
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.01
07:34
Зимове море,
лише далина…
лише далина…
2023.12.01
05:29
Чорна хмара затулила
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
2023.12.01
01:11
Чому тепер такі сумні
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
2023.11.30
22:39
Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
2023.11.30
20:12
Сидять діди під плотом та згадують минуле,
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
2023.11.30
18:00
Усе минає,
вічний – лише час.
вічний – лише час.
2023.11.30
11:58
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
2023.11.30
11:50
Картини Анатолія Криволапа - справді магнетичні.
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
2023.11.30
11:40
Як Ви в мою посміли душу зазирнути?
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
2023.11.30
11:07
Е, ні! Роки таки не опанча
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
2023.11.30
11:06
Впивалася блаженством кілька днів,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
2023.11.30
08:57
А сни мої, як завжди, поторочами
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
2023.11.30
07:08
Не люблю робити якісь преамбули до віршів, але тут випадок трохи інший, тому:
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
2023.11.30
05:33
Годі, діду, каменем лежати
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
2023.11.29
23:32
Димар курив ядучу люльку
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
2023.11.29
22:59
Краще хизуватися малесенькою гідністю, ніж малоросійством.
Вбити у собі москаля ніколи не пізно. Але і зволікати не варто.
Російське «братолюбіє» - гірше сатанізму.
Російська ідея паразитує на руїнах інших національних ідей.
Неповага до себе є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Огляд роману „Пригоди Тартарена із Тараскона” французького письменника Альфонса Доде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Огляд роману „Пригоди Тартарена із Тараскона” французького письменника Альфонса Доде
У цьому романі автор змальовує типового міщанина, думки і мрії якого не відповідають життєвим обставинам. Він втратив почуття реальності через захоплення пригодницькими романами Гюстава Евмера і Фенімора Купера. Це -«Дон Кіхот і Санчо Панса в одній особі». Коли Тартарен –Дон Кіхот фантазує, прагне подвигів, поєдинків з невідомими ворогами, убиває десятків два левів, відважно зносить всі незручності небезпечних пригод, то Тартарен – Санчо Панса хоче залишатися вдома насолоджуватися спокійним життям, відпочивати у м’якому ліжку, ласувати смачними стравами.
Тартарен сприймав свої мрії та фантазії за реальність і був переконаний, що побував у Шанхаї, хоч ця поїздка відбулася тільки в його уяві і якби хтось сказав, що він вигадує, він би обурився.
Через деякий час він дійсно вирушив до Алжиру полювати на левів. Арабів-носіїв він сприймає за піратів, і лише в кінці роману розуміє, що його кохана Байя – розпусна жінка, а князь Чорногорський просто шахрай і злочинець, який вкрав гаманець Тартарена, коли той вийшов за місто полювати на левів, хоч їх там ніколи не було. Однак повернувшись додому, він розповідає про свої фантастичні пригоди.
Письменник змальовує розруху, яку в Алжир принесли французькі колонізатори. Скрізь занедбані селища, знедолені тубільці, але цього Тартарен не бачив, він хотів бачити левів чи інші страховиська.
Жорстокі колонізатори, які прагнули збагачення, ні за що ні про що наказували бити алжирців палицями по п’ятах, а їхні служтелі чинили неправедний суд над алжирцями, що помирають з голоду.
Тартарен – втілення негативних якостей людини: марнославства, балакучості та фантазування.
21.01.2021.
Тартарен сприймав свої мрії та фантазії за реальність і був переконаний, що побував у Шанхаї, хоч ця поїздка відбулася тільки в його уяві і якби хтось сказав, що він вигадує, він би обурився.
Через деякий час він дійсно вирушив до Алжиру полювати на левів. Арабів-носіїв він сприймає за піратів, і лише в кінці роману розуміє, що його кохана Байя – розпусна жінка, а князь Чорногорський просто шахрай і злочинець, який вкрав гаманець Тартарена, коли той вийшов за місто полювати на левів, хоч їх там ніколи не було. Однак повернувшись додому, він розповідає про свої фантастичні пригоди.
Письменник змальовує розруху, яку в Алжир принесли французькі колонізатори. Скрізь занедбані селища, знедолені тубільці, але цього Тартарен не бачив, він хотів бачити левів чи інші страховиська.
Жорстокі колонізатори, які прагнули збагачення, ні за що ні про що наказували бити алжирців палицями по п’ятах, а їхні служтелі чинили неправедний суд над алжирцями, що помирають з голоду.
Тартарен – втілення негативних якостей людини: марнославства, балакучості та фантазування.
21.01.2021.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Огляд драми Лесі Українки «Одержима»"
• Перейти на сторінку •
"Тисячолітня історія зі скіфських курганів"
• Перейти на сторінку •
"Тисячолітня історія зі скіфських курганів"
Про публікацію