Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
Симфонія №3
Я чув їхні голоси, що шукали фанерну поличку від креденсу.
Він скидався на дерев'яного голема, що порозпихав по закамарках своїх шухляд липкі льодяники,
А вони вабили до себе набридливих гудінням ос та бджіл та тихі потічки крихітних мурах.
Він торохтів кухонним начинням, розхитаними шибками у своїх дверцятах
За якими подзенькував старий сервіз;
Зверху нього — того поважного пана — розмірено цокав годинник,
Схожий на трикутний формений капелюх…
Я все ще чув їхні голоси.
І шкода було мені цього гарного корінастого хоча й неповороткого велетня
Бо знав, що він назавжди позбувся своєї відрихтованої полиці.
На ній уже красувалася оголена пишнотіла жінка
Застивши в патетичній позі із задертими угору ніжками наче ота куртизанка на картинах Буше, — але замальована олівцем;
Точнісінько, як на отій еротичній гральній карті, яку завіяло за дротяний паркан неподалік автобусної станції і яку я підняв, в далекому 97'.
І тоді я почув відсторонений голос художника:
— Нічого оригінального. Оце воно — звичайне мавпування.
І вони перегукувались —
Голоси, що шукали полицю і голос мого критика.
Жахливе відлуння.
І я вже ненавидів отой креденс, і оту полицю... і ту бубнову сімку.
Хоча...
Хоча саме тоді, хтось хутко заплющив день...
…а тоді залунала музика.
Все голосніше і голосніше прокрадаючись з того мороку
Збентежених струн її фортепіано.
Вона не зовсім вдало перебирала клавіші давно вивченої "Fur elize".
— Сьогодні концерт. — каже вона, продовжуючи з тієї ж октави розписувати музичну фразу.
А за її очима уже стоїть той, хто записує на клаптику того п'янкого вечора декілька власних фраз.
Ти знаєш, що вона — підліток, напівсирота, обирає свою антихудожню позу
І рвучко обертається нею до свого вітчима. Знаєш, що нічого доброго з того не буде.
Бачиш, як вона огортається в плащ нічного сонця і зникає в безпам'ятстві користолюбця.
Але ти пишеш,
Пишеш відверто і ніжно,
Трохи гротескно, іноді з гомеричним свавіллям описуючи її ніжну красу.
І зовсім не так, як перемальовував вульгарний портрет отієї… натурниці,
Але він опиняється поряд. Безглуздий, хтивий. А далі? Вагітна мадонна? Сучасний вірус Вірсавії?
Голос, що тоді прорізався — декламує вірші,
Підкидає угору стоси паперу, розпалює нутро
Вогнем роздмухуючи закопилені пелюстки спідниць
Тих жінок, що танцюють довкола вогнища.
Це горланить хтось із вікна:
"Література — це спроба перетворити вино у воду. Геть цю химерну ідіотію!"
Це кричить персонаж якого я туди поселив.
Йому залишилось недовго.
Вогонь, що зайнявся у внутрішньому дворику швидко добереться до нього.
"Жінка, — кажу вам, — не хоче правди, — дзуськи! Вона хоче бути правою!" — кричить він.
Я з ним, звісна річ, не погоджуюсь.
Меле казна-що. А вогонь уже на його балконі.
Бачу, як горить отой довбаний креденс без отієї ненависної полиці,
Ота полиця з ненависним змавпованим малюнком,
Ота парнойа карти, що випала з колоди Содому
І оте розстроєне фортепіано,
І отой плащ нічного сонця затертий до сизих на просвіт дир.
А на тому згарищі уже стоїть той, хто записує на клаптику п'янкого обвугленого вечора декілька власних фраз.
24.07.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Симфонія №3
Я чув їхні голоси, що шукали фанерну поличку від креденсу.
Він скидався на дерев'яного голема, що порозпихав по закамарках своїх шухляд липкі льодяники,
А вони вабили до себе набридливих гудінням ос та бджіл та тихі потічки крихітних мурах.
Він торохтів кухонним начинням, розхитаними шибками у своїх дверцятах
За якими подзенькував старий сервіз;
Зверху нього — того поважного пана — розмірено цокав годинник,
Схожий на трикутний формений капелюх…
Я все ще чув їхні голоси.
І шкода було мені цього гарного корінастого хоча й неповороткого велетня
Бо знав, що він назавжди позбувся своєї відрихтованої полиці.
На ній уже красувалася оголена пишнотіла жінка
Застивши в патетичній позі із задертими угору ніжками наче ота куртизанка на картинах Буше, — але замальована олівцем;
Точнісінько, як на отій еротичній гральній карті, яку завіяло за дротяний паркан неподалік автобусної станції і яку я підняв, в далекому 97'.
І тоді я почув відсторонений голос художника:
— Нічого оригінального. Оце воно — звичайне мавпування.
І вони перегукувались —
Голоси, що шукали полицю і голос мого критика.
Жахливе відлуння.
І я вже ненавидів отой креденс, і оту полицю... і ту бубнову сімку.
Хоча...
Хоча саме тоді, хтось хутко заплющив день...
…а тоді залунала музика.
Все голосніше і голосніше прокрадаючись з того мороку
Збентежених струн її фортепіано.
Вона не зовсім вдало перебирала клавіші давно вивченої "Fur elize".
— Сьогодні концерт. — каже вона, продовжуючи з тієї ж октави розписувати музичну фразу.
А за її очима уже стоїть той, хто записує на клаптику того п'янкого вечора декілька власних фраз.
Ти знаєш, що вона — підліток, напівсирота, обирає свою антихудожню позу
І рвучко обертається нею до свого вітчима. Знаєш, що нічого доброго з того не буде.
Бачиш, як вона огортається в плащ нічного сонця і зникає в безпам'ятстві користолюбця.
Але ти пишеш,
Пишеш відверто і ніжно,
Трохи гротескно, іноді з гомеричним свавіллям описуючи її ніжну красу.
І зовсім не так, як перемальовував вульгарний портрет отієї… натурниці,
Але він опиняється поряд. Безглуздий, хтивий. А далі? Вагітна мадонна? Сучасний вірус Вірсавії?
Голос, що тоді прорізався — декламує вірші,
Підкидає угору стоси паперу, розпалює нутро
Вогнем роздмухуючи закопилені пелюстки спідниць
Тих жінок, що танцюють довкола вогнища.
Це горланить хтось із вікна:
"Література — це спроба перетворити вино у воду. Геть цю химерну ідіотію!"
Це кричить персонаж якого я туди поселив.
Йому залишилось недовго.
Вогонь, що зайнявся у внутрішньому дворику швидко добереться до нього.
"Жінка, — кажу вам, — не хоче правди, — дзуськи! Вона хоче бути правою!" — кричить він.
Я з ним, звісна річ, не погоджуюсь.
Меле казна-що. А вогонь уже на його балконі.
Бачу, як горить отой довбаний креденс без отієї ненависної полиці,
Ота полиця з ненависним змавпованим малюнком,
Ота парнойа карти, що випала з колоди Содому
І оте розстроєне фортепіано,
І отой плащ нічного сонця затертий до сизих на просвіт дир.
А на тому згарищі уже стоїть той, хто записує на клаптику п'янкого обвугленого вечора декілька власних фраз.
24.07.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
