ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
2024.03.28
22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
2024.03.28
22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
2024.03.28
22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам
2024.03.28
22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв
2024.03.28
22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…
Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…
Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…
2024.03.28
22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм
2024.03.28
22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н
2024.03.28
22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.
Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.
Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -
2024.03.28
21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались
2024.03.28
21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло
2024.03.28
21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила
2024.03.28
21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по
2024.03.28
21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.
У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.
У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Життя прожити – не поле перейти
Василина Вовчанська, Богдан Мельничук. Відлуння грому: новели. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2020. – 92 с.; іл.
«Життя прожити – не поле перейти», – каже народна мудрість. Людське вікування в цілому – суцільна загадка, передбаченню не надається, тому літературні розповіді про життя однієї людини чи кількох завжди були й будуть цікавими. Хоча, не підлягає сумніву, що не все так просто. Буває так, що зараз книга читається з цікавістю, згодом минає певний час і змінює оптику сприймання написаного, знайомі речі виглядають інакше, і добре, коли ширше, глибше, вагоміше. Стається так, як з хорошим вином – із часом відчуваються нові смакові нотки. Для мене це є свідченням того, що смисловий пласт тексту не потьмянів із часом, не втратив привабливих рис живої мови. І ще таке спостереження: логіка літературного процесу – пані примхлива і вельми полюбляє (так свідчить історія світової літератури!) пускати в хід сюжети про останніх, що стали першими. І навпаки. Ви спитаєте мене, й цілком справедливо, до чого ця сентенція, до чого я веду? А веду я до того, що не завжди перше враження від прочитаної книжки є правильним для майбутньої її долі, яку ми передбачити не в змозі. Єдиний пан, котрий це знає – час.
Збірка новел авторського тандему Василини Вовчанської та Богдана Мельничука «Відлуння грому» складається з семи творів невеликого формату, тематично розкиданих в часі/просторі, й про кожну з них можна сказати добре слово. На мою думку, книга являє собою творчо-психологічний експеримент, де в підсумку формується специфічна й своєрідна аура оповідного стилю; всі події, що стаються в межах сюжетів, абсолютно природні, в тому числі, незвичайні, відверті чи несподівані, постають, як цілковито реальні. Вельми прикметним є креативний взаємообмін колег, між котрими існує довіра, їхнє чуття партнерства, збіг естетичних смаків, коли можна підмічати й влучно реалізовувати спільні художні моменти-знахідки.
Я би назвала жанр малого прозового твору, зокрема, новели, найважчим із прозових жанрів, адже він вимагає чималої майстерності, ясності думки і точного слова, чіткої побудови, напруженості розповіді, багатозначності смислу. Найперше, і це я вважаю суттєвою ознакою наративного стилю авторського тандему, сюжети новел майже ніде не «провисають», кожен із співтворців додає щось своє, вагоме: десь ти не можеш вгадати розв'язки майже авантюрної інтриги, десь подано цікаві факти-спостереження, десь увиразнено риси характеру персонажів, десь промовляє сама форма представлення сюжету. Власні історії чи вигадані – не має значення, у будь-якому випадку, ця ознака оповідної манери впадає в око. Відтак можу зробити висновок про те, що письменники добре обізнані із різноманіттю підходів до головних засад творчості. Практично, читаючи ці новели, ми маємо справу з текстами, що звернені до конкретного часопростору з різною мірою емоційних вражень.
Людина складається зі своїх тонких світів. Бо грубий світ для всіх єдиний і однаковий: це поїсти, це житло, це секс і решта інших речей.., хоча ці грубі матерії активно розкошують у стильному мистецтві та слугують неабиякою спокусою для тих, хто вміє ними скористатися. Наші автори виводять на перший план людей, котрі люблять, страждають, ненавидять, живуть своїм життям прив’язаного до землі селянина, до намолених вівтарів, до вуличок міста… За формою новели можна умовно поділити на лінійно-геометричні та вільно-ліричні. Для лінійної структури характерна чітка побудова з реально-побутовим сюжетом. Натомість для ліричної форми є властивою вільна хвилеподібна плавність, де має значення притчевий підтекст, який розкривається через альтернативу виходу з лабіринту буденності, циклічності життя.
Письменники в черговий раз нагадують, як складно людині прожити відміряний їй строк. Посеред метушні та втоми людині потрібна любов; тема не нова (художня література завжди про любов і смерть, щоправда, ще й про життя, проте, смерть і любов уже містять у собі його серцевину). Прозаїки змальовують її яскравими фарбами, адже проблема завжди актуальна. І хоча інтернет заповнений різноманітними постами на цю тему, в реальних співмешканнях, все так само, як і колись, мало що змінилося. Думаю, художні сюжети нашого тандему – це привід замислитися над тим, як легко життя може перетворитися на пекло; вони про те, скільки злого ховається в людині, й скільки чого їй необхідно, аби почуватися щасливою. Ще одне моє спостереження: кожна новела може бути історією, котра комусь принесе несподівану розраду, а може й врятує від непоправного.
Не дивлячись на переважання сумного контенту, я щиро раджу прочитати цю цікаву невеличку книгу. По-перше, прозаїки чесно намагаються «розвантажити» атмосферу своєї книги. Звідси – милі, утішні, в чомусь філософські мотиви про те, що любов має бути взаємною, а пожертви нікому не потрібні, коли про них не просять. Звідси низка епізодів, де все стається так, як у щасливих фіналах: добро нагороджено світлою долею, правда, це логіка казки, а не життя: «Два брати брали шлюб одночасно. Вінчання молодих у храмі було, звісно, святкове, урочисте. Дві пари з’єднали свої долі, осяяні благословенням і Божою благодаттю» («Чужа – не чужа»). Звідси зворушливі пейзажі, що свідчать про залюбленість у мову та її красу: «Карпатський ранок повільно прокидався зорепадом на полонині, що виблискувала кришталевими перлами роси. Дивовижна краса земного раю! Хто хоч раз побував на Закарпатті…напився з глибенючої криниці чистої, наче сльоза, води – той не зможе забути цей смак ніколи» («Чужа – не чужа»).
Автори не вивищуються над персонажами, не дають оцінок. Описані події розгортаються до рівня метафізичного, вказують на універсальні речі, що стосуються умов людського існування і людської натури, дають певний ключ до пояснення моральних переступів у світі, наприклад, оця готично-несподівана кінцівка новели «Заручниця долі»: «Раптом пелену ночі розітнув несамовитий крик…Орися, мов привид, вийшла з кімнати…це був останній дикий схлип заручниці долі, що в муках виривався на поверхню…в одній руці тримала погон, а в іншій – спицю, з якої скапувала кров…».
Збірка новел проілюстрована художницею Оксаною Іванів (Козевич). Автори і художниця – споріднені душі й співрозмовники. Графічні ілюстрації – прокреслені, часто кількома штрихами, зображення, що виконані в ключі синтезу мистецтв, і можна вважати, що вони є безмовними персонажами книги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життя прожити – не поле перейти
Василина Вовчанська, Богдан Мельничук. Відлуння грому: новели. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2020. – 92 с.; іл.
«Життя прожити – не поле перейти», – каже народна мудрість. Людське вікування в цілому – суцільна загадка, передбаченню не надається, тому літературні розповіді про життя однієї людини чи кількох завжди були й будуть цікавими. Хоча, не підлягає сумніву, що не все так просто. Буває так, що зараз книга читається з цікавістю, згодом минає певний час і змінює оптику сприймання написаного, знайомі речі виглядають інакше, і добре, коли ширше, глибше, вагоміше. Стається так, як з хорошим вином – із часом відчуваються нові смакові нотки. Для мене це є свідченням того, що смисловий пласт тексту не потьмянів із часом, не втратив привабливих рис живої мови. І ще таке спостереження: логіка літературного процесу – пані примхлива і вельми полюбляє (так свідчить історія світової літератури!) пускати в хід сюжети про останніх, що стали першими. І навпаки. Ви спитаєте мене, й цілком справедливо, до чого ця сентенція, до чого я веду? А веду я до того, що не завжди перше враження від прочитаної книжки є правильним для майбутньої її долі, яку ми передбачити не в змозі. Єдиний пан, котрий це знає – час.
Збірка новел авторського тандему Василини Вовчанської та Богдана Мельничука «Відлуння грому» складається з семи творів невеликого формату, тематично розкиданих в часі/просторі, й про кожну з них можна сказати добре слово. На мою думку, книга являє собою творчо-психологічний експеримент, де в підсумку формується специфічна й своєрідна аура оповідного стилю; всі події, що стаються в межах сюжетів, абсолютно природні, в тому числі, незвичайні, відверті чи несподівані, постають, як цілковито реальні. Вельми прикметним є креативний взаємообмін колег, між котрими існує довіра, їхнє чуття партнерства, збіг естетичних смаків, коли можна підмічати й влучно реалізовувати спільні художні моменти-знахідки.
Я би назвала жанр малого прозового твору, зокрема, новели, найважчим із прозових жанрів, адже він вимагає чималої майстерності, ясності думки і точного слова, чіткої побудови, напруженості розповіді, багатозначності смислу. Найперше, і це я вважаю суттєвою ознакою наративного стилю авторського тандему, сюжети новел майже ніде не «провисають», кожен із співтворців додає щось своє, вагоме: десь ти не можеш вгадати розв'язки майже авантюрної інтриги, десь подано цікаві факти-спостереження, десь увиразнено риси характеру персонажів, десь промовляє сама форма представлення сюжету. Власні історії чи вигадані – не має значення, у будь-якому випадку, ця ознака оповідної манери впадає в око. Відтак можу зробити висновок про те, що письменники добре обізнані із різноманіттю підходів до головних засад творчості. Практично, читаючи ці новели, ми маємо справу з текстами, що звернені до конкретного часопростору з різною мірою емоційних вражень.
Людина складається зі своїх тонких світів. Бо грубий світ для всіх єдиний і однаковий: це поїсти, це житло, це секс і решта інших речей.., хоча ці грубі матерії активно розкошують у стильному мистецтві та слугують неабиякою спокусою для тих, хто вміє ними скористатися. Наші автори виводять на перший план людей, котрі люблять, страждають, ненавидять, живуть своїм життям прив’язаного до землі селянина, до намолених вівтарів, до вуличок міста… За формою новели можна умовно поділити на лінійно-геометричні та вільно-ліричні. Для лінійної структури характерна чітка побудова з реально-побутовим сюжетом. Натомість для ліричної форми є властивою вільна хвилеподібна плавність, де має значення притчевий підтекст, який розкривається через альтернативу виходу з лабіринту буденності, циклічності життя.
Письменники в черговий раз нагадують, як складно людині прожити відміряний їй строк. Посеред метушні та втоми людині потрібна любов; тема не нова (художня література завжди про любов і смерть, щоправда, ще й про життя, проте, смерть і любов уже містять у собі його серцевину). Прозаїки змальовують її яскравими фарбами, адже проблема завжди актуальна. І хоча інтернет заповнений різноманітними постами на цю тему, в реальних співмешканнях, все так само, як і колись, мало що змінилося. Думаю, художні сюжети нашого тандему – це привід замислитися над тим, як легко життя може перетворитися на пекло; вони про те, скільки злого ховається в людині, й скільки чого їй необхідно, аби почуватися щасливою. Ще одне моє спостереження: кожна новела може бути історією, котра комусь принесе несподівану розраду, а може й врятує від непоправного.
Не дивлячись на переважання сумного контенту, я щиро раджу прочитати цю цікаву невеличку книгу. По-перше, прозаїки чесно намагаються «розвантажити» атмосферу своєї книги. Звідси – милі, утішні, в чомусь філософські мотиви про те, що любов має бути взаємною, а пожертви нікому не потрібні, коли про них не просять. Звідси низка епізодів, де все стається так, як у щасливих фіналах: добро нагороджено світлою долею, правда, це логіка казки, а не життя: «Два брати брали шлюб одночасно. Вінчання молодих у храмі було, звісно, святкове, урочисте. Дві пари з’єднали свої долі, осяяні благословенням і Божою благодаттю» («Чужа – не чужа»). Звідси зворушливі пейзажі, що свідчать про залюбленість у мову та її красу: «Карпатський ранок повільно прокидався зорепадом на полонині, що виблискувала кришталевими перлами роси. Дивовижна краса земного раю! Хто хоч раз побував на Закарпатті…напився з глибенючої криниці чистої, наче сльоза, води – той не зможе забути цей смак ніколи» («Чужа – не чужа»).
Автори не вивищуються над персонажами, не дають оцінок. Описані події розгортаються до рівня метафізичного, вказують на універсальні речі, що стосуються умов людського існування і людської натури, дають певний ключ до пояснення моральних переступів у світі, наприклад, оця готично-несподівана кінцівка новели «Заручниця долі»: «Раптом пелену ночі розітнув несамовитий крик…Орися, мов привид, вийшла з кімнати…це був останній дикий схлип заручниці долі, що в муках виривався на поверхню…в одній руці тримала погон, а в іншій – спицю, з якої скапувала кров…».
Збірка новел проілюстрована художницею Оксаною Іванів (Козевич). Автори і художниця – споріднені душі й співрозмовники. Графічні ілюстрації – прокреслені, часто кількома штрихами, зображення, що виконані в ключі синтезу мистецтв, і можна вважати, що вони є безмовними персонажами книги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«Поетів не тільки поети читають»"
• Перейти на сторінку •
"«Всі думають, що прийде час,а час тільки проходить»"
• Перейти на сторінку •
"«Всі думають, що прийде час,а час тільки проходить»"
Про публікацію