
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Дай золотитись у твоїй любові
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дай золотитись у твоїй любові
(передмова до корони сонетів Тетяни Левицької "Світоч душі")
Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію