Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Матінки Гуски
Із Матінки Гуски 13
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Матінки Гуски 13
* * *
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
