ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Лисенко (1959 - 2021) /
Публіцистика
Галапагосы и миф о Прометее
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Галапагосы и миф о Прометее
Никогда не знаешь, где тебя настигнет озарение. До того, как побывать на Галапагоссах, я довольно пессимистически смотрела на homo sapiens’а и была уверена, что мы — тупиковая ветвь эволюции: люди уничтожают свою среду обитания, истребляют друг друга и, ко всему плохому, обладают сознанием, то есть знанием того, что они смертны, а это лишает их минимального шанса быть счастливыми.
Отрицая людей, идеализируешь животных. Начинает казаться, что в их мире действуют гармоничные «законы природы», которые человек извращает своей искусственной цивилизацией.
Почесывая за ухом любимую собачку, мы редко задумываемся о том, какова же на самом деле её собачья жизнь. Жители больших городов почти ничего не знают о реальных животных. Мы склонны наделять их человеческими свойствами и эмоциями. Это неудивительно, ведь большинство из нас знакомы с «братьями меньшими» лишь по детским сказкам, где те — не более чем метафора нас самих.
Поэтому так полезно бывает оказаться в месте, где царят законы джунглей в буквальном смысле слова.
***
На Галапагосах, впервые столкнувшись с дикой природой как она есть, я переоценила человеческую цивилизацию и роль человека в биологическом прогрессе. Тягостно было наблюдать, как умирающие младенцы морских котиков, брошенные матерями, разыскивали их в поисках молока и тепла. Большинство из них погибало. Поразили равнодушие и жестокость природы по отношению к индивиду и, прежде всего, к самому незащищенному, беспомощному индивиду — к детенышу.
В дикой природе чаще, чем мы привыкли думать, матери оставляют своих детей на произвол судьбы. И это вполне вписывается в рамки природных законов о сохранении вида. Если для стаи по той или иной причине лучше сняться с гнездовья и улететь в другое место, никто не заботится о птенцах, и они просто гибнут. Я видела такое «кладбище» на одном из островов: большой участок земли был сплошь усеян засохшими останками птенцов. Гид объяснил нам, что прошлой весной по каким-то причинам, науке неизвестным, взрослые птицы улетели с места гнездовья, оставив беспомощный выводок умирать от голода. Я была в шоке. Я ведь верила в мудрость и гармоничность «законов природы». Я остро сострадала птенцам и гневно ненавидела самок. И осознание того, что все эти чувства — чисто человеческие, что птицам они чужды, примирило меня с людьми
***
На Галапагосах все течет своим чередом, человек не вмешивается в природные процессы и никто не спасает оставленных птенцов или умирающих младенцев морских млекопитающих. Тут-то и начинаешь понимать, что все-таки хорошо, что мы — люди, что умеем сострадать, быть солидарными не только ради выживания вида, но ради отдельного человека, каким бы маленьким и незначительным ни была бы его личная судьба для истории человечества.
И еще: осмысливая бесчеловечные законы джунглей, начинаешь понимать, как похожи с их обитателями, даже не похожи, а как мы едины и неразделимы на этом крошечном шарике, затерянном в безжизненной бесконечности! У нас все общее: и прошлое, и настоящее, и будущее. Человек — часть органического мира планеты Земля и существует по тем же законам, что полевая мышь, орхидея или галапагосский дракон. У нас, людей, просто немного больше свободы, а значит и ответственности. И свобода наша и ответственность — не привилегия, мы их не выбирали, — так легла наша эволюционная карта.
Вернулась я с Галапагосов не сомневаясь с том, что человек — существо, биологическая миссия которого — отвоевать у природы право на индивидуальную жизнь. Наш вид воплощает, может быть, пока еще не в совершенстве, идею индивидуальных ценностей: каждое живое существо в этом мире неповторимо и обладает высшим значением, будь то человек, пеликан или цветок. Человеческие критерии справедливости, любви, сострадания, которые казались мне раньше бессмысленными и неэффективными, открылись как наивысший ресурс, совершенствования природы, её «пилотный проект».
Отрицая людей, идеализируешь животных. Начинает казаться, что в их мире действуют гармоничные «законы природы», которые человек извращает своей искусственной цивилизацией.
Почесывая за ухом любимую собачку, мы редко задумываемся о том, какова же на самом деле её собачья жизнь. Жители больших городов почти ничего не знают о реальных животных. Мы склонны наделять их человеческими свойствами и эмоциями. Это неудивительно, ведь большинство из нас знакомы с «братьями меньшими» лишь по детским сказкам, где те — не более чем метафора нас самих.
Поэтому так полезно бывает оказаться в месте, где царят законы джунглей в буквальном смысле слова.
***
На Галапагосах, впервые столкнувшись с дикой природой как она есть, я переоценила человеческую цивилизацию и роль человека в биологическом прогрессе. Тягостно было наблюдать, как умирающие младенцы морских котиков, брошенные матерями, разыскивали их в поисках молока и тепла. Большинство из них погибало. Поразили равнодушие и жестокость природы по отношению к индивиду и, прежде всего, к самому незащищенному, беспомощному индивиду — к детенышу.
В дикой природе чаще, чем мы привыкли думать, матери оставляют своих детей на произвол судьбы. И это вполне вписывается в рамки природных законов о сохранении вида. Если для стаи по той или иной причине лучше сняться с гнездовья и улететь в другое место, никто не заботится о птенцах, и они просто гибнут. Я видела такое «кладбище» на одном из островов: большой участок земли был сплошь усеян засохшими останками птенцов. Гид объяснил нам, что прошлой весной по каким-то причинам, науке неизвестным, взрослые птицы улетели с места гнездовья, оставив беспомощный выводок умирать от голода. Я была в шоке. Я ведь верила в мудрость и гармоничность «законов природы». Я остро сострадала птенцам и гневно ненавидела самок. И осознание того, что все эти чувства — чисто человеческие, что птицам они чужды, примирило меня с людьми
***
На Галапагосах все течет своим чередом, человек не вмешивается в природные процессы и никто не спасает оставленных птенцов или умирающих младенцев морских млекопитающих. Тут-то и начинаешь понимать, что все-таки хорошо, что мы — люди, что умеем сострадать, быть солидарными не только ради выживания вида, но ради отдельного человека, каким бы маленьким и незначительным ни была бы его личная судьба для истории человечества.
И еще: осмысливая бесчеловечные законы джунглей, начинаешь понимать, как похожи с их обитателями, даже не похожи, а как мы едины и неразделимы на этом крошечном шарике, затерянном в безжизненной бесконечности! У нас все общее: и прошлое, и настоящее, и будущее. Человек — часть органического мира планеты Земля и существует по тем же законам, что полевая мышь, орхидея или галапагосский дракон. У нас, людей, просто немного больше свободы, а значит и ответственности. И свобода наша и ответственность — не привилегия, мы их не выбирали, — так легла наша эволюционная карта.
Вернулась я с Галапагосов не сомневаясь с том, что человек — существо, биологическая миссия которого — отвоевать у природы право на индивидуальную жизнь. Наш вид воплощает, может быть, пока еще не в совершенстве, идею индивидуальных ценностей: каждое живое существо в этом мире неповторимо и обладает высшим значением, будь то человек, пеликан или цветок. Человеческие критерии справедливости, любви, сострадания, которые казались мне раньше бессмысленными и неэффективными, открылись как наивысший ресурс, совершенствования природы, её «пилотный проект».
Текст написаний 13 серпня 2006 р. після повернення Анни з чергової мандрівки Південною Америкою. Того року вона також відвідала Еквадор і Галапагоські острови
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію