Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
Симфонія №7
На бретельках твоїх сновидінь
Дихає легко
Пломінь,
Медовий духом,
Як сонцем вагітний
Пампух
Що в долонях
Твоїх
Зарум’янився
Гарячих.
Я кохаю тебе,
Промовляє вона
І звуки народжені у межиріччі вуст
Сходять хвилями складів
Обриваючись в солодкознеможену
Павзу її язика: Я ко-ха-ю.
Розпад на крихти: звуки, дотики, оглядини.
Я збираю її заново і відкриваю її в захоплені
Бажаючи огорнути давно знайому, що стала в стократ ріднішою, аніж була.
Наче вода перемиває пісок і котить по ньому гальку
Щоразу досліджуючи його покатий берег, улоговину землі.
Просто існувати в такт чи вибиваючись з ритму монотонного маятника часу.
Глухими звуками, мовчки вона чистить свій голос трьома запнутими,
Несміливими віддихами.
Я знову чую цей сріблястий відлиск
Розтулених вуст її мови.
І я ко-ха-ю те-бе.
Слова наче переплітаються тугими пасмами складів,
З її словами, мов знаходячи потрібні пазли, уплітаючи бантик поцілунку вкінці.
Спекотна частота переливів липневої пасторалі,
Плескіт холодного живильного струмка в пониззі травянистого яру
Обабіч розпеченого килима сонячної жаги.
Вона поступливо завмирає позуючи її променям і ця мить
Олійним відбитком переносить її на льняне полотно мольберту у моїй майстерні.
Серце зжимається і завмерши на якусь мить пронизливо,
Глухо віддає у грудну клітку, відбиваючись у скронях
Збудженою аритмією змушуючи важко дихати.
О, ні, — думаю я, — це зовсім невдалий час для живопису.
Вона не представниця тонкогубої філософії. Це щось інше.
Каже «навчи мене», а тоді, тягне свого язика і губи у схлипне мовчання.
А потім години суперечок про жіночі права, творче начало та вагітність,
Звертаючи до французького фільму, якому віддає свій розтроєний жіночий голос
Начитуючи в мікрофон імпровізованої студії.
Я читатиму цього вірша, закутавшись у фіранку безсоння,
Вагота жіночого тіла.
Ти пітримуєш його руками, перетворившись на чуттєве крісло,
Спинку якого стискають її стегна.
І коли я читаю їй цей уривок вона перебуває в такому захопленні!
І я так хочу обманути себе, хоча думаю, - а що про це скаже поет?
Про еротичний образ відкинутої спинки крісла.
Знаю що, а тому достатньо її шаленства і подивування прекрасної жінки
З берегів відкритих конкістадорами. Пам’ятник Малінче.
В’юнка шерехата рослинність заповідника
По якій шмигають вужі, ящірки, медянки.
Джерело обкладене плескатим каменем.
- Як він побудував готель у заповіднику?
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Це ж така наша поезія, що відмахнулася від класицизму ножицями
І повирізувала фігурки з цупкого кольорового паперу повітря.
Колаж сміхотворних ідей.
Дім з гральної карти,
Відьма верхи на жовтому листку,
Червоний комин з димними віршами. Кострубатий паркан з рядків верлібру.
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Заповідник.
І я втрачаю тебе, заодно і самого себе.
- Стрепенись, — кажу собі. Та мовчки спостерігаю
За шерехом на галявині спогадів ступаючи на хвіст надокучливій ящірці.
04.08.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Симфонія №7
На бретельках твоїх сновидінь
Дихає легко
Пломінь,
Медовий духом,
Як сонцем вагітний
Пампух
Що в долонях
Твоїх
Зарум’янився
Гарячих.
Я кохаю тебе,
Промовляє вона
І звуки народжені у межиріччі вуст
Сходять хвилями складів
Обриваючись в солодкознеможену
Павзу її язика: Я ко-ха-ю.
Розпад на крихти: звуки, дотики, оглядини.
Я збираю її заново і відкриваю її в захоплені
Бажаючи огорнути давно знайому, що стала в стократ ріднішою, аніж була.
Наче вода перемиває пісок і котить по ньому гальку
Щоразу досліджуючи його покатий берег, улоговину землі.
Просто існувати в такт чи вибиваючись з ритму монотонного маятника часу.
Глухими звуками, мовчки вона чистить свій голос трьома запнутими,
Несміливими віддихами.
Я знову чую цей сріблястий відлиск
Розтулених вуст її мови.
І я ко-ха-ю те-бе.
Слова наче переплітаються тугими пасмами складів,
З її словами, мов знаходячи потрібні пазли, уплітаючи бантик поцілунку вкінці.
Спекотна частота переливів липневої пасторалі,
Плескіт холодного живильного струмка в пониззі травянистого яру
Обабіч розпеченого килима сонячної жаги.
Вона поступливо завмирає позуючи її променям і ця мить
Олійним відбитком переносить її на льняне полотно мольберту у моїй майстерні.
Серце зжимається і завмерши на якусь мить пронизливо,
Глухо віддає у грудну клітку, відбиваючись у скронях
Збудженою аритмією змушуючи важко дихати.
О, ні, — думаю я, — це зовсім невдалий час для живопису.
Вона не представниця тонкогубої філософії. Це щось інше.
Каже «навчи мене», а тоді, тягне свого язика і губи у схлипне мовчання.
А потім години суперечок про жіночі права, творче начало та вагітність,
Звертаючи до французького фільму, якому віддає свій розтроєний жіночий голос
Начитуючи в мікрофон імпровізованої студії.
Я читатиму цього вірша, закутавшись у фіранку безсоння,
Вагота жіночого тіла.
Ти пітримуєш його руками, перетворившись на чуттєве крісло,
Спинку якого стискають її стегна.
І коли я читаю їй цей уривок вона перебуває в такому захопленні!
І я так хочу обманути себе, хоча думаю, - а що про це скаже поет?
Про еротичний образ відкинутої спинки крісла.
Знаю що, а тому достатньо її шаленства і подивування прекрасної жінки
З берегів відкритих конкістадорами. Пам’ятник Малінче.
В’юнка шерехата рослинність заповідника
По якій шмигають вужі, ящірки, медянки.
Джерело обкладене плескатим каменем.
- Як він побудував готель у заповіднику?
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Це ж така наша поезія, що відмахнулася від класицизму ножицями
І повирізувала фігурки з цупкого кольорового паперу повітря.
Колаж сміхотворних ідей.
Дім з гральної карти,
Відьма верхи на жовтому листку,
Червоний комин з димними віршами. Кострубатий паркан з рядків верлібру.
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Заповідник.
І я втрачаю тебе, заодно і самого себе.
- Стрепенись, — кажу собі. Та мовчки спостерігаю
За шерехом на галявині спогадів ступаючи на хвіст надокучливій ящірці.
04.08.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
