Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«І щойно пропливе крізь тіло риба»
Юрій Андрухович. Радіо Ніч: роман. – Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2021. – 456 с.
«На цей світ ми приходимо заради спостережень і прогулянок.
При цьому перші можуть знаходити нас і без других,
але другі неминуче ведуть до перших».
Юрій Андрухович. «Радіо Ніч».
Цей роман слабо надається до звичного аналізу та/або переказу, бо, даруйте за пафос, пропонує захопливе прочитання, насолоду від співучасті у згадуванні й розгадуванні закодованих смислів мистецького задзеркалля, втіху від прекрасної органічної мови. Ниточка до цього розкошування тягнеться ще від перших романів прозаїка («Рекреації», «Московіада», «Перверзії»), де письменник майстерно відтворив постсовкову дійсність і запатентував шалену суміш стилів – балаганного, маскарадного, шпигунського, мафіозного… Яскраві карнавальні розваги були присмачені неперевершеною авторською іронією, а божевільні повороти подій пов'язані між собою магічними перипетіями та абсурдними мотивами.
. Головний персонаж – радіоведучий Йосип Ротський запускає в нічному етері романтичну музику і супроводжує її короткими розмовами. Нагадую, що триває ніч, одна ніч, яка композиційно вмістила попередні події з життя героя. Ця обставина часу для автора виглядає як своєрідний момент істини. У «Радіо Ночі» автор продовжує залюбки застосовувати конспірологічні наративи, оповідаючи про таємних впливових переслідувачів, невидимих наглядачів, про вигнання, втечі, історії кохання і ще багато чого іншого. Сюжет побудований діалогічно – про факти з життя головного персонажа ми дізнаємося від анонімного співробітника Міжнародного біографічного інтерактивного комітету, якому доручено написати розширений і прокоментований життєпис Йосипа Ротського, а для початку провести пошук і розслідування. І тут грають сурми незаперечні ознаки авантюрного, пригодницького жанру із гострим динамічним сюжетом, із ризиковими ситуаціями, несподіваними поворотами, стрімкою динамікою розгортання. Саме ця сюжетна лінія з характерними мотивами переслідування, з атмосферою таємничості й загадковості, припущення й розгадування інтригує найбільше. Отже, Йосип Ротський – порноактор, згодом рок-музикант, за участь у заворушеннях, коли на барикадах звучала його фортепіанна гра, а також через ймовірну участь в успішному замахові на політичне вбивство, вимушено покидає маленьке карпатське містечко, і втікає з пригодами через пів світу і навіть углиб, в діру часу. Подорож у 15-те століття, в карнавальних костюмах відповідної епохи, приперчена гротеском, але й сповнена жаху, попри все, нагадує про традицію, що підвладна лише художній логіці.
Текст роману нашпигований інтертекстуальними алюзіями (алю́зія — натяк, жарт). Система алюзій не зводиться лише до постмодерної гри, вона вигадливо побудована автором у межах літературних традицій. Йосип Ротський: ім’я-прізвище навіяли відомі східноєвропейські письменники Йозеф Рот та Йосиф Бродський. Відгадування інших алюзій, що мають свої історичні та літературні корені, вимагає дещо складніших операцій, оскільки ця літературна забава, гадаю, призначена для утаємничених. Невеличке карпатське місто Носороги, куди занесло втікача – ще один показовий натяк на п’єсу драматурга Йонеску. «Карпати набувають там доволі екзотичної вулканної форми, до яких протягом уже майже дев’яти сторіч ідеально ліпиться згадане місто». До історико-політичних алюзій можна віднести деталі останньої в часі української революції. Історичні перегукуються з літературно-композиційними: вставна п’єса, як у Шекспіровому «Гамлеті». Найкращий друг Ротського — крук Едґар, ім'я якого відсилає нас до вірша Едґара Аллана По, зокрема до відомої фрази "Nevermore" ("ніколи більше").
Алюзійний мікс багатий не тільки на явні літературні натяки, текст щедро приправлений прихованими жартівливими зблисками у найнесподіваніших тематичних локаціях. Час від часу автор ніби підморгує нам, як деколи ув описах сексуальних сцен, де багато іронічної забави словом і просто гумору; інколи легенько зачіпає набридливий хіт («Аніта згребла йти. – Не йди, – прочитав її наскрізь Ротський»; знаходить дорогоцінні мовні камінці: «Ротський не п’янів, а п’янив», «Пограти на дні народження дружини. Пограти на дні? Дно народження дружини? Яких тільки пасток не розставляє мова!», «Глобальне потепління?» - запитував Ротський. І виправляв: «не поТепління, а поПекління». Письменник віртуозно компонує різноманітні літературні маски, допускає існування будь якого фантастичного сюжетного ходу, втягує героїв у паралельний ірреальний світ, який, за Андруховичем, є неподільною частиною дійсного, бо він сам його створює, і в результаті вибудовує власний мистецький лабіринт, де у нього на побігеньках і Мінотавр, і Аріадна і ще багато хто з усіх можливих міфологічно-мартирологічних переліків.
Світ ловив головного героя, але чи спіймав? На це запитання роман однозначної відповіді не дає. Проте доскіпливий читач має вибір: спіймав, бо ж свій прямий нічний етер Йосип Ротський веде з довічного ув’язнення: «… я в безпеці. Я в найбезпечнішій з можливих безпек – я на довічному»; не спіймав: «Я, виявляється, не вмираю. Ви можете уявити цей дурнуватий збіг обставин, через який моє до-вічне ув’язнення насправді виявляється вічним?». Тобто, гра словами, яку так полюбляє письменник, дозволяє зробити висновок – до-вічне ув’язнення, Йосипа Ротського насправді є символом/прологом до вічності, що належить всім і нікому зокрема.
«Міра внутрішньої свободи завжди залишається з нами, і позбавити її нас не може ні тоталітарне суспільство, ні посттоталітарне. Інша річ – можливість цю свободу реалізувати». Ця цитата з давнього інтерв’ю Ю. Андруховича («Сучасність», 02.02. 1992 р.), на мою думку, може слугувати ключем до роману «Радіо Ніч», адже пророкує/провокує на вельми прозорий висновок alter ego автора: «Наближається шоста година, але Радіо Ніч усе одно не стане Радіо Ранок. Це було б найгірше, що може трапитись. Саме тоді я трохи ясніше зрозумів, проти чого, власне кажучи, повставав Йосип Ротський. Чи вірив Ротський, що це можна змінити? Ні, не думаю. Але не повставати не міг»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«І щойно пропливе крізь тіло риба»
Юрій Андрухович. Радіо Ніч: роман. – Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2021. – 456 с. «На цей світ ми приходимо заради спостережень і прогулянок.
При цьому перші можуть знаходити нас і без других,
але другі неминуче ведуть до перших».
Юрій Андрухович. «Радіо Ніч».
Цей роман слабо надається до звичного аналізу та/або переказу, бо, даруйте за пафос, пропонує захопливе прочитання, насолоду від співучасті у згадуванні й розгадуванні закодованих смислів мистецького задзеркалля, втіху від прекрасної органічної мови. Ниточка до цього розкошування тягнеться ще від перших романів прозаїка («Рекреації», «Московіада», «Перверзії»), де письменник майстерно відтворив постсовкову дійсність і запатентував шалену суміш стилів – балаганного, маскарадного, шпигунського, мафіозного… Яскраві карнавальні розваги були присмачені неперевершеною авторською іронією, а божевільні повороти подій пов'язані між собою магічними перипетіями та абсурдними мотивами.
. Головний персонаж – радіоведучий Йосип Ротський запускає в нічному етері романтичну музику і супроводжує її короткими розмовами. Нагадую, що триває ніч, одна ніч, яка композиційно вмістила попередні події з життя героя. Ця обставина часу для автора виглядає як своєрідний момент істини. У «Радіо Ночі» автор продовжує залюбки застосовувати конспірологічні наративи, оповідаючи про таємних впливових переслідувачів, невидимих наглядачів, про вигнання, втечі, історії кохання і ще багато чого іншого. Сюжет побудований діалогічно – про факти з життя головного персонажа ми дізнаємося від анонімного співробітника Міжнародного біографічного інтерактивного комітету, якому доручено написати розширений і прокоментований життєпис Йосипа Ротського, а для початку провести пошук і розслідування. І тут грають сурми незаперечні ознаки авантюрного, пригодницького жанру із гострим динамічним сюжетом, із ризиковими ситуаціями, несподіваними поворотами, стрімкою динамікою розгортання. Саме ця сюжетна лінія з характерними мотивами переслідування, з атмосферою таємничості й загадковості, припущення й розгадування інтригує найбільше. Отже, Йосип Ротський – порноактор, згодом рок-музикант, за участь у заворушеннях, коли на барикадах звучала його фортепіанна гра, а також через ймовірну участь в успішному замахові на політичне вбивство, вимушено покидає маленьке карпатське містечко, і втікає з пригодами через пів світу і навіть углиб, в діру часу. Подорож у 15-те століття, в карнавальних костюмах відповідної епохи, приперчена гротеском, але й сповнена жаху, попри все, нагадує про традицію, що підвладна лише художній логіці.
Текст роману нашпигований інтертекстуальними алюзіями (алю́зія — натяк, жарт). Система алюзій не зводиться лише до постмодерної гри, вона вигадливо побудована автором у межах літературних традицій. Йосип Ротський: ім’я-прізвище навіяли відомі східноєвропейські письменники Йозеф Рот та Йосиф Бродський. Відгадування інших алюзій, що мають свої історичні та літературні корені, вимагає дещо складніших операцій, оскільки ця літературна забава, гадаю, призначена для утаємничених. Невеличке карпатське місто Носороги, куди занесло втікача – ще один показовий натяк на п’єсу драматурга Йонеску. «Карпати набувають там доволі екзотичної вулканної форми, до яких протягом уже майже дев’яти сторіч ідеально ліпиться згадане місто». До історико-політичних алюзій можна віднести деталі останньої в часі української революції. Історичні перегукуються з літературно-композиційними: вставна п’єса, як у Шекспіровому «Гамлеті». Найкращий друг Ротського — крук Едґар, ім'я якого відсилає нас до вірша Едґара Аллана По, зокрема до відомої фрази "Nevermore" ("ніколи більше").
Алюзійний мікс багатий не тільки на явні літературні натяки, текст щедро приправлений прихованими жартівливими зблисками у найнесподіваніших тематичних локаціях. Час від часу автор ніби підморгує нам, як деколи ув описах сексуальних сцен, де багато іронічної забави словом і просто гумору; інколи легенько зачіпає набридливий хіт («Аніта згребла йти. – Не йди, – прочитав її наскрізь Ротський»; знаходить дорогоцінні мовні камінці: «Ротський не п’янів, а п’янив», «Пограти на дні народження дружини. Пограти на дні? Дно народження дружини? Яких тільки пасток не розставляє мова!», «Глобальне потепління?» - запитував Ротський. І виправляв: «не поТепління, а поПекління». Письменник віртуозно компонує різноманітні літературні маски, допускає існування будь якого фантастичного сюжетного ходу, втягує героїв у паралельний ірреальний світ, який, за Андруховичем, є неподільною частиною дійсного, бо він сам його створює, і в результаті вибудовує власний мистецький лабіринт, де у нього на побігеньках і Мінотавр, і Аріадна і ще багато хто з усіх можливих міфологічно-мартирологічних переліків.
Світ ловив головного героя, але чи спіймав? На це запитання роман однозначної відповіді не дає. Проте доскіпливий читач має вибір: спіймав, бо ж свій прямий нічний етер Йосип Ротський веде з довічного ув’язнення: «… я в безпеці. Я в найбезпечнішій з можливих безпек – я на довічному»; не спіймав: «Я, виявляється, не вмираю. Ви можете уявити цей дурнуватий збіг обставин, через який моє до-вічне ув’язнення насправді виявляється вічним?». Тобто, гра словами, яку так полюбляє письменник, дозволяє зробити висновок – до-вічне ув’язнення, Йосипа Ротського насправді є символом/прологом до вічності, що належить всім і нікому зокрема.
«Міра внутрішньої свободи завжди залишається з нами, і позбавити її нас не може ні тоталітарне суспільство, ні посттоталітарне. Інша річ – можливість цю свободу реалізувати». Ця цитата з давнього інтерв’ю Ю. Андруховича («Сучасність», 02.02. 1992 р.), на мою думку, може слугувати ключем до роману «Радіо Ніч», адже пророкує/провокує на вельми прозорий висновок alter ego автора: «Наближається шоста година, але Радіо Ніч усе одно не стане Радіо Ранок. Це було б найгірше, що може трапитись. Саме тоді я трохи ясніше зрозумів, проти чого, власне кажучи, повставав Йосип Ротський. Чи вірив Ротський, що це можна змінити? Ні, не думаю. Але не повставати не міг»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ніна Фіалко про таємниці життя, кохання та бізнесу"
• Перейти на сторінку •
"«Обрусом стіл для для творчих думань стелю»"
• Перейти на сторінку •
"«Обрусом стіл для для творчих думань стелю»"
Про публікацію
