Сучасна Хмельницька область часто ототожнюється з Поділлям. Але це не відповідає історичній правді, бо до її складу входить значна частина колишньої Волинської землі, Волинського воєводства, Волинської губернії. Авратинська височина – вододіл Південного Бугу (що колись був просто Богом) і Случі - здавна і до перших десятиріч минулого сторіччя була не лише природною межею двох історико-етнографічних, але й адміністративних регіонів – Поділля і Волині. Склалося так, що головні наукові й культурні центри Кам’янець-Подільської області, Вінницької області, а потім і Хмельницької області (до складу яких входили і досі входять території колишньої Південно-Східної Волині) були зосереджені на Поділлі (у Кам’янці-Подільському, Вінниці, Проскурові-Хмельницькому), а Волинська частина Хмельниччини не мала і досі не має свого науково-культурного центру притягання. Волинська тематика тут мало кого цікавила та й не було достатньої джерельної бази, аби вести серйозні дослідження з історії Волині. Для цього треба їхати у Житомир, Рівне, Острог, Луцьк, Львів, Київ. Науковців з цих центрів теж не дуже цікавила доля колишніх волинських земель, бо не було на це попиту. Таке становище проглядається й у дослідженнях місцевих шевченкознавців, котрі понаписували чимало про гіпотетичне перебування Т.Шевченка на Поділлі (хоча ніхто не бачив жодного документа чи свідчення про таке перебування, коли не брати до уваги трьох записів народних пісень, зроблених у альбомі Шевченка 1846-50 років П.Чуйкевичем, і котрі могли з’явитися у тому альбомі зовсім не у Кам’янці, а, скажімо, у Києві). Що ж до перебування Кобзаря на Волинській (північній) частині Хмельниччини, то донедавна це було білою плямою. Наприклад, “Шевченківський словник” (Т. ІІ. –К - 1978 р.) на карті місць перебування Т.Г.Шевченка вказує, що 1846 року Шевченко побував у Житомирі, Новограді-Волинському, Корці, Острозі, Кременці, Почаєві, Вишнівці, Берестечку, ймовірно – у Луцьку, Дубному, Ковелі. Але шляху від Корця до Острога на цій мапі не показано, натомість карта подає основний ґрунтовий шлях, що з’єднував Новоград-Волинський і Острог, оминаючи Корець далеко на південь від цього міста. Саме це послужило поштовхом для моїх пошуків, бо моє рідне село Понора лежить на стародавньому шляху (на його відтинку Корець-Острог), який споконвіку сполучав Київ з містами Західної України та Європи. Наприклад, київський історик Ірина Ворончук у своїй праці “Розквіт торгівлі в Острозькій Русі” (Підприємництво на Хмельниччині: історія і сучасність. – Хмельницький, 1998 р.) пише “…шлях зі Львова на Київ йшов через Дубно, Острог, Корець, а з Києва – через ці міста на Польщу. В центрі важливих торговельних шляхів лежав Острог.” Певним доказом того, що цей шлях на його відтинку Острог-Корець пролягав через села нинішнього Славутського району Хмельниччини, є реєстр 1577-78 років, укладений волинським шляхтичем Федором Рудецьким та опублікований польським істориком Александром Яблоновським наприкінці XIX сторіччя у Варшаві, в багатотомній праці “Zrodla dziejowe”. Федір Рудецький у цьому поборовому реєстрі вказав, що наприкінці XVI ст. у Кривині (нині с.Старий Кривин) та у Глинниках (де пізніше, приблизно 1761 року, виникло містечко Аннополь, а нині існує с.Ганнопіль) налічувалося по 6 димів путніх бояр – господарств дрібної служилої шляхти, що мала за обов’язок нагляд за шляхами та доставку пошти. Варто зазначити, що в середньовічних Острозі та Корці існували митні комори і прикоморки, що, як відомо, влаштовувалися на торговельних шляхах.
Ще одну згадку про дорогу, що вела з Києва до Острога, вдалося розшукати у “Волинських єпархіальних відомостях” за 1894 рік, де подано маршрут повернення до Острога з Полтавської губернії (з Кобеляк) евакуйованої туди під час війни 1812 року Острозької духовної семінарії та семінарської бібліотеки. У маршрутному листі того часу, зокрема, зазначено: “…Новоград-Волынский – 22 в.; Большая Молодковка – 16 в.; Борез (помилково, має бути Корець – авт.) - 19 в.; Аннополь – 27 в.; Острог – 29 в.”. Про цю ж дорогу, але вже як поштову, згадано у ВЄВ за 1882 рік, де вміщено статтю Д.Полянського, котрий цитує документи семінарського архіву за 1825 рік про облаштування в містечку Аннополі Острозької духовної семінарії, Волинського єпископа Стефана Романовського, архієрейської канцелярії і духовної консисторії, духовного та повітового училищ, що перебралися сюди з Острога 1 вересня 1825 року: “Два новых дома на выезде из местечка при почтовой дороге”.
Викладач Житомирської гімназії Лука Рафальський опублікував 1872 року у ВЄВ (частина неофіційна) свої нариси “Подорож по Острозькому повіту Волинської губернії 1864-65 років”, у яких писав: “Поштова дорога з Вельбівно або Вельбуйно, до Києво-Брестського шосе, надалі прямує через ліс, по сипучих пісках. До прокладання цього шосе вона йшла на північний схід, через містечко Аннополь, в Корець і Новоградволинськ; тепер прокладено нову нитку, просто на північ, до м.Гущі (йдеться про Гощу Рівненської обл. – авт.) Гущанської станції, що знаходиться на шосейному шляху. Хоча можна їздити і прямою дорогою, колишньою поштовою, але ми не бажаємо дістатися у Корець чи Новоградволинськ, а маємо за мету оглянути східну смугу р.Горині…”. У того ж Луки Рафальського (помер 1886 рку) знаходимо ще одне підтвердження: “Правда, поштовий шлях звертав з Корця, через Аннополь, в Острог, Дубно – до Луцька”. Як бачимо, Лука Рафальський 1864-65 років називає дорогу, що сполучала Острог і Корець через м.Аннополь, “старою поштовою” та пише про нову шосейну Києво-Брестську дорогу, що пролягла через Гощу.
Восени 1846 року 32-річний випускник С.-Петербурзької Академії художеств Тарас Шевченко діставався з Києва до Почаєва і повертався звідти, виконуючи завдання київського генерал-губернатора Бібікова, який у своєму дорученні, зокрема писав: “…Кроме сего отправьтесь в Почаевскую лавру и там снимите а) общий наружный вид лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы.
Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне.
Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рубл. серебр. При расходной тетради вы получите из моей канцелярии.” Отож, їхав Тарас поштовими кіньми і поштовими трактами. Але яким шляхом він їхав?.. Відповідь на це питання дав сам Кобзар, вклавши в уста героя повісті “Варнак” такі слова: “Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новоград-Волынский, на берег моей прекрасной Случи”. Маємо кому на місці шляху, що сполучав Острог з Корцем. Але ж Тарас Шевченко напучував нас у своєму посланні “І мертвим, і живим, і ненарожденим…”: “Не минайте ані титли, ніже тії коми…” Що ж ховається за комою? Коли поштова дорога з Корця до Острога через Аннополь, що 1825 року ще була поштовим трактом, стала “старою”? Викладач Волинської духовної семінарії Микола Теодорович – автор 5-томного дослідження “Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии” - у статті про місто Рівне подав такі відомості: “Через Ровно пролегают Киево-Брестское шоссе, устроенное в 1850-х годах, а также Киево-Брестская железная дорога”. Ще детальніші відомості про цю дорогу знаходимо у багатотомному виданні “Slownik geograficzny Krolestwa Polskego i innych krajow slowianskich”, що виходило у Варшаві наприкінці XIX сторіччя. Наприклад, у статті про с.Головлі у цьому виданні сказано: “Село повіту Острозького, на дорозі з Острога до Житомира… Тут була станція поштова… По збудуванні дороги битої Брестсько-Київської, станція поштова перенесена звідси на шосе до Самостріл (Рівненська обл. між Корцем та Гощею – авт.) 1858 року, а тутешня дорога поштова стала воєнною”. Отож, маємо дату – 1858 рік, коли стара поштова дорога, що вела з Острога до Корця, перетворилася на воєнну. Про цю ж дорогу у згаданому виданні повідомляється у статтях про Понору, Аннополь (Ганнопіль), Клепачі та Киликиїв. Про неї згадував і Микола Теодорович в описі сіл Малий Скнит та Киликиїв. Він, зокрема, писав: “В 7 верстах к западу от Киликиева в течении нескольких лет находилась почтовая станция Выгода (почтового тракта в Корец); около нее при тракте есть много могил, которые народ называет могилами козаков - банды Кривоноса”. Теодорович, власне, не зовсім точно переклав з польської мови публікацію “Slownika…”, у якому сказано: “В 7 верстах на захід від Киликиєва кільканадцять років тому стала поштова станція “Вигода”, коло тієї станції зараз при тракті ще досі знаходяться добре збережені могили, котрі люд називає могилами козацькими – Кривоноса”. Отож маємо на відтинку Острог-Корець відомості про дві поштові станції – Головлі та Вигоду. Саме їх називає у своїй книзі “Дума про огонь” (К-1985 р.) видатний шевченкознавець із С.-Петербурга Петро Жур, котрий пише: “Шевченко поряд з Корцем згадує і Острог. Це була поштова станція по дорозі на Почаїв. В Острозі наш мандрівник зупинився, проїхавши від Корця 58 верст через поштові станції Вигоду і Головлю. За два роки перед тим, теж прямуючи до Почаєва, тут побував М.І.Костомаров”. Не дивно, що Петро Жур дещо спотворив не знайому йому назву села Головлі (народна назва Головні), бо ж узяв її зі старих російських поштових документів. Не дивно і те, що загубилася станція Вигода, котра знаходилася між Киликиєвом та Клепачами. Вже наприкінці XIX сторіччя (23 червня 1896 року) єпископ Острозький Мефодій, їдучи на огляд церков і парафій з Кременця до Корця, затвердив такий маршрут: “… с.Вельбовн – 3 в.; д.Лисичье – 15 в.; с.Головли – 6 в.; с.Понора – 6 в.; м.Аннополь – 3 в.; с.Мал.Скнит – 3 в.; с.Клепачи – 2 в.; м.Киликиев – 8 в.; с.Поддубцы – 6 в.; м.Корец – 7 в. Ночлег.” Як бачимо, Вигода вже й тоді не згадувалася у маршрутних документах. Хоча відстань Від Корця до Острога в подорожній єпископа Мефодія майже така ж, як і визначена Петром Журом: Мефодій подає 59 верст, а Жур пише, що Тарас Шевченко подолав 58 верст. Очевидно, йдеться про той же маршрут. Про шлях, яким їхав Тарас Шевченко, повертаючись з Почаєва, Петро жур пише: “Звідси… знайомим уже шляхом Шевченко повертався в кінці двадцятих чисел жовтня до Києва. Не раніше 25 і не пізніше 27 жовтня він прибув до Житомира”. Отож, знайомим уже шляхом – через Вельбівно, Лисиче, Головлі, Понору, Ганнопіль, Клепачі, Вигоду, Киликиїв, Піддубці…
Нещодавно потрапила до моїх рук копія 1920-го року з давнішої карти російського генштабу . Датую її кінцем XIX сторіччя, бо на ній уже позначено Києво-Брестську залізницю (збудована 1872 року), але нема ще чеських колоній Дідова Гора та Нижні (Чеські) Головлі, німецької колонії Мощанівка або Гринталь (колонії виникли наприкінці XIX-початку XX сторіч, а зникли наприкінці 40-х років минулого сторіччя), на якій позначено між Клепачами й Киликиєвом (ближче до Клепачів, біля перетину шляху польовою дорогою, що вела з Крилова на Плоску) урочище “Вигода”. Могили козаків Кривоноса біля Вигоди були сплюндровані і розорані потужними колгоспними тракторами, але кілька років тому, за моїм наполяганням та за сприянням місцевої влади, на їх місці було встановлено козацького хреста. Сподіваюся, це сприятиме відновленню історичної пам’яті місцевих мешканців, предки яких брали найактивнішу участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, що мною документально доведено. Але це окрема тема. Завершуючи ж тему поштового тракту, яким їхав Кобзар, мушу з прикрістю констатувати, що мої намагання назвати його Шевченковим Шляхом не мали успіху. У Головлях, Понорі, Ганнополі, здається, й у інших селах на цьому шляху центральні вулиці й досі носять ім’я Семена Будьонного. Мабуть, у добу УНР хтось знав усе те, про що я довідався лише тепер, бо ще навіть у перші роки більшовицької влади центральні вулиці єврейських містечок Анополя й Киликиєва носили ім’я Тараса Шевченка.
Валентин БЕНДЮГ. с.Понора – м.Хмельницький.