ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.03
17:10
Єднаймося дорогою у прірву,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
2024.12.03
09:52
Це не просто звичайний художник, а стріт-артист, який перетворив вулиці рідного Харкова на цілу галерею графічних робіт - справді філософських, навіть поетичних.
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
2024.12.03
06:19
Чому в далекій юності дівчата
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
2024.12.03
05:55
Чи марні сни були ті, чи примарні?
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
2024.12.03
01:33
Портрет намальований зорями
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
2024.12.02
22:40
Їй би в матріархаті народитися годилось,-
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
2024.12.02
19:48
Крига скувала вулиці
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
2024.12.02
19:34
Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
2024.12.02
15:17
В коментарях бажано залишати суто дворядкові композиції
___________________________________________________________
Гекзаметр, або Гексаметр (грец. hexmetros — шестимірник) — метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній ст
2024.12.02
11:21
Ця осінь повела мене з собою,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
2024.12.02
09:08
На порядку денному тривоги
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
2024.12.02
05:40
Є в пам’яті миттєвості війни,
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
2024.12.02
04:26
Освічує густу пітьму
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
2024.12.01
22:40
чи суттєво — позбутись ніг
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
2024.12.01
21:28
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
2024.12.01
19:51
Я ходжу в ліс
і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Обрусом стіл для для творчих думань стелю»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Обрусом стіл для для творчих думань стелю»
Олег Смоляк. Великдень душі: вірші. – Тернопіль, 2021.; 60 с.
Олег Смоляк. Партитура доби: цикли віршів. – Тернопіль, 2022.; 56 с.
Щирість і майстерність – поєднання рідкісне. Саме така думка заполонила мою свідомість критикині після прочитання збірок віршів, про які піде мова далі. І хоча автор особливого представлення не потребує, нагадаю, що Олег Смоляк – відомий в Україні вчений у галузі музикознавства та фольклористики, педагог, культурно-громадський діяч, композитор, диригент, доктор мистецтвознавства, професор! А на додаток, п. Олег є вельми активним учасником літературного об’єднання, що діє у Тернополі під егідою Спілки письменників, пише художні книги, що їх на сьогодні налічується до півтора десятка.
Отже, автор з повагою ставиться до простих непересічних людських життєвих емоцій: любові й кохання, вірності та пам’яті, віри в Бога, вдячності батькам, прощення, дружби… Його поетичним переконанням віриш, хоча розумієш, вони деколи наївні, у чомусь анахронічні, бо зображені як нетипові для нашого часу. У певному сенсі – це творчий ризик, адже нові-старі бунтарі, котрі вважають справжніми тільки себе, вже напоготові звинувачувати у сентиментальності, іронізувати – « о, як банально, це вже все було, скільки ж можна»… Та у кожного часу ризики свої! Гадаю, теперішній час відзначається помітним рухом до відродження і поетичного переосмислення дещо призабутих цінностей. Зокрема, щирості! Тому ностальгійне вивищення втрачених скарбів минулого сприймається, як свідомо задіяний художній засіб, що зреалізовує перебування alter ego автора поза часом, як один з варіантів, в якому щирість перемагає апокаліптичну вседозволеність. Це свідомий намір створити поетичну протиотруту цинізму, що так сильно засмутив літературу наприкінці 20-го століття. Намагаючись творити поезію, яка б змусила людей знову відчувати прості людські емоції, не встидатися м'якості та толерантності своїх бажань, автор пропонує альтернативу читачам та заразом своїм уявним опонентам. Хто знає?!
У програмових віршах збірки «Великдень душі», п. Смоляк сповідує принципи негабаритного святкування радості й показово відкидає іронію, передусім, насмішкувату оцінку надбань традиційних культурних цінностей. Автор розгортає процес експлікації свого морального й духовного маніфесту щирості, котрий аналітично розкриває зміст, суть і значення кожної конкретної назви циклу, або циклів, а частини набувають самостійності. Іншими словами, кожен вірш – це пояснення, яке дозволяє замінити неточні знання на точні, або експеримент по реанімації любові, сентиментальності та чутливості людської спільноти. Давайте будемо відверті. Просто подумаймо, як відсутність щирості напружує мозок сучасної людини. Не існує іншого способу побороти зло. Зло — це той тип у свідомості людини, який кидає виклик навіть вигадці, тому що сучасність занадто страшна. Філософська лірика нашого автора, на мій погляд, є творчою реакцією на страхітливу реальність. Зізнаюся, що відчула вдячність до п. Олега за можливість отримати задоволення від щирої поезії, як від гарного вина.
Збірка поезій «Партитура доби», на мій погляд, є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності, при використанні традиційних виражальних засобів. Локальні, чисті кольори, присутність повітряної перспективи та інших ознак, коли читаєш як дихаєш, а дихаєш, тому що читаєш; ескізи з натури, реалістичність, єдність форми та змісту. Головне – не сам спосіб вираження, а поетове сприйняття реальності, він змальовує те, що добре знає, відчуває і не сприймає рутину, яку повсякчас спостерігає.
День згасав поволі.
Вже упали роси.
Сонце ген у полі
Опустило коси.
Коси – срібні весла,
Мають чарів силу.
Серцю радість внесли,
Слову дали крила.
Тільки дуже скоро
Впали враз у тишу.
Де вечірні хори
Снами заколишуть.
У своїй поетичній творчості автор нікого не наслідує, а лише повністю переносить свої відчування на папір. Якщо бажаєте, це – неповторність, або неординарність творчості, що цінна саме своєю максимальною чесністю. Я не помітила страху перед канонами, тут немає движу заради марнославства. Автор змальовує життя позитивним і світлим у своїй простоті. Не варто недооцінювати роль простоти у віршуванні, адже насправді за невибагливими формами у нашого автора ховаються самобутній зміст, своєрідні тропи та головне – барвистий, розмаїтий внутрішній світ, що має джерело у стоголосому пісенному багатстві, синтезуючи та інтерпретуючи досвід поколінь предків.
Новаторські елементи дизайну збірок включають фото, що завжди добре узгоджені, подані у взаємодії, утворюють ансамбль з ритмом і формами поетичних текстів і вдало підкреслюють образне мислення, додаючи майстерного забарвлення загальній композиції збірок.
Процес творчості п. Смоляка міксує конкретне мислення, інтуїцію, фантазію і підсвідоме. Він творить так, як бачить і відчуває. Часто його вірші нагадують застиглу ідилію, райський куточок, в якому майже відсутні тіні смутку. Іноді виникає враження, що її творець живе в ілюзійній реальності. Україна – країна з давнім корінням. Поет Олег Смоляк уважає і доводить своєю творчістю, що суспільство втомилося від суперсучасних « …ізмів» та все частіше потребує теплих традиційних віршів.
Ранковий легіт вибіг з-за ріки
І у поля мерщій кидком повіявсь,
Щоби волошок потягнуть за вії
І маків пощипати за боки.
А потім вихором хильцем побіг
Через жита до битої дороги
Обцілувати глоду босі ноги,
Опісля прилягти на оборіг.
Ніхто не бачив того стрибунця,
Бо міцно вся довколишність ще спала.
Лиш перепел проторкотів зопалу,
Торкнувшись дзьобом сонця-колісця.
Олег Смоляк. Партитура доби: цикли віршів. – Тернопіль, 2022.; 56 с.
Щирість і майстерність – поєднання рідкісне. Саме така думка заполонила мою свідомість критикині після прочитання збірок віршів, про які піде мова далі. І хоча автор особливого представлення не потребує, нагадаю, що Олег Смоляк – відомий в Україні вчений у галузі музикознавства та фольклористики, педагог, культурно-громадський діяч, композитор, диригент, доктор мистецтвознавства, професор! А на додаток, п. Олег є вельми активним учасником літературного об’єднання, що діє у Тернополі під егідою Спілки письменників, пише художні книги, що їх на сьогодні налічується до півтора десятка.
Отже, автор з повагою ставиться до простих непересічних людських життєвих емоцій: любові й кохання, вірності та пам’яті, віри в Бога, вдячності батькам, прощення, дружби… Його поетичним переконанням віриш, хоча розумієш, вони деколи наївні, у чомусь анахронічні, бо зображені як нетипові для нашого часу. У певному сенсі – це творчий ризик, адже нові-старі бунтарі, котрі вважають справжніми тільки себе, вже напоготові звинувачувати у сентиментальності, іронізувати – « о, як банально, це вже все було, скільки ж можна»… Та у кожного часу ризики свої! Гадаю, теперішній час відзначається помітним рухом до відродження і поетичного переосмислення дещо призабутих цінностей. Зокрема, щирості! Тому ностальгійне вивищення втрачених скарбів минулого сприймається, як свідомо задіяний художній засіб, що зреалізовує перебування alter ego автора поза часом, як один з варіантів, в якому щирість перемагає апокаліптичну вседозволеність. Це свідомий намір створити поетичну протиотруту цинізму, що так сильно засмутив літературу наприкінці 20-го століття. Намагаючись творити поезію, яка б змусила людей знову відчувати прості людські емоції, не встидатися м'якості та толерантності своїх бажань, автор пропонує альтернативу читачам та заразом своїм уявним опонентам. Хто знає?!
У програмових віршах збірки «Великдень душі», п. Смоляк сповідує принципи негабаритного святкування радості й показово відкидає іронію, передусім, насмішкувату оцінку надбань традиційних культурних цінностей. Автор розгортає процес експлікації свого морального й духовного маніфесту щирості, котрий аналітично розкриває зміст, суть і значення кожної конкретної назви циклу, або циклів, а частини набувають самостійності. Іншими словами, кожен вірш – це пояснення, яке дозволяє замінити неточні знання на точні, або експеримент по реанімації любові, сентиментальності та чутливості людської спільноти. Давайте будемо відверті. Просто подумаймо, як відсутність щирості напружує мозок сучасної людини. Не існує іншого способу побороти зло. Зло — це той тип у свідомості людини, який кидає виклик навіть вигадці, тому що сучасність занадто страшна. Філософська лірика нашого автора, на мій погляд, є творчою реакцією на страхітливу реальність. Зізнаюся, що відчула вдячність до п. Олега за можливість отримати задоволення від щирої поезії, як від гарного вина.
Збірка поезій «Партитура доби», на мій погляд, є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності, при використанні традиційних виражальних засобів. Локальні, чисті кольори, присутність повітряної перспективи та інших ознак, коли читаєш як дихаєш, а дихаєш, тому що читаєш; ескізи з натури, реалістичність, єдність форми та змісту. Головне – не сам спосіб вираження, а поетове сприйняття реальності, він змальовує те, що добре знає, відчуває і не сприймає рутину, яку повсякчас спостерігає.
День згасав поволі.
Вже упали роси.
Сонце ген у полі
Опустило коси.
Коси – срібні весла,
Мають чарів силу.
Серцю радість внесли,
Слову дали крила.
Тільки дуже скоро
Впали враз у тишу.
Де вечірні хори
Снами заколишуть.
У своїй поетичній творчості автор нікого не наслідує, а лише повністю переносить свої відчування на папір. Якщо бажаєте, це – неповторність, або неординарність творчості, що цінна саме своєю максимальною чесністю. Я не помітила страху перед канонами, тут немає движу заради марнославства. Автор змальовує життя позитивним і світлим у своїй простоті. Не варто недооцінювати роль простоти у віршуванні, адже насправді за невибагливими формами у нашого автора ховаються самобутній зміст, своєрідні тропи та головне – барвистий, розмаїтий внутрішній світ, що має джерело у стоголосому пісенному багатстві, синтезуючи та інтерпретуючи досвід поколінь предків.
Новаторські елементи дизайну збірок включають фото, що завжди добре узгоджені, подані у взаємодії, утворюють ансамбль з ритмом і формами поетичних текстів і вдало підкреслюють образне мислення, додаючи майстерного забарвлення загальній композиції збірок.
Процес творчості п. Смоляка міксує конкретне мислення, інтуїцію, фантазію і підсвідоме. Він творить так, як бачить і відчуває. Часто його вірші нагадують застиглу ідилію, райський куточок, в якому майже відсутні тіні смутку. Іноді виникає враження, що її творець живе в ілюзійній реальності. Україна – країна з давнім корінням. Поет Олег Смоляк уважає і доводить своєю творчістю, що суспільство втомилося від суперсучасних « …ізмів» та все частіше потребує теплих традиційних віршів.
Ранковий легіт вибіг з-за ріки
І у поля мерщій кидком повіявсь,
Щоби волошок потягнуть за вії
І маків пощипати за боки.
А потім вихором хильцем побіг
Через жита до битої дороги
Обцілувати глоду босі ноги,
Опісля прилягти на оборіг.
Ніхто не бачив того стрибунця,
Бо міцно вся довколишність ще спала.
Лиш перепел проторкотів зопалу,
Торкнувшись дзьобом сонця-колісця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію