Гаряче сонце огортає коліна теплом
Коли східний вітер студить їх, обвіює,
Наче гладить прозорими долонями
Не маючи сил зупинити.
Це навмисно, навмисно, повір мені.
Я чую твій голос, я знаю про що йде мова. І я приїду зрештою та напишу про це.
Хвіст велодоріжки піднімається на спину гігантського земноводного.
Мочаруватий запах повітря. Чи мені тільки здається?!
Спекотна «римо-католицька середземна оргія» словесної поезії
Та «східний Візантійський стоїцизм» помірного клімату.
Здається змія меандру не заповзала сюди.
Десь на череві в темноті його лап красується графіті. І я саме над ним
Та досі не дивуюся своєму питанню: а що коли в цю мить упаде ракета
На цей вигнутий сонячний хребет?!
Тому повертаю голову на ріку де лежать жінки —
Переважна більшість жінок, і чомусь згадую ванну.
Задушний запах мила. Організований побут.
Пріла впевненість обивателів. Запахи тисячі вітрів їхнього волосся.
Вони вивітрюють запитання з надлишком, як повітря вбирає в себе спирт.
І тільки заслінки цих випещених вітрів ще пахнуть
Натякаючи на примарність існування... А що коли?!
Справжня схизма культур з слов’янською кривизною ландшафту,
Парків, набережної.
Кустарна прелюдія язичників.
Джойс зійшов би з розуму опинись тут у 2022, під час нової війни.
Можливо, тут, зустрівши свою Нору — він,
Не написав би їй жодного розпусного листа.
Анатомічний спектакль юних сідниць.
Тут, ніхто не носить капелюшків, майже ніхто, а якщо носять то всі вони різні…
Оцей погляд жінки, яку проминаю.
— У вас немає авторських прав на цю поезію, на мій голос. — ось про що її погляд.
Не здумайте писати про мою юність.
А сама наче на ринку торгує овалами плодів, рум’янами м’якоті, пружною шкірою, Розпещена увагою сонячних ідолів.
Пустощі сонячних зайчиків.
Наче риба, що піднімається із холодного потоку неба
Щоб вдихнути його сущу подобу, —
Витягую голову зачувши пасмо свіжого повітря,
Що спускається згори потоком і доторкаючись смороду звуків
Падає скоцюрбленим листком на тротуар.
Згадую Парандовського та його «Алхімію Слова», —
Книгу, яку у мене позичили і не повернули, а ще Патріка Зюскінда та Бальзака.
«Кромвель». Така собі проба пера...
Але це щось інше, навмисне. Пам’ятаєш?
Я слухаю інтимний голос однієї актриси-аматорки,
Що записала «Джакомо Джойса» у моїй маленькій начитувальній кімнаточці.
Яка впевненість у невірних наголосах!
Звучить музика Сен-Санса.
Це так несподівано прекрасно.
Її ледь картавий теплий голос… він... вона, тисяча дев’ятсот якийсь рік...
Дві тисячі двадцять другий...

26.07.2022