Післяслово до зібрання творів "Птахокардія" (поезія, переклади, проза, 2000-2015), видавництво "Сполом", Львів, 2015.

Перегорнута остання сторінка книги. І як шкода, що – остання! Зібрання творів Світлани-Майї Залізняк “Птахокардія”. Книга водночас нова й не нова, адже в ній, крім нещодавно написаних, зібрано поезії різних років, які вже були опубліковані в попередніх семи збірках авторки. Чому я шкодую про те, що книга вже прочитана? Тому що завжди сумно, коли закінчується щось хороше. Виконуючи працю коректора, одержала незрівнянну насолоду від поринання в ці вірші. Не лише через їхній високий мистецький рівень, але й тому, що... дуже цікаво! Кожна поезія С.-М.Залізняк – нова сторінка “роману з продовженням” (саме так читаються всі її книги). Наступного вірша, розділу, збірки чекаєш, як нового витка сюжету: а що буде далі? Які ще проблеми, які глобальні питання буття схвилювали ліричну героїню? Через які нові захопливі образи поетка цього разу розкриє тему, що до неї звертається протягом усієї своєї творчості? Які найтонші нюанси почуттів викличе в читача як завжди вдало, скрупульозно підібране, істинно перлинне слово? Десятки поетів ХХ століття, починаючи від Бориса Пастернака й до нинішніх, заявляли, що одиницею виміру поета є не вірш, а книжка. Так, за словами Оксани Забужко, справжній поет пише не дискретними творами, а цілими гронами творів, розробляючи важливу для себе на даному етапі тему з різних кінців, як геологічний пласт, аж доки не вичерпає її до пустої породи. Сказане в повній мірі стосується творчості Світлани-Майї Залізняк. І якщо вимірювати її як поета книгами, то ця, остання (сподіваюся, не остання взагалі), посяде вершинне місце в творчості мисткині. Поезія С.-М.Залізняк ніколи не розчаровує. Навпаки: просвітлює, дає надію, радість і натхнення. Читаючи нові твори, бачу вірність авторки своєму, давно й мистецьки виробленому стилю й водночас спостерігаю певні світоглядні зміни... ні, не так: не просто зміни, а духовне зростання, нові поетичні кроки в сходженні до високої мети. А Світлана-Майя завжди ставить перед собою найвищу мету, завжди прагне досягти досконалості. Нас довго вчили, що ідеал недосяжний, але чи слід тому вірити? Тут кожне слово працьовито видобуте авторкою з-під пластів буденних фраз, викристалізуване в гарячому творчому тиглі й представлене в усій своїй красі та довершеності. А поєднання цих диво-слів у поезіях дарує нові думки; нові оригінальні погляди на, здавалось би, відомі й очевидні речі; нові, свіжі та щирі відчуття... Лірична героїня С.-М.Залізняк – щира, закохана в життя, безкомпромісна в питаннях людської моралі й порядності. Разом із тим поетка перебуває в злагоді з собою, як ствердила в попередній книзі (“У злагоді з собою” (“Полтавський літератор”, 2008)): знайшовши своє покликання, змірявши та вивіривши всі життєві принципи, ця ніжна та рішуча жінка більше не відступить з обраного шляху, який, як відомо і як видно з віршів, для поета ніколи не був, не буде й, очевидно, не повинен бути легким. Усе частіше авторка віршовно-подумки повертається в минуле, в дитинство, знаходячи там і натхнення, й сили для нової творчості, черпаючи з давніх джерел і просту людську мудрість, і глибинні філософські мотиви. Заглиблюючись у творчість С.-М.Залізняк у книгах та на відомих поетичних сайтах, я мала змогу ознайомитися з багатьма відгуками на її вірші інших поетів, професійних критиків, просто залюблених у поезію. На сторінці Фейсбуку постійний читач віршів Світлани-Майї, доцент кафедри філософії Українського католицького університету Богдан Завідняк написав: “Гарний у Вас поетичний стиль, настрої, музика тем, кольори. Вмієте дарувати радість а ля оранж! Зійшла на Ваші строфи благодать поета в ореолі золотистих ниток і наспівів Музи. Ви – для тиші. Ніколи ще не приїлися, тож так тримати! Висота не потребує лайків, а ніжного схвалення”. Ось іще кілька цитат:
• принцеса слова;
• таке могутнє слово – справжнісінька зброя!;
• яскраво проявляється національне “я”, мова справжньої українки — запашна, барвиста, потужна;
• слова – розсипи дорогоцінних скарбів!;
• дивовижно смачна мова;
• соковитість тексту;
• поважне звучне дивослово;
• не просто читаєш, а рахманно смакуєш, як найкоштовніший трунок – вишуканий, хмільний, духмяний;
• чаклунка ліричних хвиль нашого часу, часу високих думок;
• асоціативні ряди, паралелі, несподівані алегорії, відважні рими, сміливі асонанси і алітерації;
• Ви – дуже сильний поет, з хребтом, потужним інтелектом. Знаєте, чого хочете, і вмієте без сторонньої творчої опіки зреалізувати творчий задум. Тому, мабуть, немає сенсу навздогінці викрикувати захоплення. Рада, що відкрила Вас для себе. Ви так водите словом і образом: ніби здатні щомиті сісти за штурвал літака, підняти й посадити його без підготовки – бездоганно володієте всіма поетичними інструментами;
• серйозний підхід як до версифікації, так і до поезії.
Цілковито згоджуючись із цими думками, відзначаю, що дійсно найпершою характерною ознакою авторського стилю поетки назвала б саме її мову. Філігранно точний вибір слів, використання величезного барвистого багатства українських архаїзмів, історизмів, яскравих, соковитих діалектизмів, старослов’янізмів, органічних, суто по-українському витворених авторських неологізмів – це її. Титанічна праця над кожним словом, випрозорювання текстової поетичної тканини до повнозвучного дзвону без жодної фальшивої ноти в кожному рядку – це її. Ретельне, сумлінно-скрупульозне вкладання образів, експресій, настроїв у струнку побудову вірша – це теж сьогодні її. “Ваша божественна поезія “розмонтовується” на позачасові цитати-епіграфи навіть легше, ніж вірші тих, кого ми звикли називати видатними... Кажу як викладач літератури... Вашим пером водить сам Господь”, – так характеризує афористичність поезій Залізняк відома українська поетка й літературознавець Тетяна Яковенко. А Ірина Кримська так характеризує стосунки поетки зі словом: “Ще коли побачила Ваше фото, відчулося, що ця людина стоїть над (Ви ж розумієте, йдеться не про зверхність). І поезії такі ж. Подібне я відчуваю у Стуса й Бродського, у деяких поезіях Ліни Костенко, але сильно – в її поемах-романах, у Пастернака, Цвєтаєвої й Ахматової. Ви розшаровуєте на нові смисли вживані слова, даєте статус художнього й філософського активу найпростішим поняттям і явищам. На зразок того, як вчені прагнуть дійти глибше й глибше до загадок атома – а він демонструє невичерпність істини, так і Ви зі словом. Тобто, Ви живете в слові як в середовищі, творите ізсередини, коли для більшості слово – це як взяти горіх і лущити. Часто Ваші поезії – розщеплений атом з відповідною аналогією вибуху”.
С.-М.Залізняк є надзвичайно вимогливим до власної творчості митцем. Уважний поціновувач її поезії, перечитавши попередні збірки, зможе порівняти давніші вірші з їхніми новими варіантами – безумовно на користь оновлених. Авторка продовжує працю над написаним раніше до того моменту, поки вірш, не втративши первозданної експресії, набуде досконалої форми. Уникнення збігів приголосних – не лише в рядку, а й у міжрядковому просторі, позбування зайвих слів, дослідження навмисних та шкідливих повторів, вивіряння необхідного саме в цьому місці звукопису, досягнення філігранної гри слів, підбирання найточніших епітетів, робота з римами (в одному вірші – точні, в іншому – асонансні, в ідеалі – не банальні, не однотипні) – усе це є неодмінним атрибутом, органічною складовою процесу поетичної творчості Світлани-Майї. І все це призводить до незвичайної змістової та образної насиченості її текстів, до дивовижної пружності їхнього звучання. Читач може бути певним: у цих віршах немає випадкових слів і образів, кожнісіньке слово, вираз, метафору авторка обґрунтувала, вивірила на своєму внутрішньому поетичному камертоні. Тільки після цього вона готова “відпустити” текст – оприлюднити. Саме такої вимогливості до себе не вистачає нині багатьом письменникам...
Тематично-жанрові обрії “Птахокардії” широкі. Тут і філософські роздуми, й інтимні зізнання, й громадянські інвективи, й містичні видіння, і гумор, і для дітей... Не кажучи про цікаві, творчо самостійні переклади поезій авторів різних часів і народів. І це все разом – єдиний поетичний текст (навіть кілька прозових образків наприкінці книги написані все одно поетичною мовою!). А канва цього тексту веде читача до глибин і висот людського духу. Духу, який для Світлани-Майї первинний, як і має бути для кожного митця. Духу, який не вміє лукавити, брехати, байдужно мовчати. Духу, який іде на все заради Любові, Істини, Добра. Духу, який сам себе діагностує – Словом. А діагноз – птахокардія. Тобто прагнення польоту, волі. Тобто неможливість для поета не писати. Тобто – приреченість на творчість.

Світлана Козаченко, філолог, педагог, письменник
м. Зіньків