
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Клопотання перед шановною редакцією
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клопотання перед шановною редакцією
Звертаюся до Вас із проханням-пропозицією — присвоїти нашій знаній і потужній поетесі Тетяні Левицькій статус R1+ , або як мінімум R1.
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію