Олег Смоляк. Великдень душі: вірші. – Тернопіль, 2021.; 60 с.
Олег Смоляк. Партитура доби: цикли віршів. – Тернопіль, 2022.; 56 с.

Щирість і майстерність – поєднання рідкісне. Саме така думка заполонила мою свідомість критикині після прочитання збірок віршів, про які піде мова далі. І хоча автор особливого представлення не потребує, нагадаю, що Олег Смоляк – відомий в Україні вчений у галузі музикознавства та фольклористики, педагог, культурно-громадський діяч, композитор, диригент, доктор мистецтвознавства, професор! А на додаток, п. Олег є вельми активним учасником літературного об’єднання, що діє у Тернополі під егідою Спілки письменників, пише художні книги, що їх на сьогодні налічується до півтора десятка.

Отже, автор з повагою ставиться до простих непересічних людських життєвих емоцій: любові й кохання, вірності та пам’яті, віри в Бога, вдячності батькам, прощення, дружби… Його поетичним переконанням віриш, хоча розумієш, вони деколи наївні, у чомусь анахронічні, бо зображені як нетипові для нашого часу. У певному сенсі – це творчий ризик, адже нові-старі бунтарі, котрі вважають справжніми тільки себе, вже напоготові звинувачувати у сентиментальності, іронізувати – « о, як банально, це вже все було, скільки ж можна»… Та у кожного часу ризики свої! Гадаю, теперішній час відзначається помітним рухом до відродження і поетичного переосмислення дещо призабутих цінностей. Зокрема, щирості! Тому ностальгійне вивищення втрачених скарбів минулого сприймається, як свідомо задіяний художній засіб, що зреалізовує перебування alter ego автора поза часом, як один з варіантів, в якому щирість перемагає апокаліптичну вседозволеність. Це свідомий намір створити поетичну протиотруту цинізму, що так сильно засмутив літературу наприкінці 20-го століття. Намагаючись творити поезію, яка б змусила людей знову відчувати прості людські емоції, не встидатися м'якості та толерантності своїх бажань, автор пропонує альтернативу читачам та заразом своїм уявним опонентам. Хто знає?!
У програмових віршах збірки «Великдень душі», п. Смоляк сповідує принципи негабаритного святкування радості й показово відкидає іронію, передусім, насмішкувату оцінку надбань традиційних культурних цінностей. Автор розгортає процес експлікації свого морального й духовного маніфесту щирості, котрий аналітично розкриває зміст, суть і значення кожної конкретної назви циклу, або циклів, а частини набувають самостійності. Іншими словами, кожен вірш – це пояснення, яке дозволяє замінити неточні знання на точні, або експеримент по реанімації любові, сентиментальності та чутливості людської спільноти. Давайте будемо відверті. Просто подумаймо, як відсутність щирості напружує мозок сучасної людини. Не існує іншого способу побороти зло. Зло — це той тип у свідомості людини, який кидає виклик навіть вигадці, тому що сучасність занадто страшна. Філософська лірика нашого автора, на мій погляд, є творчою реакцією на страхітливу реальність. Зізнаюся, що відчула вдячність до п. Олега за можливість отримати задоволення від щирої поезії, як від гарного вина.
Збірка поезій «Партитура доби», на мій погляд, є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності, при використанні традиційних виражальних засобів. Локальні, чисті кольори, присутність повітряної перспективи та інших ознак, коли читаєш як дихаєш, а дихаєш, тому що читаєш; ескізи з натури, реалістичність, єдність форми та змісту. Головне – не сам спосіб вираження, а поетове сприйняття реальності, він змальовує те, що добре знає, відчуває і не сприймає рутину, яку повсякчас спостерігає.
День згасав поволі.
Вже упали роси.
Сонце ген у полі
Опустило коси.
Коси – срібні весла,
Мають чарів силу.
Серцю радість внесли,
Слову дали крила.
Тільки дуже скоро
Впали враз у тишу.
Де вечірні хори
Снами заколишуть.

У своїй поетичній творчості автор нікого не наслідує, а лише повністю переносить свої відчування на папір. Якщо бажаєте, це – неповторність, або неординарність творчості, що цінна саме своєю максимальною чесністю. Я не помітила страху перед канонами, тут немає движу заради марнославства. Автор змальовує життя позитивним і світлим у своїй простоті. Не варто недооцінювати роль простоти у віршуванні, адже насправді за невибагливими формами у нашого автора ховаються самобутній зміст, своєрідні тропи та головне – барвистий, розмаїтий внутрішній світ, що має джерело у стоголосому пісенному багатстві, синтезуючи та інтерпретуючи досвід поколінь предків.
Новаторські елементи дизайну збірок включають фото, що завжди добре узгоджені, подані у взаємодії, утворюють ансамбль з ритмом і формами поетичних текстів і вдало підкреслюють образне мислення, додаючи майстерного забарвлення загальній композиції збірок.
Процес творчості п. Смоляка міксує конкретне мислення, інтуїцію, фантазію і підсвідоме. Він творить так, як бачить і відчуває. Часто його вірші нагадують застиглу ідилію, райський куточок, в якому майже відсутні тіні смутку. Іноді виникає враження, що її творець живе в ілюзійній реальності. Україна – країна з давнім корінням. Поет Олег Смоляк уважає і доводить своєю творчістю, що суспільство втомилося від суперсучасних « …ізмів» та все частіше потребує теплих традиційних віршів.
Ранковий легіт вибіг з-за ріки
І у поля мерщій кидком повіявсь,
Щоби волошок потягнуть за вії
І маків пощипати за боки.
А потім вихором хильцем побіг
Через жита до битої дороги
Обцілувати глоду босі ноги,
Опісля прилягти на оборіг.
Ніхто не бачив того стрибунця,
Бо міцно вся довколишність ще спала.
Лиш перепел проторкотів зопалу,
Торкнувшись дзьобом сонця-колісця.