
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
2023.03.30
11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
2023.03.30
09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
2023.03.30
09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
«У безконечності зорекраю»
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«У безконечності зорекраю»
Тримаю в руках нову, вже чотирнадцяту збірку поета Сергія Ґуберначука і з сумом думаю, як рано пішов він у засвіти і скільки ще міг би створити, якби йому судилося жити довше. Втішає те, що життя поета продовжується тут, на Землі, в його поетичних і прозових творах. Сергій писав: «любити і жити, якщо й не мені, то принаймні віршу́» та
«…сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі
між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі…»
Ось і продовжує він жити і любити.
Кожен митець може повторити слова поета Фрідриха фон Логау, що в перекладі з німецької звучать так:
«Не всі мої рядки однаково прекрасні,
але і читачів тямущих теж не рясно».
Сьогодні презентується книга афоризмів і висловів Сергія Ґуберначука у сподіванні на тямущого читача, який оцінить їх красу і глибокий зміст та зможе сприйняти їх перла-зерна з розумом, серцем і душею, а отже, дійти до самої суті. Саме тямущий читач буде не просто погоджуватися із запропонованими думками, але й розмірковувати, засвоювати, розвивати, бачити їх втілення та використовувати у житті. Такий читач добре знає, що немає беззаперечних тверджень на всі випадки життя, та вміє правильно і нестереотипно сприймати погляди автора, йдучи з ним пліч-о-пліч посеред роздумів.
Безперечно, кожен зрозуміє вислови по-своєму. Автор визнає: «кожному своя райдуга емоцій». Але ж не стільки потрібні емоції для розуміння багатьох думок, скільки вдумливість, уважність, розважливість.
«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Сергій Ґуберначук запрошує всіх читачів до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки.
«Не бійся, брате, давно в нас Бог закохався, тому що Він – Любов i дороговказна зірка». Знав Сергій, що Бог у нас закохався, ще коли нас не було, коли не було навіть нашої планети, і все, що є в цьому світі, включаючи живих істот, створено Божою Любов’ю, і тільки Він для нас Путь, Істина й дороговказна зірка.
У житті на Землі нам не слід забувати про Небо, про духовність, про мову, якою до нашої душі звертається і Бог, і Небо, тобто про вищу мову. Тому і пише поет: «швидше вищу мову вчи».
Любов – глибоке і сердечне почуття. «Любов – почуття Христове. Любов – вершина великодніх мрій». І саме з неї «починається дорога в зоряний рай». Сергій знав і відчував це, тому і жив, і творив з любов’ю.
«Душа ж разом з тілом – колодязь, з водою чи без рідини» – так писав поет і сам був глибоким колодязем, чистою криницею, наповненою живою і животворною водою. Така жива і творча рідина має силу освітлювати й підносити наші душі.
«Почуття не вмирають самі, їх вбивають» – з цим не можна не погодитись. Іноді важко (ой як важко!) усвідомити, що не хтось, а ми самі вбиваємо свої почуття, дозволяємо вмерти любові, не бережемо, не гріємо її, і так робимо своє життя порожнім, беззмістовним.
«Гроші – це душевний стан, в якому завжди втомлена людина» – дуже влучно сказано. Навіть невеликі гроші вміють втомлювати душу, обтяжувати, пригноблювати її, до речі, як і відсутність грошей. І хоча це невід’ємність нашого життя, не можна давати грошам владу над собою, над своєю душею, а лише розумно ними користуватися.
Поет говорить про всі спектри основних явищ у світі та складові́ життя людини. Але знов і знов звертається до пізнання і сприйняття людиною навколишнього світу, до різних її емоцій.
«Як вітер не вхопиш (бо де його край?) – так само й себе до кінця не збагнути». Сергій знав, що людина завжди намагається зрозуміти себе, має здатність вдосконалюватися, а через це пізнавати Незбагненного Бога.
«Навіть на дно печалі сонце заглядає». Оптимізм і песимізм – брати і друзі. Що є глибшим песимізму? Але сонце, сонце оптимізму заглядає і сюди – на дно печалі, на дно песимізму. Справжній поет ніколи не загубиться між двома полюсами – оптимізмом і песимізмом, тому що завжди відчуває Небо над собою, світло у своїй душі.
«Оптимізм – це коли все летить до всіх чортів, але скажено весело». У Господа Бога є почуття гумору, то як же цього може не бути в поета?
Сергій Ґуберначук жив так, як і писав. «Намагаймося жити все вище й вище зла». Він і намагався. «Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства». Сергій і не жив так. «Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами, навіть коли сльози ще не висохли». Поет умів жити і творити навіть зі сльозами на очах, бо знав, що «без слів поета настає тиша».
Про іншу – живу тишу вислів: «ніщо так не заспокоює, як діалог з тишею». Глибоко пізнавати і сприймати сонце, вітер, дощ, грозу: всю природу та навколишній світ з найрiзноманiтнiшими людьми та складними соціальними явищами можна лише, перебуваючи у мирі, спокої, тишині. Сергій усвідомлював, як багато може сказати тиша: «А тиша живе! – колише свої геніальні цитати». Він умів вести діалог з тишею, прагнув її. Він і тиша чули і розуміли один одного.
«Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і зараз». Живемо тут і зараз. Згадуємо минуле, мріємо про майбутнє, але свої відкриття, злети і падіння, помилки та їх виправлення, омріяні зміни у житті можемо здійснити лише тут і зараз. Ось про це нам і нагадує поет.
«Всіх нас грає Мельпомена» – це слова вже не тільки поета, але й актора Сергія Ґуберначука. Недаремно згадується муза трагедії Мельпомена, адже час від часу життя підносить нам і складні випробування, і несподівані негаразди для нашого ж удосконалення.
Ми всі граємо себе, водночас дозволяємо собі і перевтілюватися. «Перевтілення – чи не найбільший гріх» – нагадує нам Сергій, майже щодня перевтілюючись на сцені. І тільки коли душа вже досягла певного рівня зростання і навчилася літати, мистецтво актора не може зашкодити їй.
З’являється в пам’яті наступний вислів англійського драматурга Томаса Декера, що нагадує мені про Сергія Ґуберначука, його творчість і театральне життя: «Для мене підмостки – кров та помста, фабула – смерть; меч, що багряніє кров'ю, – це швидке перо, а поет – грізна, трагічна постать актора на котурнах, у вінку, тільки не з листя лавра, але із палаючого запального ґнота». Перо Сергія дійсно кровоточило, і його трагічна фігура, як актора вже не з єлизаветинської епохи, а з старогрецької трагедії, бачиться палаючим запалом.
«Мої думки – така маленька річ у безконечності нічного зорекраю». Цей вислів стосується всіх нас – усіх людей. Нашим маленьким, найчастіше приземленим думкам Бог інколи дає піднятися на таку висоту, що ми можемо охопити душею, серцем, розумом всю безкінечність зорекраю, космосу, Всесвіту.
«Не зачиняйте двері серця, нехай вони будуть відкриті». Поет за своє життя пізнав, що природно і необхідно відкривати свої серце і душу перед високим, не зачиняти їх для любові, щирого співчуття і необхідної допомоги людям, пам’ятаючи про безкінечність зорекраю, про нескінченність життя і вічність душі.
На свою книжкову поличку, де вже стоять тринадцять збірок Сергія Ґуберначука, додам цю книжечку і поставлю саморобну табличку з написом «Хей-он-Уай». Асоціація цілком зрозуміла, адже це відоме «книжкове місто» у Великобританії. Тільки уявіть собі, що невелике містечко з населенням до 2-х тисяч людей має біля 30-и книжкових магазинів і щороку приймає у себе літературний фестиваль з приблизно 80 тисячами учасників, щоб презентувати світові найвідоміших літераторів з усіх країн. За своє коротке життя поет-філософ Сергій Ґуберначук створив достатньо багато, і його творчість насправді схожа на Хей-он-Уай. Тож нехай і до її «2-х тисяч населення» прийдуть понад «80 тисяч» читачів і шанувальників, набираючи з творів мислителя поетичну майстерність, натхнення та прагнення до вищих знань і мудрості.
Ольга Діденко-Шипкова,
вересень 2022 р., Київ
«…сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі
між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі…»
Ось і продовжує він жити і любити.
Кожен митець може повторити слова поета Фрідриха фон Логау, що в перекладі з німецької звучать так:
«Не всі мої рядки однаково прекрасні,
але і читачів тямущих теж не рясно».
Сьогодні презентується книга афоризмів і висловів Сергія Ґуберначука у сподіванні на тямущого читача, який оцінить їх красу і глибокий зміст та зможе сприйняти їх перла-зерна з розумом, серцем і душею, а отже, дійти до самої суті. Саме тямущий читач буде не просто погоджуватися із запропонованими думками, але й розмірковувати, засвоювати, розвивати, бачити їх втілення та використовувати у житті. Такий читач добре знає, що немає беззаперечних тверджень на всі випадки життя, та вміє правильно і нестереотипно сприймати погляди автора, йдучи з ним пліч-о-пліч посеред роздумів.
Безперечно, кожен зрозуміє вислови по-своєму. Автор визнає: «кожному своя райдуга емоцій». Але ж не стільки потрібні емоції для розуміння багатьох думок, скільки вдумливість, уважність, розважливість.
«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Сергій Ґуберначук запрошує всіх читачів до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки.
«Не бійся, брате, давно в нас Бог закохався, тому що Він – Любов i дороговказна зірка». Знав Сергій, що Бог у нас закохався, ще коли нас не було, коли не було навіть нашої планети, і все, що є в цьому світі, включаючи живих істот, створено Божою Любов’ю, і тільки Він для нас Путь, Істина й дороговказна зірка.
У житті на Землі нам не слід забувати про Небо, про духовність, про мову, якою до нашої душі звертається і Бог, і Небо, тобто про вищу мову. Тому і пише поет: «швидше вищу мову вчи».
Любов – глибоке і сердечне почуття. «Любов – почуття Христове. Любов – вершина великодніх мрій». І саме з неї «починається дорога в зоряний рай». Сергій знав і відчував це, тому і жив, і творив з любов’ю.
«Душа ж разом з тілом – колодязь, з водою чи без рідини» – так писав поет і сам був глибоким колодязем, чистою криницею, наповненою живою і животворною водою. Така жива і творча рідина має силу освітлювати й підносити наші душі.
«Почуття не вмирають самі, їх вбивають» – з цим не можна не погодитись. Іноді важко (ой як важко!) усвідомити, що не хтось, а ми самі вбиваємо свої почуття, дозволяємо вмерти любові, не бережемо, не гріємо її, і так робимо своє життя порожнім, беззмістовним.
«Гроші – це душевний стан, в якому завжди втомлена людина» – дуже влучно сказано. Навіть невеликі гроші вміють втомлювати душу, обтяжувати, пригноблювати її, до речі, як і відсутність грошей. І хоча це невід’ємність нашого життя, не можна давати грошам владу над собою, над своєю душею, а лише розумно ними користуватися.
Поет говорить про всі спектри основних явищ у світі та складові́ життя людини. Але знов і знов звертається до пізнання і сприйняття людиною навколишнього світу, до різних її емоцій.
«Як вітер не вхопиш (бо де його край?) – так само й себе до кінця не збагнути». Сергій знав, що людина завжди намагається зрозуміти себе, має здатність вдосконалюватися, а через це пізнавати Незбагненного Бога.
«Навіть на дно печалі сонце заглядає». Оптимізм і песимізм – брати і друзі. Що є глибшим песимізму? Але сонце, сонце оптимізму заглядає і сюди – на дно печалі, на дно песимізму. Справжній поет ніколи не загубиться між двома полюсами – оптимізмом і песимізмом, тому що завжди відчуває Небо над собою, світло у своїй душі.
«Оптимізм – це коли все летить до всіх чортів, але скажено весело». У Господа Бога є почуття гумору, то як же цього може не бути в поета?
Сергій Ґуберначук жив так, як і писав. «Намагаймося жити все вище й вище зла». Він і намагався. «Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства». Сергій і не жив так. «Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами, навіть коли сльози ще не висохли». Поет умів жити і творити навіть зі сльозами на очах, бо знав, що «без слів поета настає тиша».
Про іншу – живу тишу вислів: «ніщо так не заспокоює, як діалог з тишею». Глибоко пізнавати і сприймати сонце, вітер, дощ, грозу: всю природу та навколишній світ з найрiзноманiтнiшими людьми та складними соціальними явищами можна лише, перебуваючи у мирі, спокої, тишині. Сергій усвідомлював, як багато може сказати тиша: «А тиша живе! – колише свої геніальні цитати». Він умів вести діалог з тишею, прагнув її. Він і тиша чули і розуміли один одного.
«Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і зараз». Живемо тут і зараз. Згадуємо минуле, мріємо про майбутнє, але свої відкриття, злети і падіння, помилки та їх виправлення, омріяні зміни у житті можемо здійснити лише тут і зараз. Ось про це нам і нагадує поет.
«Всіх нас грає Мельпомена» – це слова вже не тільки поета, але й актора Сергія Ґуберначука. Недаремно згадується муза трагедії Мельпомена, адже час від часу життя підносить нам і складні випробування, і несподівані негаразди для нашого ж удосконалення.
Ми всі граємо себе, водночас дозволяємо собі і перевтілюватися. «Перевтілення – чи не найбільший гріх» – нагадує нам Сергій, майже щодня перевтілюючись на сцені. І тільки коли душа вже досягла певного рівня зростання і навчилася літати, мистецтво актора не може зашкодити їй.
З’являється в пам’яті наступний вислів англійського драматурга Томаса Декера, що нагадує мені про Сергія Ґуберначука, його творчість і театральне життя: «Для мене підмостки – кров та помста, фабула – смерть; меч, що багряніє кров'ю, – це швидке перо, а поет – грізна, трагічна постать актора на котурнах, у вінку, тільки не з листя лавра, але із палаючого запального ґнота». Перо Сергія дійсно кровоточило, і його трагічна фігура, як актора вже не з єлизаветинської епохи, а з старогрецької трагедії, бачиться палаючим запалом.
«Мої думки – така маленька річ у безконечності нічного зорекраю». Цей вислів стосується всіх нас – усіх людей. Нашим маленьким, найчастіше приземленим думкам Бог інколи дає піднятися на таку висоту, що ми можемо охопити душею, серцем, розумом всю безкінечність зорекраю, космосу, Всесвіту.
«Не зачиняйте двері серця, нехай вони будуть відкриті». Поет за своє життя пізнав, що природно і необхідно відкривати свої серце і душу перед високим, не зачиняти їх для любові, щирого співчуття і необхідної допомоги людям, пам’ятаючи про безкінечність зорекраю, про нескінченність життя і вічність душі.
На свою книжкову поличку, де вже стоять тринадцять збірок Сергія Ґуберначука, додам цю книжечку і поставлю саморобну табличку з написом «Хей-он-Уай». Асоціація цілком зрозуміла, адже це відоме «книжкове місто» у Великобританії. Тільки уявіть собі, що невелике містечко з населенням до 2-х тисяч людей має біля 30-и книжкових магазинів і щороку приймає у себе літературний фестиваль з приблизно 80 тисячами учасників, щоб презентувати світові найвідоміших літераторів з усіх країн. За своє коротке життя поет-філософ Сергій Ґуберначук створив достатньо багато, і його творчість насправді схожа на Хей-он-Уай. Тож нехай і до її «2-х тисяч населення» прийдуть понад «80 тисяч» читачів і шанувальників, набираючи з творів мислителя поетичну майстерність, натхнення та прагнення до вищих знань і мудрості.
Ольга Діденко-Шипкова,
вересень 2022 р., Київ
«Розсипане золото літер», стор. 5–10
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Якості людини, почуття, емоції (роздуми, цитати)"
• Перейти на сторінку •
"Ризикуєш підпасти під гніт…"
• Перейти на сторінку •
"Ризикуєш підпасти під гніт…"
Про публікацію