Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
