
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.10
12:44
Промовчи. Не обмовся нікому.
Швидкоплинно кінчається ніч.
Й обвиває улеслива втома,
як цілунки торкаються пліч.
Й опускаються ніжно на груди,
аж німіє довкіл заметіль.
Ну і що, що за вікнами грудень.
Пахкотить від розпечених тіл.
Швидкоплинно кінчається ніч.
Й обвиває улеслива втома,
як цілунки торкаються пліч.
Й опускаються ніжно на груди,
аж німіє довкіл заметіль.
Ну і що, що за вікнами грудень.
Пахкотить від розпечених тіл.
2023.12.10
12:24
Зустрічі перерваний початок,
зневолений в відлуннях перших нот,
які заледве встигли прозвучати
і канули у безвість чату…
Цейтнот.
Твого часу цейтнот
й розлюченість
несповненість
зневолений в відлуннях перших нот,
які заледве встигли прозвучати
і канули у безвість чату…
Цейтнот.
Твого часу цейтнот
й розлюченість
несповненість
2023.12.10
11:22
Римуються Галина й Україна.
Римуються Галина і Любов -
до Слова, до Землі і до Родини -
всьогО, що нам дарує Бог.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Римуються Галина і Любов -
до Слова, до Землі і до Родини -
всьогО, що нам дарує Бог.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
2023.12.10
11:07
Без душі усе те, що з галасом,
бо кохання – то серцем, не фалосом.
Не молотять словами – подумки
ставлять крапки, не знаки оклику!
То пусте – забавляти цяцянками
і кормити лише обіцянками.
Красуватися смішно гамором,
тільки дії вінчають наміри.
бо кохання – то серцем, не фалосом.
Не молотять словами – подумки
ставлять крапки, не знаки оклику!
То пусте – забавляти цяцянками
і кормити лише обіцянками.
Красуватися смішно гамором,
тільки дії вінчають наміри.
2023.12.10
10:48
Яка сліпуча білизна,
Немає їй альтернативи.
Бринить елегія сумна
Напівзабутого мотиву.
Кошлаті брови у ялин,
Схилились долу плечі сосен,
Блискучі бісики калин
Немає їй альтернативи.
Бринить елегія сумна
Напівзабутого мотиву.
Кошлаті брови у ялин,
Схилились долу плечі сосен,
Блискучі бісики калин
2023.12.10
09:27
Романтика... Мене ж Ви приручили словом.
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.
Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотіл
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.
Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотіл
2023.12.10
08:41
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому .
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому .
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2023.12.10
06:30
Ми раділи довгожданій
Світлій радості побачень,
Та скінчилися неждано
Наші любощі гарячі.
І прийшли на зміну святу
Знову будні сумовиті,
Бо так легко покохати
Й дуже важко розлюбити…
Світлій радості побачень,
Та скінчилися неждано
Наші любощі гарячі.
І прийшли на зміну святу
Знову будні сумовиті,
Бо так легко покохати
Й дуже важко розлюбити…
2023.12.10
05:52
Із Данила Хармса
Річкою пливе суденце,
стругане з усіх боків.
Повсідалися на денці
п’ять хоробрих моряків.
Білозубі в них усмішки,
Річкою пливе суденце,
стругане з усіх боків.
Повсідалися на денці
п’ять хоробрих моряків.
Білозубі в них усмішки,
2023.12.10
01:17
присвячується Тетяні Фольварочній)
При яскравих свічах у камінному залі,
де парфумів солодко-терпкий аромат,
жінка жінку веде у незвідані далі,
під мелодію голосу й моря сонат.
Уявляють, як берег випещує хвиля,
При яскравих свічах у камінному залі,
де парфумів солодко-терпкий аромат,
жінка жінку веде у незвідані далі,
під мелодію голосу й моря сонат.
Уявляють, як берег випещує хвиля,
2023.12.09
18:27
Порожня, мов кімната, голова,
в якій гуляє одинокий вітер…
Я часом чую, як росте трава,
поміж собою розмовляють квіти,
освідчуються в коханні риби -
все навкруги освячене любов‘ю,
і гребені на хвилях, наче німби,
в якій гуляє одинокий вітер…
Я часом чую, як росте трава,
поміж собою розмовляють квіти,
освідчуються в коханні риби -
все навкруги освячене любов‘ю,
і гребені на хвилях, наче німби,
2023.12.09
14:50
Які ж різні люди
і різні такі поєднання!
Із іншим літала мов пташка,
З тобою погрузла в тенетах зітхання.
Завзято допомагав на цвинтар віднести
найщиріші мої бажання.
Сказав, що не встигну здійснити їх,
і різні такі поєднання!
Із іншим літала мов пташка,
З тобою погрузла в тенетах зітхання.
Завзято допомагав на цвинтар віднести
найщиріші мої бажання.
Сказав, що не встигну здійснити їх,
2023.12.09
13:58
Коли поїли, дуже не спішіть
посуду, любі, кидати до мийки,
аби нікого тим не насмішить,
бо втрапите, гляди, до коломийки!
Усе залиште прямо на столі,
не варто теж і крихти підмітати
чи жирні плями на кухоннім склі
посуду, любі, кидати до мийки,
аби нікого тим не насмішить,
бо втрапите, гляди, до коломийки!
Усе залиште прямо на столі,
не варто теж і крихти підмітати
чи жирні плями на кухоннім склі
2023.12.09
12:13
А пожежі немає наразі,
бо на раші – за мир і любов...
слон у лавці,
осел і паяци
наламали у полум’я дров.
***
А слуги офісу сповна
бо на раші – за мир і любов...
слон у лавці,
осел і паяци
наламали у полум’я дров.
***
А слуги офісу сповна
2023.12.09
10:42
Тиша метеликом срібним по хаті
Сонно літає з кутка у куток,
Думи збирає мої пелехаті,
Їх не вмістити у стислий рядок.
Бачу дитинства рожеву палітру,
Згадую матінку, ще молоду,
Батькові руки пошерхлі від вітру,
Брата молодшого, старшу сестру.
Сонно літає з кутка у куток,
Думи збирає мої пелехаті,
Їх не вмістити у стислий рядок.
Бачу дитинства рожеву палітру,
Згадую матінку, ще молоду,
Батькові руки пошерхлі від вітру,
Брата молодшого, старшу сестру.
2023.12.09
09:56
Душевна втіха: він на світі є.
Шар на деревах знову наростає.
(І дивувались, певно б, давні таври)
Холоне чай, пригіркло монпасьє.
Безглузда втіха: ми ж як дві гори,
І не зустрінемось, хоча й хотіли б.
Журба тепер розлилася чорнилом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шар на деревах знову наростає.
(І дивувались, певно б, давні таври)
Холоне чай, пригіркло монпасьє.
Безглузда втіха: ми ж як дві гори,
І не зустрінемось, хоча й хотіли б.
Журба тепер розлилася чорнилом.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
(Іван Франко)
ТРИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію