
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Дай золотитись у твоїй любові
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дай золотитись у твоїй любові
(передмова до корони сонетів Тетяни Левицької "Світоч душі")
Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію