет його думки у всесвітньому інтелектуальному просторі.. Поема - цілий світ для наукових і художніх досліджень. Адже там так багато новизни.
Художнє оформлення книги приваблює певною стриманістю та естетичним смаком. Прекрасним доповненням є передмова Академіка І.Михайлина, яка шлях до розуміння новизни самого твору зробила значно коротшим. А вступне слово Ярослав Чорногуз завершує: "... прагнув, аби читалося легко і читач замислювався над філософією прочитаного, а вся описана складнісь ним не помічалася". Автор цілком справився і з цим непростим завданням.
Так, книга не для масового читача, вона має всі ознаки вишуканості, елітарності.Чи на часі це? Адже в Україні війна?! Ярослав Чорногуз обрав свій фронт - мистецький - і здійснив на ньому свій подвиг. Безперечним доказом цьому є слова Совісті нашої нації Ліни Костенко: "Ви наважилися на творчий подвиг, Ярославе". А вчений зі світовим ім"ям Академік Микола Жулинський ніби доповнив: "Корону створено на дуже високому художньому рівні". Сам же Поет переконаний, що "Пораненим пісні гамують болі". Так, Україну пора рятувати любов"ю! Впевнена, що цей новаторський, високохудожній, з українським національнм обличчям твір буде помічений і належно поцінований нашою державою, а присвоєння її автору Національної премії ім.Т.Г.Шевченка приверне увагу не лише українського читача, бо:

Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.

Людмила Хитровська
учитель-методист, Відмінник народної освіти