
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.12
01:23
Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
2025.08.12
01:16
Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
2025.08.10
21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джонна Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джонна Донна
ВЕЧІРНЯ В ДЕНЬ СВ. ЛЮЦІЇ, НАЙКОРОТШИЙ В РОЦІ
Настала північ року – день святої
Люції: сім годин лиш скнів,
Й блиск сонця із-під хмурих його брів
Розсіяти не міг імли густої.
Сік світу взятий під замок;
Земля останній допила ковток
Й на смертнім ложі дожива свій строк.
Не дорівняти ж до цих бід моїх,
Що стали епітафією їх.
До мене придивіться всі, хто любить,
В віках майбутніх, у своїй весні.
Я мертвий вже. Й життя в мені
Алхімія любові губить;
Й так може чари навести,
Що із нічого створює світи:
З відсутності, з нестачі, з пустоти.
Мене розклала, щоб я поновивсь –
З хаосу, смерті, тьми знов народивсь.
В речах всіх стільки благ є – в них творець
Життя, дух, форму, сутність, душу вклав;
Я ж у любові тиглі склепом став
Для порожнечі – й сам вже мрець.
Я й любка плакали – й тоді
Міг світ втопитись у цих сліз воді;
Й ще коли чимсь цікавились – завжди
Був хаос в душах. А в розлуки час,
Позбувшись душ, робились трупи з нас.
Вона вже мертва (слово яке, боже!),
Я ж нині – порожнечі еліксир;
Людиною будь – знав би я, повір,
Як мав би діять. Краще ж, може,
Якби я звіром диким був:
Трави й каміння я б любов здобув
Й тоді б весь біль колишній свій забув.
Коли ж я лиш ніщо й, мов тінь, я весь –
То світло й тіло мають бути десь.
Та я – ніщо й вже сонця не побачу;
Коханці, лиш для вас воно – й свій біг
Спрямовує туди, де Козеріг,
Щоб сяяти вам й ще дати втіх в додачу;
Спішіть до нього зусібіч.
Вона ж для втіх вже вічну має ніч;
Пора й мені рушати їй навстріч –
В канун її веду хвилинам лік:
Вже й день схиливсь до півночі, і рік.
ВОРОЖБА НАД ПОРТРЕТОМ
Дивлюсь на тебе й бачу: образ мій
В очах твоїх згорає, наче хмиз;
Я нижче опускаю погляд свій –
І що ж: він тоне вже в струмку із сліз.
Портрету лиш зразком служити:
На ньому ти навчишся ворожити,
Щоб потім і мене із світу зжити.
Й солоні сльози випив я. Шляхи
Мене зовуть вже, то ж від тебе йду.
Портрет мій зник, та зникли і страхи,
Що й я подібним чином пропаду.
Я бачу добрий знак у цім:
Портрет мій – він у серці вже твоїм,
Й довіку залишатись йому в нім.
ПРИМАНКА
Прийди й будь любкою мені
Й новим блаженством сповнюй дні:
Піски й струмки, едемським подібні,
Й нитки шовкові, й гачки срібні.
У річки водах все, що зрієш,
Ти ще жаркіш, ніж сонце, грієш;
Й там риба в чарах цих тріпоче
І бути звабленою хоче.
Якби скупатись ти хотіла, –
Пливла б вона до твого тіла
Й, щоб тільки ласку твою мати,
Давалася б себе піймати.
Краса сія – й така в ній сила,
Що сонце й місяць вже б затьмила;
Потреби в них нема й мені,
Як поряд очі осяйні.
Хай інші виявляють вміння
І ріжуть ноги об каміння,
В воді холодній в мокрій свиті
Заманюючи рибу в сіті.
Хай дно обмацують руками,
Що сколоті, мов будяками,
Й на плесо вод наводять муть,
Щоб рибку бідну обмануть.
Ти ж вільна мати забаганки,
Бо вже сама замість приманки...
Цю ж рибку гонить течія –
Й вона мудріша, аніж я.
Настала північ року – день святої
Люції: сім годин лиш скнів,
Й блиск сонця із-під хмурих його брів
Розсіяти не міг імли густої.
Сік світу взятий під замок;
Земля останній допила ковток
Й на смертнім ложі дожива свій строк.
Не дорівняти ж до цих бід моїх,
Що стали епітафією їх.
До мене придивіться всі, хто любить,
В віках майбутніх, у своїй весні.
Я мертвий вже. Й життя в мені
Алхімія любові губить;
Й так може чари навести,
Що із нічого створює світи:
З відсутності, з нестачі, з пустоти.
Мене розклала, щоб я поновивсь –
З хаосу, смерті, тьми знов народивсь.
В речах всіх стільки благ є – в них творець
Життя, дух, форму, сутність, душу вклав;
Я ж у любові тиглі склепом став
Для порожнечі – й сам вже мрець.
Я й любка плакали – й тоді
Міг світ втопитись у цих сліз воді;
Й ще коли чимсь цікавились – завжди
Був хаос в душах. А в розлуки час,
Позбувшись душ, робились трупи з нас.
Вона вже мертва (слово яке, боже!),
Я ж нині – порожнечі еліксир;
Людиною будь – знав би я, повір,
Як мав би діять. Краще ж, може,
Якби я звіром диким був:
Трави й каміння я б любов здобув
Й тоді б весь біль колишній свій забув.
Коли ж я лиш ніщо й, мов тінь, я весь –
То світло й тіло мають бути десь.
Та я – ніщо й вже сонця не побачу;
Коханці, лиш для вас воно – й свій біг
Спрямовує туди, де Козеріг,
Щоб сяяти вам й ще дати втіх в додачу;
Спішіть до нього зусібіч.
Вона ж для втіх вже вічну має ніч;
Пора й мені рушати їй навстріч –
В канун її веду хвилинам лік:
Вже й день схиливсь до півночі, і рік.
ВОРОЖБА НАД ПОРТРЕТОМ
Дивлюсь на тебе й бачу: образ мій
В очах твоїх згорає, наче хмиз;
Я нижче опускаю погляд свій –
І що ж: він тоне вже в струмку із сліз.
Портрету лиш зразком служити:
На ньому ти навчишся ворожити,
Щоб потім і мене із світу зжити.
Й солоні сльози випив я. Шляхи
Мене зовуть вже, то ж від тебе йду.
Портрет мій зник, та зникли і страхи,
Що й я подібним чином пропаду.
Я бачу добрий знак у цім:
Портрет мій – він у серці вже твоїм,
Й довіку залишатись йому в нім.
ПРИМАНКА
Прийди й будь любкою мені
Й новим блаженством сповнюй дні:
Піски й струмки, едемським подібні,
Й нитки шовкові, й гачки срібні.
У річки водах все, що зрієш,
Ти ще жаркіш, ніж сонце, грієш;
Й там риба в чарах цих тріпоче
І бути звабленою хоче.
Якби скупатись ти хотіла, –
Пливла б вона до твого тіла
Й, щоб тільки ласку твою мати,
Давалася б себе піймати.
Краса сія – й така в ній сила,
Що сонце й місяць вже б затьмила;
Потреби в них нема й мені,
Як поряд очі осяйні.
Хай інші виявляють вміння
І ріжуть ноги об каміння,
В воді холодній в мокрій свиті
Заманюючи рибу в сіті.
Хай дно обмацують руками,
Що сколоті, мов будяками,
Й на плесо вод наводять муть,
Щоб рибку бідну обмануть.
Ти ж вільна мати забаганки,
Бо вже сама замість приманки...
Цю ж рибку гонить течія –
Й вона мудріша, аніж я.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію