Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Матінки Гуски
Із Матінки Гуски 13
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Матінки Гуски 13
* * *
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
