ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію