Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Інша поезія
Автопортрет - 39 (у домашньому інтер‘єрі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Автопортрет - 39 (у домашньому інтер‘єрі)
я витратила себе на примус жити
у залишку чистої води — немає
навпроти мене святий Антоній співає
по праву руку Георгій
по ліву руку безсилля тих кому не вистачило часу
я більше не можу нести це тіло світом
я більше не донесу
а місто юрбиться кублиться шипить звивається
яке йому діло до храмів та до людей
у голові моїй лише пам’ять
перед очима сім‘я
та залишки вихолощених ідей —
не мрій!
«не мрій», — казали мені провидці нового
бо не збуваються мрії не вписані у ПеКаДе
якщо кошторис тебе кимось там не затверджений
то значить немає тебе
десять «не» на шість секунд тексту — заборонні знаки
конають під тином або на порожній парковці метафора та смисл
загнана у глухий кут скажена собака
кидається мов дикий лис — відчайдушно страшно
із розумінням що це останній бій
остання мить
заявити про себе голосно й неприкрашено —
так як болить
а суєта тим часом натягує ніч на старі дахи
простим рухом відверто й неприкрито
вспокоюючи містян у клітках квартир зганяючи до корит
даруючи вечір яко безкоштовний зефір
малим дітлахам з широкими горизонтами
— тикають аби вони помовчали позакривали роти
доки дорослі побудуть до них байдужими
в полоні власної беззмістовної суєти
з якою дорослі на «ти»
я думаю цілий день сьогодні про некрасивих людей Люсьєна Фрейда (чи Фройда)
про Лі Боуєрі, про С’ю, соціальну інспекторку та інших у яких імен немає
про королеву із підборіддям садиста-мужика
про Генрієтту — найвідомішу лондонську хвойду обіловану гостряком Люсьєнового мазка
та інших у яких імен немає — вони коштують тепер мільйони доларо-євро-фунтів
некрасиві люди Люсьєна Фрейда (чи Фройда) житимуть вічно
ніколи не повмирають — заручники та арештанти буття
я витратила себе на примус жити
ніби дурне дитя зефіром напхавши рота утративши надважливе —
правдиву
красу
я більше не можу нести цю душу світом
я більше не донесу
11.06.2021, (с) Тата Рівна
у залишку чистої води — немає
навпроти мене святий Антоній співає
по праву руку Георгій
по ліву руку безсилля тих кому не вистачило часу
я більше не можу нести це тіло світом
я більше не донесу
а місто юрбиться кублиться шипить звивається
яке йому діло до храмів та до людей
у голові моїй лише пам’ять
перед очима сім‘я
та залишки вихолощених ідей —
не мрій!
«не мрій», — казали мені провидці нового
бо не збуваються мрії не вписані у ПеКаДе
якщо кошторис тебе кимось там не затверджений
то значить немає тебе
десять «не» на шість секунд тексту — заборонні знаки
конають під тином або на порожній парковці метафора та смисл
загнана у глухий кут скажена собака
кидається мов дикий лис — відчайдушно страшно
із розумінням що це останній бій
остання мить
заявити про себе голосно й неприкрашено —
так як болить
а суєта тим часом натягує ніч на старі дахи
простим рухом відверто й неприкрито
вспокоюючи містян у клітках квартир зганяючи до корит
даруючи вечір яко безкоштовний зефір
малим дітлахам з широкими горизонтами
— тикають аби вони помовчали позакривали роти
доки дорослі побудуть до них байдужими
в полоні власної беззмістовної суєти
з якою дорослі на «ти»
я думаю цілий день сьогодні про некрасивих людей Люсьєна Фрейда (чи Фройда)
про Лі Боуєрі, про С’ю, соціальну інспекторку та інших у яких імен немає
про королеву із підборіддям садиста-мужика
про Генрієтту — найвідомішу лондонську хвойду обіловану гостряком Люсьєнового мазка
та інших у яких імен немає — вони коштують тепер мільйони доларо-євро-фунтів
некрасиві люди Люсьєна Фрейда (чи Фройда) житимуть вічно
ніколи не повмирають — заручники та арештанти буття
я витратила себе на примус жити
ніби дурне дитя зефіром напхавши рота утративши надважливе —
правдиву
красу
я більше не можу нести цю душу світом
я більше не донесу
11.06.2021, (с) Тата Рівна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
