РОЗБИТЕ СЕРЦЕ

Той втратив глузд, який річ заведе,
Що може він любить годину;
Й не те, що швидко так любов пройде,
А що й за менш іще хтось гине.
Й тоді повірить хто мені,
Що рік горю вже в цім вогні?
За натяк вже б насмішку заслужив,
Що в спалахах найбільших день прожив.

Коли в любові пастку потрапляє,
Ах, яким дурником є серце!
Воно саме себе ж і спопеляє
З шаленством пристрастей у герці.
Любові їжі не хватає
Й нас не жує вона – ковтає;
Вогнем пекельним палить всіх підряд
І, мов шрапнель, вбиває цілий ряд.

Коли й мене любові шал знайшов,
То теж у цім переконався:
В її покої з серцем я ввійшов,
Але без нього вже вертався.
Якщо так бути вже хотіло
З твоїм – хай би й тебе навчило
Мене жаліть. Любов же, як на зло,
Взяла його й розбила, наче скло.

Не може пустки бути все ж – коли
Судити по тупому в грудях щемі:
Його це, звісно, порухи були,
Хоч то й осколки вже окремі.
Й, неначе скло розбите сотні
Облич відобража, – сьогодні
І образ твій скалки так серця множать,
Але любити ще раз вже не зможуть.

БОЖЕСТВЕННІСТЬ ЛЮБОВІ

Я розмовляв з любові древнім духом,
Що вмер до того, як родивсь Амур,
Й не думаю, щоб те, що власним вухом
Почув, сприйматись мало б вже, як дур, –
Бо хто любові краще суть збагне.
Свій присуд доля в цих словах верне:
Любить слід ту, що любить не мене.

Й тоді вже знали: щоб міг розгоріться
Вогонь любові, й час не загасив, –
Повинні антиподи два зустріться,
З активом поєднати слід пасив;
Й тут недостатнім буде щось одне:
Любов іще сповна не осяйне,
Як ту люблю, що любить і мене.

Прогрес вже в нас, торкнувсь він і любові;
Старих богів заміщують нові,
Й поблажливі вони більш у розмові,
Та лиш сумбур від цього в голові;
Сум’яття серце й розум огорне
Й колишню ясність з думки прожене:
Любить слід ту, що любить не мене.

Вагання й сумнів можуть погубить –
Не знаю уже й сам я, що робить:
Або її, невірну, розлюбить,
Або ж мене заставить полюбить;
Вона ж тоді лиш вдавано зітхне,
Ту, що любив, як змушу і мене
Кохати – й неодмінно обмане.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Остережись мене любити –
Забороняю це тобі робити;
Й не те, щоб взявсь компенсувати втрати
Свої з комор зітхань твоїх і сліз, –
Як для тебе тим, чим мені була ти,
Я стану й спалахне любові хмиз:
Шоб, як помру, цю пристрасть не згубити,
Ти все ж остережись мене любити.

Й ненавидіти теж остережись –
Своїм тріумфом ти все ж не гордись;
Й не те, що тоді помста б не дрімала
Й ненавистю ненависть би змела, –
Ти б слави переможниці не мала,
Коли б у гроб ненавистю звела.
Утриматись від цього спроможись
Й ненавидіти теж остережись.

Та все ж ненавидь і люби –
Ці крайнощі зіллються хай в тобі;
Люби мене, щоб вмер щасливим я,
Й ненавидь, щоб любов не спопелила;
Трива хай радість і журба моя,
Щоб передчасно не взяла могила.
Любов й ненависть долею зроби:
Щоб жив я знов, ненавидь і люби.