Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Право вільно жити
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право вільно жити
Раїса Іванченко «Гнів Перуна» – К: Дніпро, 1986. 215 с. Кн. 1,2
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
