Тримаю в руках нову, вже чотирнадцяту збірку поета Сергія Ґуберначука і з сумом думаю, як рано пішов він у засвіти і скільки ще міг би створити, якби йому судилося жити довше. Втішає те, що життя поета продовжується тут, на Землі, в його поетичних і прозових творах. Сергій писав: «любити і жити, якщо й не мені, то принаймні віршу́» та
«…сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі
між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі…»
Ось і продовжує він жити і любити.

Кожен митець може повторити слова поета Фрідриха фон Логау, що в перекладі з німецької звучать так:
«Не всі мої рядки однаково прекрасні,
але і читачів тямущих теж не рясно».

Сьогодні презентується книга афоризмів і висловів Сергія Ґуберначука у сподіванні на тямущого читача, який оцінить їх красу і глибокий зміст та зможе сприйняти їх перла-зерна з розумом, серцем і душею, а отже, дійти до самої суті. Саме тямущий читач буде не просто погоджуватися із запропонованими думками, але й розмірковувати, засвоювати, розвивати, бачити їх втілення та використовувати у житті. Такий читач добре знає, що немає беззаперечних тверджень на всі випадки життя, та вміє правильно і нестереотипно сприймати погляди автора, йдучи з ним пліч-о-пліч посеред роздумів.

Безперечно, кожен зрозуміє вислови по-своєму. Автор визнає: «кожному своя райдуга емоцій». Але ж не стільки потрібні емоції для розуміння багатьох думок, скільки вдумливість, уважність, розважливість.

«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Сергій Ґуберначук запрошує всіх читачів до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки.

«Не бійся, брате, давно в нас Бог закохався, тому що Він – Любов i дороговказна зірка». Знав Сергій, що Бог у нас закохався, ще коли нас не було, коли не було навіть нашої планети, і все, що є в цьому світі, включаючи живих істот, створено Божою Любов’ю, і тільки Він для нас Путь, Істина й дороговказна зірка.

У житті на Землі нам не слід забувати про Небо, про духовність, про мову, якою до нашої душі звертається і Бог, і Небо, тобто про вищу мову. Тому і пише поет: «швидше вищу мову вчи».

Любов – глибоке і сердечне почуття. «Любов – почуття Христове. Любов – вершина великодніх мрій». І саме з неї «починається дорога в зоряний рай». Сергій знав і відчував це, тому і жив, і творив з любов’ю.

«Душа ж разом з тілом – колодязь, з водою чи без рідини» – так писав поет і сам був глибоким колодязем, чистою криницею, наповненою живою і животворною водою. Така жива і творча рідина має силу освітлювати й підносити наші душі.

«Почуття не вмирають самі, їх вбивають» – з цим не можна не погодитись. Іноді важко (ой як важко!) усвідомити, що не хтось, а ми самі вбиваємо свої почуття, дозволяємо вмерти любові, не бережемо, не гріємо її, і так робимо своє життя порожнім, беззмістовним.

«Гроші – це душевний стан, в якому завжди втомлена людина» – дуже влучно сказано. Навіть невеликі гроші вміють втомлювати душу, обтяжувати, пригноблювати її, до речі, як і відсутність грошей. І хоча це невід’ємність нашого життя, не можна давати грошам владу над собою, над своєю душею, а лише розумно ними користуватися.

Поет говорить про всі спектри основних явищ у світі та складові́ життя людини. Але знов і знов звертається до пізнання і сприйняття людиною навколишнього світу, до різних її емоцій.

«Як вітер не вхопиш (бо де його край?) – так само й себе до кінця не збагнути». Сергій знав, що людина завжди намагається зрозуміти себе, має здатність вдосконалюватися, а через це пізнавати Незбагненного Бога.

«Навіть на дно печалі сонце заглядає». Оптимізм і песимізм – брати і друзі. Що є глибшим песимізму? Але сонце, сонце оптимізму заглядає і сюди – на дно печалі, на дно песимізму. Справжній поет ніколи не загубиться між двома полюсами – оптимізмом і песимізмом, тому що завжди відчуває Небо над собою, світло у своїй душі.

«Оптимізм – це коли все летить до всіх чортів, але скажено весело». У Господа Бога є почуття гумору, то як же цього може не бути в поета?

Сергій Ґуберначук жив так, як і писав. «Намагаймося жити все вище й вище зла». Він і намагався. «Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства». Сергій і не жив так. «Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами, навіть коли сльози ще не висохли». Поет умів жити і творити навіть зі сльозами на очах, бо знав, що «без слів поета настає тиша».

Про іншу – живу тишу вислів: «ніщо так не заспокоює, як діалог з тишею». Глибоко пізнавати і сприймати сонце, вітер, дощ, грозу: всю природу та навколишній світ з найрiзноманiтнiшими людьми та складними соціальними явищами можна лише, перебуваючи у мирі, спокої, тишині. Сергій усвідомлював, як багато може сказати тиша: «А тиша живе! – колише свої геніальні цитати». Він умів вести діалог з тишею, прагнув її. Він і тиша чули і розуміли один одного.

«Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і зараз». Живемо тут і зараз. Згадуємо минуле, мріємо про майбутнє, але свої відкриття, злети і падіння, помилки та їх виправлення, омріяні зміни у житті можемо здійснити лише тут і зараз. Ось про це нам і нагадує поет.

«Всіх нас грає Мельпомена» – це слова вже не тільки поета, але й актора Сергія Ґуберначука. Недаремно згадується муза трагедії Мельпомена, адже час від часу життя підносить нам і складні випробування, і несподівані негаразди для нашого ж удосконалення.

Ми всі граємо себе, водночас дозволяємо собі і перевтілюватися. «Перевтілення – чи не найбільший гріх» – нагадує нам Сергій, майже щодня перевтілюючись на сцені. І тільки коли душа вже досягла певного рівня зростання і навчилася літати, мистецтво актора не може зашкодити їй.

З’являється в пам’яті наступний вислів англійського драматурга Томаса Декера, що нагадує мені про Сергія Ґуберначука, його творчість і театральне життя: «Для мене підмостки – кров та помста, фабула – смерть; меч, що багряніє кров'ю, – це швидке перо, а поет – грізна, трагічна постать актора на котурнах, у вінку, тільки не з листя лавра, але із палаючого запального ґнота». Перо Сергія дійсно кровоточило, і його трагічна фігура, як актора вже не з єлизаветинської епохи, а з старогрецької трагедії, бачиться палаючим запалом.

«Мої думки – така маленька річ у безконечності нічного зорекраю». Цей вислів стосується всіх нас – усіх людей. Нашим маленьким, найчастіше приземленим думкам Бог інколи дає піднятися на таку висоту, що ми можемо охопити душею, серцем, розумом всю безкінечність зорекраю, космосу, Всесвіту.

«Не зачиняйте двері серця, нехай вони будуть відкриті». Поет за своє життя пізнав, що природно і необхідно відкривати свої серце і душу перед високим, не зачиняти їх для любові, щирого співчуття і необхідної допомоги людям, пам’ятаючи про безкінечність зорекраю, про нескінченність життя і вічність душі.

На свою книжкову поличку, де вже стоять тринадцять збірок Сергія Ґуберначука, додам цю книжечку і поставлю саморобну табличку з написом «Хей-он-Уай». Асоціація цілком зрозуміла, адже це відоме «книжкове місто» у Великобританії. Тільки уявіть собі, що невелике містечко з населенням до 2-х тисяч людей має біля 30-и книжкових магазинів і щороку приймає у себе літературний фестиваль з приблизно 80 тисячами учасників, щоб презентувати світові найвідоміших літераторів з усіх країн. За своє коротке життя поет-філософ Сергій Ґуберначук створив достатньо багато, і його творчість насправді схожа на Хей-он-Уай. Тож нехай і до її «2-х тисяч населення» прийдуть понад «80 тисяч» читачів і шанувальників, набираючи з творів мислителя поетичну майстерність, натхнення та прагнення до вищих знань і мудрості.

Ольга Діденко-Шипкова,
вересень 2022 р., Київ

«Розсипане золото літер», стор. 5–10
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://dlib.kiev.ua/items/show/829