
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
(Іван Франко)
ТРИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію