"Мужик, ты чё, гадить сюда пришел?"

Сергій Довлатов

    В 1982 році я був відряджений у містечко П...но С...кого району.

    Електричка, що вранці рано виїхала з Білоруського вокзалу, тяглася довго, на кожну станцію викидаючи десант похмільних роботяг з авоськами, у яких бовталися загорнені в газети сніданки. Із прорваних у газетах дір стирчали м’яті руді батони.

    Туалети у вагонах були закриті. І не просто закриті, а наглухо забиті гнутими іржавими шурупами. Ті, кому виявилося несила перенести дорожні тяготи, пристроювалися між вагонами. Запашок в електричці стояв ще той, і дивлячись на батони, я відчував, як до горла підкочує огидна грудка ранкового поспішного сніданку.

    Вийшовши з електрички в Серпухові, я озирнувся в пошуках довгоочікуваного закладу. Платформа на всю довжину була обладнана щаблями, по яких, не створюючи товкучки, зручно було спуститися прямо на велику автостанцію. Вийшов я приблизно посередині платформи, і в обох кінцях її побачив знайомі обриси типової пристанційної споруди. Ліве було традиційно облуплене, замість високо розташованих віконець зяяли порожні, як у знаменитому будинку Павлова, чорні провалля. Праве, навпроти, було доглянуто, блищало свіжою лицювальною плиткою. «Платний?» - подумав я. Це було б суперновинкою, про це тільки ходили неясні ідеї. І я рішуче попрямував туди.

    Входячи, я закинув за спину сумку й почав розстібатися, але зненацька побачив напроти входу, де в типовому туалеті звично розташовується бетонно-кахельне корито пісуара, буфетну стійку й руду зі збитим волоссям буфетницю за нею. Уздовж правої стіни, як і годиться, були кабінки з узвишшями; у кожній кабінці був пригвинчений до стіни столік-поличка, і стояли по двоє-троє розвеселі мужики із кружками пінного пива.

Вигляд у мене був зовсім очманілий, і мужики дружно загоготали, а один сказав:

-Э-э, мужик, ты чё, гадить сюда пришёл?

    Я б забув геть-чисто цю сцену, але років п’ятнадцять по тому прочитав майже точний її опис у Довлатова, теж від першої особи. Підозрюю, що він стояв серед тих веселунів, а може бути, ця репліка стала в них звичною розвагою.

   Наступне незабутнє враження від туалету лишилося в мене після відпустки в місті Бердянську. У центрі міста, біля літнього кінотеатру, стандартна споруда після останнього сеансу була освітлена тільки яскравими південними зірками через звично вибиті вікна. З натхнення я здогадався запалити запальничку, і це врятувало мене. Із запальничкою в руках я пробалансував меж безладно розташованими купами продуктів життєдіяльності курортників і провалами в бетонній панелі підлоги...

    Але вершиною всього був туалет у терміналі «А» нового Пітсбургського аеропорту.

    Нікого не здивувати сьогодні блискучою кахельно-хромовою чистотою. Але було там дещо, що заслуговувало уваги. Наприклад, відходячи від більш-менш звичайної фаянсової споруди й не знайшовши важеля або крана, я виявив, що злив води включається автоматично. Умивальник теж не мав кранів, але коли в пошуках кнопки я провів руку під трубкою, з якої, по моїх поняттях, повинна була литися вода, вона відразу й полилася.

    Поруч із краном стирчала ще одна трубка; навчений, я підніс до неї долоню, і в неї плюнуло запашним рідким милом. Ну й звичайно ж, рукосушка теж вмикалася автоматично. Тільки, на відміну від наших деренчливих апаратів, працювала майже безшумно.

    Тоді ж, у Питтсбурзі, я вперше познайомився з ідеологією quality assurance - забезпечення якості. І під час довгого польоту назад, у Київ, міркував про це.

    Саме це, quality assurance, і було причиною розбіжностей між американським і вітчизняним туалетом.

Американці-колеги з неабияким скепсисом ставилися до цього самого assurance, до величезної кількості паперу, затрачуваній на попутну діяльність. І тільки один з них, літній колега - мій однофамілець, помітив, що головна користь від quality assurance - це обов’язковість установлення критеріїв якості на початку будь-якої розробки.

    Я згадав це, і подумки визначив, який критерій був установлений на початку проектування американської вбиральні. Це вимога максимального дотримання гігієни, заради якого не жалували значних витрат. Така ж вимога, як видно, було виставлено й конструкторам звичайного фонтанчика для питної води.

    Цей пристрій заслуговує окремого опису.

    Більш-менш звична чаша з нержавійки, тільки трохи нижча, не «шпинделяла» безупинно. Я пошукав кран і побачив на бічній поверхні чаші велику кнопку з опуклим малюнком правої долоні. Після приємно м’якого натискання кнопки потекла вода. Струмінчик лився не вертикально, а під кутом градусів 30, і сопло, з якого він вибивався, було прикрито згори витонченим блискучим пелюстком, щоб до нього не можна було присмоктатися. Напившись, я раптом помітив з іншого боку чаші ще одну долонну кнопку, але на ній була зображена опукла ліва рука!!! Конструктор подбав і про ліваків!

    Гігієнічність була, зважаючи на все, не новою вимогою. У туалеті термінала аеропорту ім. Кеннеді, помітно вже зіпсованого часом, не було такої електроніки. Але воду в умивальнику теж не потрібно було включати руками. Уздовж умивальника попереду була планка, що притискалася торсом, і текла вода. У якомусь іншому місті Америки під умивальником для цього була педаль...

    Уявляю собі хід міркувань людини, яка ставила завдання проектувальникам і конструкторам. «Споруда, призначена для виконання гігієнічних процедур великої кількості людей, повинна бути максимально гігієнічною. Повинна бути технічними та організаційними мірами попереджена можливість поширення небезпечних інфекцій, для чого треба максимально виключити необхідність фізичного контакту з поверхнями санітарно-технічного обладунка». І так далі. І думаю, дійсно, у забезпеченні якості проектування найголовніше обов’язковість установлення базових функціональних критеріїв і багатоступінчаста перевірка повноти їхньої реалізації.

    Отже головним для забезпечення якості є Завдання. «Кожна сформульована задача містить розв’язання у неявному вигляді». При розробці системи забезпечення якості треба про це завжди пам’ятати, інакше ця система назавжди лишиться усього лише зведенням малозрозумілих правил, що можуть послуговуватись добрим інструментом примусу та роблення кар’єри та аж ніяк не призведуть до підвищення якості спільного продукту підприємства.

P.S. Пару років тому я відвідав ще одну визначну пам’ятку - убиральню першого в історії європейської цивілізації парламенту в Ефесі. Довга мармурова лава з рядом акуратних отворів, відполірованих задами сенаторів, а вірніше, їхніх рабів, що гріли місце чекаючи власників, і напевно коротали час за анекдотами й плітками. Вузький жолоб для обмивання, розташований напроти сидінь. Голова, звичайно, сидів першим по струменю води... Але й у ті далекі античні часи туалет вигідно відрізнявся від серпуховского й бердянського...

Це поновлення знищеної зловмисними новими власниками на сайті Хайвей публікації від 2007 р.
Постійна адреса 13 років була http://h.ua/story/45481/