ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Любов справдешня
Хтось презирливо скривиться, і скаже, що він прогинався перед режимом совіцьким у віршах і не раз. Я читав ті книги. Дмитро Павличко — з Івано-Франківщини, село Стопчатів. Знаю непогано менталітет західних українців,бо жив там і мав звідти першу дружину. І маю багато друзів з тих регіонів, мій шеф на роботі Юрій Курач — галичанин із Львівщини. Для мене образ західного українця — це — лис Микита Івана Франка. Коли у ХХ-му сторіччі через міста і села того регіону прокочувалося протягом кількох днів по три або й п’ять подеколи військ загарбників — то москалі-совіти, то німці, то поляки на Галичині, то румуни на Буковині, то угорці на Закарпатті, і всі вимагалі їжі, видати зрадників, розстрілювали, гвалтували, силою забирали, депортували цілі села в Сибір неісходиму, то місцевий житель мав крутитися, як вуж на сковорідці, щоб вижити і ще й при цьому зберегти свою українськість. І хоч-не хоч ставав лисом Микитою, який умів викрутитися з найскладнішої ситуації. І ті вірші-славені Москви та іже з нею, Павличко писав, щоб вижити, писав Езоповою мовою вірші, щоб протистояти русифікації. Для мене навіки вкарбувався в пам’ять геніальний сонет проти згаданого явища за 1973 рік, писаний езоповою мовою:
Якби я втратив очі, Україно,
То зміг би жить, не бачачи лугів,
Поліських плес, дніпровських берегів,
Де на покосах, наче хвилі — сіно.
Мені б і в непроглядній пітьмі днів
Твоя лунала мова солов’їно,
І світ, що ти дала мені у віно,
У сяйві слова знову б заяснів.
А глухоти не зможу перенести,
Бо не замінять співу мертві жести,
Ні вся природа і краса твоя!
Глядіть на труд всечасної обнови,
Але не чуть твоєї пісні-мови,
Ото була б загибель, смерть моя!
Так само у застійні роки, виступаючи перед львів’янами, Дмитро Павличко, ніби борячись проти тоді ворожих голосів радіо “Свободи” і “Голосу Америки” казав: То не правда, що у Львів населяють росіян, щоб русифікувати наше славне місто, таким чином повідомляючи світові істинну правду про дійсний стан речей в совіцькій Україні! Ну хіба це не прийом хитро-мудрого лиса Микити? Браво, знов геніальний хід!
Павличко для мене — найкращий сонетяр радянської доби і тридцяти з лишком років незалежної України, гранослов поезії, за однойменною назвою однієї з його сильних книг. Він уклав дві антології світового сонета, найкращих сонетярів світу, яких сам переклав. І зробив це на дуже високому рівні. Хтось може сказати, що з’явились поети, які пишуть і написали вінки, корони сонетів, вони перевершили Павличка у складності форми. І ніби я до них належу, бо оволодів цими формами. Але ж головне у поезії і всій літературі, не форма, а все-таки зміст. Уміти сказати лаконічно, ємко, образно, афористично, щоб тебе цитували. Чи досяг ти цього? Ні, а Павличко досяг, цитую, хоч і не сонет, а простий вірш, але він став вишуканим романсом народним:
Дзвенить у зорях небо чисте,
Палає синім льодом шлях.
Неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях.
Як надійшла щаслива доля,
Збудила весняну снагу,
Моя душа, немов тополя,
Зазеленіла на снігу.
Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня
Понад снігами зацвіла.
Як надійшла і засіяла
Та дружба, що живе в літах,
Моя душа над снігом стала,
Неначе яблуня в плодах.
І оцей суто павличківський розкішний вислів-афоризм “Любов справдешня” став ніби символом любові видатного поета до коханої жінки, до України, до всієї нашої рідної матері Землі.
Він був, зокрема, чудовим другом моєму батькові Олегові Чорногузу. Коли він потрапив у лікарню з перитонітом, то Павличко підняв усіх на ноги, і свої закордонні зв’язки, щоб дістати дефіцитні ліки, які врятували моєму вітцеві життя. Завжди читав і хвалив його твори, і не лише “Аристократа з Вапнярки”, але й менш відомі широкому читацькому загалові романи такі, як “Гроші з неба” та інші.
Дмитро Васильович колись підтримав і мене, як поета, добрим словом. І сказав, що є талант і треба писати вірші. І ця підтримка надихнула почати серйозно писати поезію. Багато чув і справедливої критики від нього на свою адресу, і це допомагало рости над собою. Павличко підтримував багатьох молодших літераторів, зокрема вивів у люди Станіслава Чернілевського, Олександра Сушка та ін.
Сам був чудовим батьком, виховав прекрасних доньок, Соломію і Роксолану. Пригадую спілкування з Соломією, яка вона була ерудована, начитана, мудра не по літах, і так рано пішла у кращі світи. А з Роксоланою завжди приязно спілкувалися, як між собою наші батьки.
Романс “Дзвенить у зорях небо чисте”на музику Олександра Білаша, виконував дует славнозвісних народних артистів України Анатолія Мокренка та Лариси Остапенко.
Дмитро Павличко був могутнім поетом-піснярем. Мені особисто він розповідав, що разом із світлої пам’яті Олександром Білашем написав понад 40 пісень Найвідоміша з них “Два кольори”, яка стала музичною візитівкою українського народу поряд із невмирущою пісенею Андрія Малишка та Платона Майбороди “Рідна мати моя”. Виконував обидві ці пісні один з кращих баритонів України і світу Дмитро Гнатюк. Пригадую, квартет “Явір” чудово співав пісню “Яворина”. Національна капела бандуристів України ім. Г.Майбороди мала у своєму репертуарі пісню “Лелеченьки”. Всіх — не перелічити...
Навіть той факт, що в 90-х роках було ліквідовано графу “національність” у паспортах українців за участю Дмитра Павличка, що дуже критикувалося, згодом зіграло свою позитивну роль, бо громадянами України стали представники всіх народів і народностей, які проживають донині на нашій стражденній і благодатній землі. Це об’єднало всіх в одну українську родину, яка зараз воює проти північного сусіда-загарбника, і в цій війні з боку нашої держави беруть участь представники багатьох націй та народностей України.
А яка чудова у Дмитра Павличка любовна лірика! Всі пам’ятають збірку “Таємниця твого обличчя:
Де ждав я тебе, як свята,
Натруджений жде чоловік,
Там птахи, дерева й звірята
Закохані в тебе навік.
Де запах твого волосся
Розквітнув, як синій без,
Там серце моє вознеслося
В сліпучі верхів’я небес.
Де я в молодому бентежжі
Під руками твоїми горів,
Там світять зоряні вежі
Найкращих моїх вечорів.
Феєрія краси і високої образності слова. Можна цитувати і цитувати. Громадянська, пейзажна його лірика, публіцистика.
Низький уклін високому класикові. Його твори — вічний пам’ятник
поету-гранослову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов справдешня
(прощальне слово видатному поетові)
Помер Дмитро Павличко — блискучий поет, перекладач, публіцист, наш український класик, титан праці, велет українського духу, один з провісників незалежної України як народний депутат Верховної ради України, який боровся у рядах УПА за її незалежність, словом своїм і ділом у сталінські, хрущовські, брежнєвські, горбачовські часи готував її прихід.
Хтось презирливо скривиться, і скаже, що він прогинався перед режимом совіцьким у віршах і не раз. Я читав ті книги. Дмитро Павличко — з Івано-Франківщини, село Стопчатів. Знаю непогано менталітет західних українців,бо жив там і мав звідти першу дружину. І маю багато друзів з тих регіонів, мій шеф на роботі Юрій Курач — галичанин із Львівщини. Для мене образ західного українця — це — лис Микита Івана Франка. Коли у ХХ-му сторіччі через міста і села того регіону прокочувалося протягом кількох днів по три або й п’ять подеколи військ загарбників — то москалі-совіти, то німці, то поляки на Галичині, то румуни на Буковині, то угорці на Закарпатті, і всі вимагалі їжі, видати зрадників, розстрілювали, гвалтували, силою забирали, депортували цілі села в Сибір неісходиму, то місцевий житель мав крутитися, як вуж на сковорідці, щоб вижити і ще й при цьому зберегти свою українськість. І хоч-не хоч ставав лисом Микитою, який умів викрутитися з найскладнішої ситуації. І ті вірші-славені Москви та іже з нею, Павличко писав, щоб вижити, писав Езоповою мовою вірші, щоб протистояти русифікації. Для мене навіки вкарбувався в пам’ять геніальний сонет проти згаданого явища за 1973 рік, писаний езоповою мовою:
Якби я втратив очі, Україно,
То зміг би жить, не бачачи лугів,
Поліських плес, дніпровських берегів,
Де на покосах, наче хвилі — сіно.
Мені б і в непроглядній пітьмі днів
Твоя лунала мова солов’їно,
І світ, що ти дала мені у віно,
У сяйві слова знову б заяснів.
А глухоти не зможу перенести,
Бо не замінять співу мертві жести,
Ні вся природа і краса твоя!
Глядіть на труд всечасної обнови,
Але не чуть твоєї пісні-мови,
Ото була б загибель, смерть моя!
Так само у застійні роки, виступаючи перед львів’янами, Дмитро Павличко, ніби борячись проти тоді ворожих голосів радіо “Свободи” і “Голосу Америки” казав: То не правда, що у Львів населяють росіян, щоб русифікувати наше славне місто, таким чином повідомляючи світові істинну правду про дійсний стан речей в совіцькій Україні! Ну хіба це не прийом хитро-мудрого лиса Микити? Браво, знов геніальний хід!
Павличко для мене — найкращий сонетяр радянської доби і тридцяти з лишком років незалежної України, гранослов поезії, за однойменною назвою однієї з його сильних книг. Він уклав дві антології світового сонета, найкращих сонетярів світу, яких сам переклав. І зробив це на дуже високому рівні. Хтось може сказати, що з’явились поети, які пишуть і написали вінки, корони сонетів, вони перевершили Павличка у складності форми. І ніби я до них належу, бо оволодів цими формами. Але ж головне у поезії і всій літературі, не форма, а все-таки зміст. Уміти сказати лаконічно, ємко, образно, афористично, щоб тебе цитували. Чи досяг ти цього? Ні, а Павличко досяг, цитую, хоч і не сонет, а простий вірш, але він став вишуканим романсом народним:
Дзвенить у зорях небо чисте,
Палає синім льодом шлях.
Неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях.
Як надійшла щаслива доля,
Збудила весняну снагу,
Моя душа, немов тополя,
Зазеленіла на снігу.
Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня
Понад снігами зацвіла.
Як надійшла і засіяла
Та дружба, що живе в літах,
Моя душа над снігом стала,
Неначе яблуня в плодах.
І оцей суто павличківський розкішний вислів-афоризм “Любов справдешня” став ніби символом любові видатного поета до коханої жінки, до України, до всієї нашої рідної матері Землі.
Він був, зокрема, чудовим другом моєму батькові Олегові Чорногузу. Коли він потрапив у лікарню з перитонітом, то Павличко підняв усіх на ноги, і свої закордонні зв’язки, щоб дістати дефіцитні ліки, які врятували моєму вітцеві життя. Завжди читав і хвалив його твори, і не лише “Аристократа з Вапнярки”, але й менш відомі широкому читацькому загалові романи такі, як “Гроші з неба” та інші.
Дмитро Васильович колись підтримав і мене, як поета, добрим словом. І сказав, що є талант і треба писати вірші. І ця підтримка надихнула почати серйозно писати поезію. Багато чув і справедливої критики від нього на свою адресу, і це допомагало рости над собою. Павличко підтримував багатьох молодших літераторів, зокрема вивів у люди Станіслава Чернілевського, Олександра Сушка та ін.
Сам був чудовим батьком, виховав прекрасних доньок, Соломію і Роксолану. Пригадую спілкування з Соломією, яка вона була ерудована, начитана, мудра не по літах, і так рано пішла у кращі світи. А з Роксоланою завжди приязно спілкувалися, як між собою наші батьки.
Романс “Дзвенить у зорях небо чисте”на музику Олександра Білаша, виконував дует славнозвісних народних артистів України Анатолія Мокренка та Лариси Остапенко.
Дмитро Павличко був могутнім поетом-піснярем. Мені особисто він розповідав, що разом із світлої пам’яті Олександром Білашем написав понад 40 пісень Найвідоміша з них “Два кольори”, яка стала музичною візитівкою українського народу поряд із невмирущою пісенею Андрія Малишка та Платона Майбороди “Рідна мати моя”. Виконував обидві ці пісні один з кращих баритонів України і світу Дмитро Гнатюк. Пригадую, квартет “Явір” чудово співав пісню “Яворина”. Національна капела бандуристів України ім. Г.Майбороди мала у своєму репертуарі пісню “Лелеченьки”. Всіх — не перелічити...
Навіть той факт, що в 90-х роках було ліквідовано графу “національність” у паспортах українців за участю Дмитра Павличка, що дуже критикувалося, згодом зіграло свою позитивну роль, бо громадянами України стали представники всіх народів і народностей, які проживають донині на нашій стражденній і благодатній землі. Це об’єднало всіх в одну українську родину, яка зараз воює проти північного сусіда-загарбника, і в цій війні з боку нашої держави беруть участь представники багатьох націй та народностей України.
А яка чудова у Дмитра Павличка любовна лірика! Всі пам’ятають збірку “Таємниця твого обличчя:
Де ждав я тебе, як свята,
Натруджений жде чоловік,
Там птахи, дерева й звірята
Закохані в тебе навік.
Де запах твого волосся
Розквітнув, як синій без,
Там серце моє вознеслося
В сліпучі верхів’я небес.
Де я в молодому бентежжі
Під руками твоїми горів,
Там світять зоряні вежі
Найкращих моїх вечорів.
Феєрія краси і високої образності слова. Можна цитувати і цитувати. Громадянська, пейзажна його лірика, публіцистика.
Низький уклін високому класикові. Його твори — вічний пам’ятник
поету-гранослову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію