ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Шляхтич (1946) / Рецензії

 Мій поетичний сад
Багато негативної критики до моїх віршів тут на "Майстернях". Я розумію. Маленький я для ВАС великих. Але, дуже прошу, почитайте слово до моєї чергової збірки віршів (вже шостої) напсане через Галину Михайловску. Буду чекати також всіх тих, які читали і читають те, що я пишу. З повагою до ВСІХ. Василь Шляхтич з Польщі

Тут слово Пані Галини Михайловської з Харкова:

«Мій поетичний сад» — так назвав нову збірку своїх віршів поет Василь Шляхтич. Дійсно, перед читачем не букет квіток польових, весняних, що самі собою вкривають навесні полонини, а квіти з саду, виплекані дбайливо, невтомно, під чужим небом, на нерідному ґрунті. Квіти й плоди, що з’явилися не завдяки, а попри.
Бо поет все життя живе не там, де живе його серце — не в Україні.
Карпати, Надсяння, стародавній Улюч, що сягає корінням княжих часів, рідна прадідівська земля, батьківська хата — з цим поета розлучили силою, як і його родину, як і всіх його односельців, в ході сумнозвісної акції «Вісла».
«Мене нема на вашій ниві./ Хоч це болить, мене нема...», каже поет про свої почуття. Та він не опускає руки, а знаходить в собі сили ростити свій сад, і той не тільки розквітає квітами, а й дає щедрі плоди. Ними ділиться поет сьогодні з читачами, не тільки з колишніми земляками, а з усіма, хто живе в Україні, на рідній землі.

«Шукати слів і ними шлях
Писати в кожний ранок.
У чужині, в рідних земля́х
Відкинути погане.
З молитвою іти в життя.
Любов нести на спині.
Добром писати своє я
Собі і Україні.»

Образ саду, і всього, що з ним пов'язано, не раз зустрінеться в збірці уважному читачеві. Це і батьківська груша в саду уявному, якої, знає поет, давно вже нема, а він наче бачить її, наче чує, як кряче ворон в її гіллі; це і сад дійсний, що його бачить поет зі свого вікна в різні пори року:

Мов алхімік, листопад
Золотом покрив наш сад.
Листя, важке від каратів,
Починає опадати.

Але це ще й сад алегоричний, той що часто згадується в книжках українських філософів і поетів, починаючи ще з епохи бароко. На думку спадає «Сад поетичний» Митрофана Довгалевського, українського письменника та вченого ще 18-го сторіччя, книжка, в якій розуміння ролі поезії дивним чином відповідає тому, що прочитаємо й в «Поетичному саду» Василя Шляхтича.
Ось як пише про свою книгу, про свій «Сад...» М. Довгалевський: «Цей сад.... принесе втіху скорботним душам, спонукатиме байдужих на прекрасні вчинки, а оцінивши належно добродійства, надихатиме на ще більші подвиги, стримуватиме жорстоких, викриватиме зарозумілих, віддаватиме хвалу чесним, затаврує ганьбою нечесних і...з нащадків майбутніх поколінь зробить та підготує працьовитих садівників.»
Власне, для цього ж плекає свій Сад і український поет Василь Шляхтич. Для нього поезія — це «думка, одягнена в слово», де «не ритм і не рима, а мудрість розлита», а поети «...несуть майбутнім поколінням колосся ідей».
Вірші, що їх знайде читач в цій книжці, інколи є дидактичними, у хорошому розумінні цього слова. І це природно. Адже людина, що проживає кожний свій день не побіжно, і не лише в турботах про хліб щоденний, людина, що дивиться і в минуле, і в майбутнє, має, що сказати людям. І слова ці, як і слова вчителя, не завжди є солодкими:

Ми діти світа і гріха.
Ми діти чорної змії.
Здобутки предків і свої
Не несемо у майбуття.
Слабкі ми, щоб нести любов
І дарувати ворогам,
Бо гріх дороги пише нам,
А в жилах — без поживи кров.

І, звісно, ще один сад спадає на думку ― «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди, геніального українського письменника, філософа, мораліста. Навряд чи Василь Шляхтич свідомо повторює постулати Сковороди — скоріше, вони просто є природними для нього. Так він живе, так відчуває, так пише, такими думками ділиться з читачем.

Якщо приймемо Божу Волю,
життя не буде нам страшне.
Любов обмежить силу болю,
що наше тіло долу гне.

Неприйняття, засудження таких розповсюджених людських пороків, як сріблолюбство, прислужництво, облудність, що їх викривав у своєму «Саду...» Григорій Сковорода, бачимо і в багатьох віршах Василя Шляхтича. Здалеку пильно вдивляється поет в Україну, в нас з вами, і бачить нас не такими, як хотіло б його сповнене любові серце, а такими, якими ми ще, на жаль, є: без історичної пам’яті, часто-густо без рідної мови, без розуміння власного шляху. Керують нами «баламути», а ми до них прислухаємося. Ми для поета навіть «неволята», що ще вірять то в червоного, а то в старшого брата.... Не дуже приємно читати таке про себе, але ж, погодьтеся, марно було б ображатися на дзеркало:

І хоч ми є, та мов нема,
Бо нас байдужість обійма.
За кожним роком пройде рік,
Родити будемо калік.
Козацьку волю, кров дідів
Ми десь залишимо між снів...

Цікаво, що письмо Василя Шляхтича часто алегоричне, як і у Сковороди, і читати його не завжди просто. «Перехрест невірних доріг», «...ланцюг років є дзеркалом буття/
де кожний день це блискавка в ночі», «в порожній хаті нездійснені сни» — сторінки книги рясніють образами, що потребують уважного читання, прозирання в поетичний світ автора. І нехай читач не розраховує знайти в цьому саду гламурну альтанку та й вгніздитися зручненько з книжкою під спів пташок ― ні, читати доведеться навстоячки, в ліпшому разі притулившись спиною до шерехатого стовбура могутнього дуба. А ще краще, прочитавши, засукати рукави та й взятися «вимітати сміття з рідної хати».
Інколи доведеться читати рядки з авторським наголосом, незвичним для читача більшої частини України, іноді треба буде припасуватися до особливого ритму деяких строф, бо автор іноді переходить на силабічну систему, що зрозуміло, коли згадаємо, що живе в оточенні польськомовному, а то й взагалі віддає перевагу вільному віршу. Треба прийняти й те, що обравши для віршів, поданих в цій збірці, форму в чотирнадцять рядків, В. Шляхтич відмовився чи не від всіх канонів сонета, що їх блискуче сформулював у своєму відомому вірші Іван Франко. Усіх, крім останнього і найголовнішого: кожний його вірш, як і вимагав від поетів Іван Франко «...при кінці сплива в гармонію любові». І з цими, зрощеними з любов’ю, плодами свого саду, звертається до читача Василь Шляхтич, звертається і щиро вірить:

Якщо в нас є життєва суть
І Бог усім дороговказ,
То зрозуміють і підуть
За нами ті, що біля нас.

Хочеться вірити, що саме так станеться і з цією книжкою.
Галина Михайловська





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-15 15:29:28
Переглядів сторінки твору 581
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.840 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2025.03.10 14:05
Автор у цю хвилину відсутній