Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Матінки Гуски
Із Матінки Гуски 13
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Матінки Гуски 13
* * *
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
Цей приятель мій у пригод жадобі
Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, що постійно в русі,
Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій в азарту полоні
Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
Цей приятель мій, не знаючи ліні,
Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
Цей приятель йде спочивать додому.
(Гра з пальцями руки)
* * *
Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
Більш схожа на палю при такім зрості;
Й одного дня, як все краще вдягла,
Молитись до церкви вона пішла.
Й коли вже на двір церковний ступила,
Перепочить трішки вона присіла;
Коли ж підійшла до церковних стін,
Почула, як голосно вдарив дзвін.
Й вже, як перед дверима опинилась,
Ще раз перепочить вона спинилась;
Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
З уст священника засудження зла.
Глянула вгору і вниз у тривозі
Й бачить вона мерця на підлозі;
І повзає скрізь по ньому черва
Й там аж кишить нею, де голова.
І в священника запитує пані:
"Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
Священник же їй: "Від долі не втекти,
То ж будеш така після смерті й ти."
Й тут пані завищала.
* * *
Весна квітуча, пахуча, блискуча;
Літо парке, п'янке, гомінке;
Осінь марудна, безлюдна, простудна;
Зима тріскуча, колюча, злюча.
* * *
Приступаймо до праці
І танцюймо на таці;
Послала мене матір по воду, по воду;
Просила не баритись
І з хлопцям не сваритись,
Щоб вони не заподіяли мені шкоду.
Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
Що зі мною вони витворяли?
Перекинули відра
І всю воду розлили,
Й ганили мою матір,
Й дочку її не щадили,
Й замість мене сестру мою цілували!
* * *
З богом! Відчалюй від берега сміло,
Алілуя!
Вітер попутний напне хай вітрило,
Алілуя!
По річці Йордан пливу я вперед,
Алілуя!
До берега, де молоко і мед,
Алілуя!
Із річки Йордан я вийду на сушу,
Алілуя!
Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
Алілуя!
* * *
Ворона чорна
На грудку сіла;
Була потворна --
Й це все, що вміла.
* * *
Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
Туди, де дріма на осонні спориш.
* * *
Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
Так мене слід і вам величать;
Й коли виходжу я, люди кричать:
"Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
