ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
БЕЗМЕЖНІСТЬ ЛЮБОВІ
Як не зі мною вся твоя любов, –
Ніколи вже не будеш вся моя;
Бо ні зітхнути, ні всміхнуться знов,
Сльозу зронити – й ту не в змозі я.
На тебе я потратив всі скарби:
Зітхання, сльози, клятви, шал, листи,
Ні краплі не залишивши собі;
І якщо тільки на ціну їх ти
Моя, – мені любов твою приймати
Частково, і що ділиш з кимсь ще – знати, –
Не буду всю тебе ніколи мати.
Якщо ж мені сповна вся віддалась, –
Усе – це все, й чи б ще кому знайшлось, –
Та якби в твоїм серці й зайнялась
Нова любов, яку б збудить вдалось
Тому, хто мене зміг би обійти
В сльозах, в зітханнях, в клятвах, у листах, –
Й нові страхи в ній мала б тоді ти:
Чи вже за мить не обернеться в прах?
Та будь так – я і це б сприйняв, як дар;
Бо як з моїм твого зливсь серця жар,
То вже всього, що в нім, я володар.
Все ж не належиш ти сповна мені:
Як маєш все – вже більш нема що ждати;
Моя ж любов зроста, то ж всі ці дні
Запас май, щоб могла їй в дар щось дати.
Й ти серце не щодня мені даєш,
Бо, все віддавши, що вже б дать могла.
В любові – тайна: серце знов знайдеш,
Як втратиш; від розлук сильніш пала.
Й не тільки обмін – кращий спосіб в тім,
Щоб серця два з’єднати нам в однім –
І стати один одному вже всім.
ГАРЯЧКА
О, не вмирай! – бо всіх жінок
Зненавиджу – така потреба
В тобі; а звідси один крок,
Що ця зневага – і до тебе.
Та все ж відступить смерті гніт,
Інакше – як тебе не стане –
З тобою щезне і цей світ:
Вмреш ти – й він дихати не стане.
Без тебе вже лиш трупом буде,
Бо ти – душа його жива;
Й красу твою він не забуде:
З людей же й кращі – лиш черва.
“Потоп новий погубить світ!” –
Схоласт це пробудивсь від сплячки.
Чи ж доводи шукав, як слід? –
Згорить він у вогні гарячки!
Ці муки врешті подолать
В тобі дух зболений навчиться,
Й не довго буде вже палать
Вогонь цей – паливо скінчиться.
Як метеора слід згаса
На небі, так жара минеться;
Незмінна лишиться краса
Й знов тіло силою наллється.
Куди ж бажання моє діти?
Не стримати думок сверблячки:
Тобою б так заволодіти
Бажав, як приступ цей гарячки.
ПОВІТРЯ Й АНГЕЛИ
Тебе й раніше я любив,
Ні ймення, ні лиця не знавши;
Так, сяйво й голос лиш сприйнявши,
Ти б ангелів благословив;
То ж, вперше суть твою впізнавши,
Ніщо лиш ніжне я вловив.
Любов -- дитя душі моєї;
Її ж лиш в плоті бачить зір,
Тому і для дочки своєї
Теж запасла тілесний вбір;
Й мені став зримим він з тих пір,
Як попросив я у любові
Явить мені всі ці обнови --
Й твої зрю очі, й губи, й брови.
Щоб в морі буть стійким -- хтось зауважив, --
Баласт на борт повинен взять баркас;
Я ж твоїх чар формуючи запас,
Любовний човен вже перевантажив,
Бо й війка кожна, що так тішить нас,
На дно потягне, коли б її зважив.
І все ж любові не вміститься
Ні в порожнечі, ні в речах земних;
Сповна і ангелам не сполучиться
З повітрям, хоч все з нього в них.
Й моя любов, хоч вся в твоїй, різниться;
Й ще важче злитись, навіть серед ночі,
Ніж ангелу з повітрям, де тріпоче, --
Любові чоловічій і жіночій.
Як не зі мною вся твоя любов, –
Ніколи вже не будеш вся моя;
Бо ні зітхнути, ні всміхнуться знов,
Сльозу зронити – й ту не в змозі я.
На тебе я потратив всі скарби:
Зітхання, сльози, клятви, шал, листи,
Ні краплі не залишивши собі;
І якщо тільки на ціну їх ти
Моя, – мені любов твою приймати
Частково, і що ділиш з кимсь ще – знати, –
Не буду всю тебе ніколи мати.
Якщо ж мені сповна вся віддалась, –
Усе – це все, й чи б ще кому знайшлось, –
Та якби в твоїм серці й зайнялась
Нова любов, яку б збудить вдалось
Тому, хто мене зміг би обійти
В сльозах, в зітханнях, в клятвах, у листах, –
Й нові страхи в ній мала б тоді ти:
Чи вже за мить не обернеться в прах?
Та будь так – я і це б сприйняв, як дар;
Бо як з моїм твого зливсь серця жар,
То вже всього, що в нім, я володар.
Все ж не належиш ти сповна мені:
Як маєш все – вже більш нема що ждати;
Моя ж любов зроста, то ж всі ці дні
Запас май, щоб могла їй в дар щось дати.
Й ти серце не щодня мені даєш,
Бо, все віддавши, що вже б дать могла.
В любові – тайна: серце знов знайдеш,
Як втратиш; від розлук сильніш пала.
Й не тільки обмін – кращий спосіб в тім,
Щоб серця два з’єднати нам в однім –
І стати один одному вже всім.
ГАРЯЧКА
О, не вмирай! – бо всіх жінок
Зненавиджу – така потреба
В тобі; а звідси один крок,
Що ця зневага – і до тебе.
Та все ж відступить смерті гніт,
Інакше – як тебе не стане –
З тобою щезне і цей світ:
Вмреш ти – й він дихати не стане.
Без тебе вже лиш трупом буде,
Бо ти – душа його жива;
Й красу твою він не забуде:
З людей же й кращі – лиш черва.
“Потоп новий погубить світ!” –
Схоласт це пробудивсь від сплячки.
Чи ж доводи шукав, як слід? –
Згорить він у вогні гарячки!
Ці муки врешті подолать
В тобі дух зболений навчиться,
Й не довго буде вже палать
Вогонь цей – паливо скінчиться.
Як метеора слід згаса
На небі, так жара минеться;
Незмінна лишиться краса
Й знов тіло силою наллється.
Куди ж бажання моє діти?
Не стримати думок сверблячки:
Тобою б так заволодіти
Бажав, як приступ цей гарячки.
ПОВІТРЯ Й АНГЕЛИ
Тебе й раніше я любив,
Ні ймення, ні лиця не знавши;
Так, сяйво й голос лиш сприйнявши,
Ти б ангелів благословив;
То ж, вперше суть твою впізнавши,
Ніщо лиш ніжне я вловив.
Любов -- дитя душі моєї;
Її ж лиш в плоті бачить зір,
Тому і для дочки своєї
Теж запасла тілесний вбір;
Й мені став зримим він з тих пір,
Як попросив я у любові
Явить мені всі ці обнови --
Й твої зрю очі, й губи, й брови.
Щоб в морі буть стійким -- хтось зауважив, --
Баласт на борт повинен взять баркас;
Я ж твоїх чар формуючи запас,
Любовний човен вже перевантажив,
Бо й війка кожна, що так тішить нас,
На дно потягне, коли б її зважив.
І все ж любові не вміститься
Ні в порожнечі, ні в речах земних;
Сповна і ангелам не сполучиться
З повітрям, хоч все з нього в них.
Й моя любов, хоч вся в твоїй, різниться;
Й ще важче злитись, навіть серед ночі,
Ніж ангелу з повітрям, де тріпоче, --
Любові чоловічій і жіночій.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію