Звістка про смерть Мирослава Скорика блискавично рознеслась музичним світом. Всі радіо ,телевізійні і інтернет- медійні інформаційні канали мали за честь повідомити світові про кончину геніального композитора,митця з великої букви,який своєю творчістю і своїм музичним надбанням вивів українське мистецтво на вищий щабель світових взірців, як це робили у свій час його попередники С.Людкевич, Б. Лятошинський , Л.Ревуцький та інші генії України.
Постать Мирослава Скорика займає величне місце на олімпі світової музичної культури. Окрім композиторської –творчої діяльності, він був педагог-професор,історик –музикознавець, блискучий виконавець на фортепіано , диригент, а також організатор-менеджер, багатьох музичних проектів , які мали в собі світове значення.Пройшовши свій розвиток і становленння як митця в Україні , він також увібрав у свою творчість мелодіку і ритміку України, карпатьського краю, надбання польської музичної культури і звісно російської. У Львові народившись і навчаючись він мав можливість пізнати польську культуру її музику , мову. До Росії їхня сімя була вислана , як ворожі елементи ,які мали коріння старої української інтелігенції.Таким чином Мирослав вимушений був навчатися і перевиховуватися на совєтський манер у сибірських школах. Він там також навчався музики. До Росії вдруге він повернувся, як аспірант Московської консерваторії ,після якої отримав наукову ступінь кандидат мистецвознавства.
Вперше я почув про видатного композитора ,коли навчався в Радомишльській музичній школі .Потім більш ширше в Житомирському музичному училищі.З часом , навчаючись в Київській консерваторії ім.П.І.Чайковського мав можливість спілкуватися і бачити його кожного дня, адже він на той час був викладачем консерваторії і відомим модерним композитором. Він мав серед студентів консерваторії середини 70 років ХХ століття респект і повагу. Молоді композитори-студенти намагалися у своїй творчості наслідувати мелодійний, інтонаційний та ритмічний спосіб вираження. З деякими творами М.Скорика студенти були ознайомлені в консерваторії на лекціях сучасної української музики, яку викладала тоді професорка Некрасова. Я також мав можливість слухати його твори на різноманітних творчих концертах в філармонії , або в концертних залах Києва.
Але найбільше ознайомився з творчістю М.Скорика в період , коли працював в симфонічному оркестрі Держтелерадіо України. Симфонічний оркестр мав елементи творчої лабораторії, через яку проходили усі покоління українських, і не тільки українських композиторів,співаків ,інструменталістів і диригентів. І саме, до оркестру де я працював, Мирослав Скорик віддавав свої твори для звукозапису і телевізійних премєр .
Скорик з дитинства , пройшовши нещадні випробування тоталітарної системи ,мав мовчазну повагу,був дуже виваженою людиною, його риси обличчя були ніби завуальовані до внутрішного сприйняття світу.По ньому не можливо було розпізнати його настрій і характер.Він завжди був рівний і не видавав своїх прочуттів.Очі мав кругленькі заховані під окуляри. Мова спілкування у нього була взагалі українська, але з деякими колегами він спілкувався інколи російською. Голос був лагідний і трохи картавив,не виговоруючі букву «р».Ніколи не розмовляв на звишених тонах і не грубив.Не був настриливим і невибагливим. Спілкуючись з колективом і диригентом був коректним і чемним. На мою думку його інтелігентність була успадкоємнена від його походження, а також від сімї, в якій він виростав, адже від старшого покоління переймав спосіб сприйняття світу,спілкування та людські цінності .
Коли Мирослав Скорик приходив до Будинку звукозапису ,а конкректно до симфонічного оркестру Держтелерадіо України під керівництвом диригентів Вадима Гнєдаша і Володимира Сіренка,то він в основному спілкувався з диригентами або із звукорежисерем, який записував той чи інший твір. До музикантів він звертався рідко . Якщо записували якийсь твір ,то він хотів ,щоб звукозапис твору був якістий ,щоб оркестр як найкраще міг відтворити характер і цілістність твору, щоби оркестр дотримувався динаміки і досконалості фразуванням та інших агогістичних і фактуральних ознак.
Особливу грань його творчості раннього періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію ліричної пісні та вводить ритми рокн-ролу і блюзу – "Не топчіть конвалій", "Зоряна ніч" та ін. У 1964 році Скорик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова, який за даними ЮНЕСКО, згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, – "Тіні забутих предків" за повістю Михайла Коцюбинського. У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка "Каменярі". Але найбільшу популярність у його доробку здобув "Карпатський концерт" для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.
Мирослав Скорик Народився 13 липня 1938 року у Львові в інтеліґентній родині .Його баба була рідна сестра славетної оперної співачки Соломії Крушельницької. У 1945 році Мирослав почав навчатися у львівській музичній школі ,але у1947 року родину Скориків було репресовано з політичних мотивів і вислано до Сибіру.
Тільки після смерті Й.Сталіна їхня родина повернулася у Львів, де Мирослав у 1955-1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії (нині Львівській музичній академії) ім. В.Лисенка ,Його педагогами та професорами були видатні українські композитори та музиканти: Станіслав Людкевич, Роман Сімович та Адам Солтис .
У 1960-1963 роках Мирослав Скорик навчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського під керівництвом проф. Д.Кабалевського З 1963 року працює у Львівській, а з 1966 у Київській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського (нині Національній академії музики України), викладаючи теорію музики і композицію (з 1971 - доцент, з 1985 року - професор). Учитель багатьох відомих композиторів.
Доробок містить різноманітні музичні жанри: оперу, балет, “Реквієм”, концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, 3 фортепіанові, 2 скрипкові), твори для оркестру, різноманітних ансамблів, фортепіано соло, зокрема 7 партит для різних інструментальних складів; музику до багатьох фільмів та театральних вистав, джазову та популярну музику. Редактор творів української класики - опер Миколи Леонтовича “На Русалчин Великдень”, Анатоля Вахнянина “Купало”, Дениса Січинського “Роксолана”. У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського регіону.
Протягом праці в колективі оркестру 1976-1995 роках зазнав його як диригента і виконавця ,коли він на фортепіано виконував і записував у фонд радіо свої твори.Як диригент він знав що робити з оркестром. Проводив репетиції відповідно до своїх вимог та старався, щоб оркестр дотримувався його покинів та зауважень. Згледіська техніки диригента,то він не був досить віртуозним,але оркестр завжди підкорювався його вимогам.Він ставав перед оркестром і знав що йому потрібно було робити,які місця проходити ,щоб створити потрібну образну структуру того чи іншого твору. Піаністом він був блискавичним і технічно досить вибавений. Фортепіанна техніка була у нього вирівнена і виразна.Всі пасажи він грав ніби якось зпомалено, але при тому додержувався ритмічної структури твору і ансамблевої досконалості з оркестром який йому робив допровід. Просто він відчував внутрішньо ритміко-агогістичну структуру. З М.Скориком, на відміну від інших композиторів, було легко і приємно працювати .Відчувалося, що він геніальна людина, яка прийшла у цей світ, щоб він був досконаліший і кращий.