Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вік не прохолоне”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вік не прохолоне”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
