
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію