ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.10.09 22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.

В Горова Леся
2026.10.09 17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.

В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,

Борис Костиря
2026.10.09 14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.

Вячеслав Руденко
2026.10.09 10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої

С М
2026.10.09 10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене

Ось повзу на підвіконня

хома дідим
2026.10.09 09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким

Віктор Кучерук
2026.10.09 06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,

Євген Федчук
2026.10.08 17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи

Артур Сіренко
2026.10.08 17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.

Володимир Мацуцький
2026.10.08 16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора. Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього

Ольга Садкова
2026.10.08 15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.

Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,

Михайло Укран
2026.10.08 15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.

Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів

Ігор Шоха
2026.10.08 15:13
                        І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.

Володимир Ляшкевич
2026.10.08 14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.

І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де

Сергій Губерначук
2026.10.08 13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),

Борис Костиря
2026.10.08 13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.

Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Лисенко (1959 - 2021) / Публіцистика

 Галапагосы и миф о Прометее
Образ твору Никогда не знаешь, где тебя настигнет озарение. До того, как побывать на Галапагоссах, я довольно пессимистически смотрела на homo sapiens’а и была уверена, что мы — тупиковая ветвь эволюции: люди уничтожают свою среду обитания, истребляют друг друга и, ко всему плохому, обладают сознанием, то есть знанием того, что они смертны, а это лишает их минимального шанса быть счастливыми.
Отрицая людей, идеализируешь животных. Начинает казаться, что в их мире действуют гармоничные «законы природы», которые человек извращает своей искусственной цивилизацией.
Почесывая за ухом любимую собачку, мы редко задумываемся о том, какова же на самом деле её собачья жизнь. Жители больших городов почти ничего не знают о реальных животных. Мы склонны наделять их человеческими свойствами и эмоциями. Это неудивительно, ведь большинство из нас знакомы с «братьями меньшими» лишь по детским сказкам, где те — не более чем метафора нас самих.
Поэтому так полезно бывает оказаться в месте, где царят законы джунглей в буквальном смысле слова.

***
На Галапагосах, впервые столкнувшись с дикой природой как она есть, я переоценила человеческую цивилизацию и роль человека в биологическом прогрессе. Тягостно было наблюдать, как умирающие младенцы морских котиков, брошенные матерями, разыскивали их в поисках молока и тепла. Большинство из них погибало. Поразили равнодушие и жестокость природы по отношению к индивиду и, прежде всего, к самому незащищенному, беспомощному индивиду — к детенышу.
В дикой природе чаще, чем мы привыкли думать, матери оставляют своих детей на произвол судьбы. И это вполне вписывается в рамки природных законов о сохранении вида. Если для стаи по той или иной причине лучше сняться с гнездовья и улететь в другое место, никто не заботится о птенцах, и они просто гибнут. Я видела такое «кладбище» на одном из островов: большой участок земли был сплошь усеян засохшими останками птенцов. Гид объяснил нам, что прошлой весной по каким-то причинам, науке неизвестным, взрослые птицы улетели с места гнездовья, оставив беспомощный выводок умирать от голода. Я была в шоке. Я ведь верила в мудрость и гармоничность «законов природы». Я остро сострадала птенцам и гневно ненавидела самок. И осознание того, что все эти чувства — чисто человеческие, что птицам они чужды, примирило меня с людьми

***
На Галапагосах все течет своим чередом, человек не вмешивается в природные процессы и никто не спасает оставленных птенцов или умирающих младенцев морских млекопитающих. Тут-то и начинаешь понимать, что все-таки хорошо, что мы — люди, что умеем сострадать, быть солидарными не только ради выживания вида, но ради отдельного человека, каким бы маленьким и незначительным ни была бы его личная судьба для истории человечества.

И еще: осмысливая бесчеловечные законы джунглей, начинаешь понимать, как похожи с их обитателями, даже не похожи, а как мы едины и неразделимы на этом крошечном шарике, затерянном в безжизненной бесконечности! У нас все общее: и прошлое, и настоящее, и будущее. Человек — часть органического мира планеты Земля и существует по тем же законам, что полевая мышь, орхидея или галапагосский дракон. У нас, людей, просто немного больше свободы, а значит и ответственности. И свобода наша и ответственность — не привилегия, мы их не выбирали, — так легла наша эволюционная карта.
Вернулась я с Галапагосов не сомневаясь с том, что человек — существо, биологическая миссия которого — отвоевать у природы право на индивидуальную жизнь. Наш вид воплощает, может быть, пока еще не в совершенстве, идею индивидуальных ценностей: каждое живое существо в этом мире неповторимо и обладает высшим значением, будь то человек, пеликан или цветок. Человеческие критерии справедливости, любви, сострадания, которые казались мне раньше бессмысленными и неэффективными, открылись как наивысший ресурс, совершенствования природы, её «пилотный проект».

Текст написаний 13 серпня 2006 р. після повернення Анни з чергової мандрівки Південною Америкою. Того року вона також відвідала Еквадор і Галапагоські острови





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-07-30 13:18:21
Переглядів сторінки твору 556
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Культурологічна тематика
Автор востаннє на сайті 2021.09.12 17:57
Автор у цю хвилину відсутній