Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Клопотання перед шановною редакцією
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клопотання перед шановною редакцією
Звертаюся до Вас із проханням-пропозицією — присвоїти нашій знаній і потужній поетесі Тетяні Левицькій статус R1+ , або як мінімум R1.
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
