Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Клопотання перед шановною редакцією
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клопотання перед шановною редакцією
Звертаюся до Вас із проханням-пропозицією — присвоїти нашій знаній і потужній поетесі Тетяні Левицькій статус R1+ , або як мінімум R1.
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
На “Поетичних майстернях” вона вже постійно друкується з 2009 року. Їй майже одразу присвоєно статус R2 – вона ніколи не лінується враховувати зауваження, які їй роблять колеги, завжди працює над своїми текстами. І можна сміливо сказати, що досягла вона нинішнього високого рівня майстерності і завдяки своєму таланту, а талант — це труд, як відомо, так і тим, що пройшла колосальну школу шліфування своїх текстів, яку здобула саме на “Майстернях”.
Завжди згадує із вдячністю своїх вчителів — Любов Бенедишин, Олександра Христенка, Володимира Ляшкевича, Юрія Лазірка, Івана Потьомкіна та багатьох інших. Я радий і щасливий, що така талановита і витончена поетеса вчилася і в мене і багато в чому стала моєю послідовницею.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…
Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
Щоб не бути багатослівним, скажу, що наведені її цитати з її великого літературного досягнення — корони сонетів “Світоч душі” - новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки.
Буквально за кілька останніх років видала вона поетичні збірки:"Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії. Плюс вже згадана корона сонетів “Світоч душі” - архіскладний жанр, вища математика поезії, вершина, яка їй підкорилася в цілому, і яка дає їй право претендувати на статус майстра R1+.
Жанрова палітра її поезій різноманітна. Це і чудова лірика з неповторною образністю, це сюжетні вірші про голодомор і про війну, талановиті віршовані гуморески, які викликають добру усмішку у читача. А її пісенна творчість! Вона унікальна тим, що від неї віє справді народним духом. Понад 60 її текстів покладено на музику відомими композиторами, такими, як Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець (спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв та інші.
Вона сама стала дипломантом багатьох конкурсів, зокрема
Лауреатом I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р., Лауреатом фестивалю "Пісенний вернісаж — 2021р", дипломантом фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.,
Лауреатом Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р. Здобула звання заслуженої діячки естрадного мистецтва України.
Пише не тільки поезію, а й прозу, причому володіє рідкісним даром — тримати інтригу від розділу до розділу, що просто приковує увагу читача до її текстів. Чим не вияв рівня високої майстерності?!
В 2021 році прийнята до лав Київської організації Національної спілки письменників України. І тільки війна завадила їй уже цього року стати дійсним членом НСПУ.
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при спілці письменників України.
Тетяна веде і велику виховну роботу і на “ПМ”. Відгукується, читаючи твори своїх колег по перу, завжди чуйна, доброзичлива, уважна. Завжди не оминає можливості сказати добре слово про талановито написаний твір свого колеги по перу, відзначити його відповідною оцінкою. Завдяки її клопотанням статус майстрів присвоєно багатьом любителям поезії, навіть деяких майстрів слова вона змогла просунути на вищий щабель рейтингу “ПМ”.
Родом із чарівного міста Романова, що на Житомирщині, Тетяна Левицька робить свій плідний внесок із сакрбницю нашої вітчизняної літератури. Вона — одна з тих письменницьких особистостей, які мають свій неповторний стиль письма і визначають творче обличчя “Поетичних майстерень” у розмаїтому морі української і світової інтернет-поезії.
Клопочу про присвоєння їй високого статусу майстра R1+ і прошу моїх колег підтримати позитивними відгуками моє клопотання.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
