
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.10
11:22
Римуються Галина й Україна.
Римуються Галина і Любов -
до Слова, до Землі і до Родини -
всьогО, що нам дарує Бог.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Римуються Галина і Любов -
до Слова, до Землі і до Родини -
всьогО, що нам дарує Бог.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
2023.12.10
11:07
Без душі усе те, що з галасом,
бо кохання – то серцем, не фалосом.
Не молотять словами – подумки
ставлять крапки, не знаки оклику!
То пусте – забавляти цяцянками
і кормити лише обіцянками.
Красуватися смішно гамором,
тільки дії вінчають наміри.
бо кохання – то серцем, не фалосом.
Не молотять словами – подумки
ставлять крапки, не знаки оклику!
То пусте – забавляти цяцянками
і кормити лише обіцянками.
Красуватися смішно гамором,
тільки дії вінчають наміри.
2023.12.10
10:48
Яка сліпуча білизна,
Немає їй альтернативи.
Бринить елегія сумна
Напівзабутого мотиву.
Кошлаті брови у ялин,
Схилились долу плечі сосен,
Блискучі бісики калин
Немає їй альтернативи.
Бринить елегія сумна
Напівзабутого мотиву.
Кошлаті брови у ялин,
Схилились долу плечі сосен,
Блискучі бісики калин
2023.12.10
09:27
Романтика... Мене ж Ви приручили словом.
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.
Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотіл
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.
Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотіл
2023.12.10
08:41
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому .
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому .
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2023.12.10
06:30
Ми раділи довгожданій
Світлій радості побачень,
Та скінчилися неждано
Наші любощі гарячі.
І прийшли на зміну святу
Знову будні сумовиті,
Бо так легко покохати
Й дуже важко розлюбити…
Світлій радості побачень,
Та скінчилися неждано
Наші любощі гарячі.
І прийшли на зміну святу
Знову будні сумовиті,
Бо так легко покохати
Й дуже важко розлюбити…
2023.12.10
05:52
Із Данила Хармса
Річкою пливе суденце,
стругане з усіх боків.
Повсідалися на денці
п’ять хоробрих моряків.
Білозубі в них усмішки,
Річкою пливе суденце,
стругане з усіх боків.
Повсідалися на денці
п’ять хоробрих моряків.
Білозубі в них усмішки,
2023.12.10
01:17
присвячується Тетяні Фольварочній)
При яскравих свічах у камінному залі,
де парфумів солодко-терпкий аромат,
жінка жінку веде у незвідані далі,
під мелодію голосу й моря сонат.
Уявляють, як берег випещує хвиля,
При яскравих свічах у камінному залі,
де парфумів солодко-терпкий аромат,
жінка жінку веде у незвідані далі,
під мелодію голосу й моря сонат.
Уявляють, як берег випещує хвиля,
2023.12.09
18:27
Порожня, мов кімната, голова,
в якій гуляє одинокий вітер…
Я часом чую, як росте трава,
поміж собою розмовляють квіти,
освідчуються в коханні риби -
все навкруги освячене любов‘ю,
і гребені на хвилях, наче німби,
в якій гуляє одинокий вітер…
Я часом чую, як росте трава,
поміж собою розмовляють квіти,
освідчуються в коханні риби -
все навкруги освячене любов‘ю,
і гребені на хвилях, наче німби,
2023.12.09
14:50
Які ж різні люди
і різні такі поєднання!
Із іншим літала мов пташка,
З тобою погрузла в тенетах зітхання.
Завзято допомагав на цвинтар віднести
найщиріші мої бажання.
Сказав, що не встигну здійснити їх,
і різні такі поєднання!
Із іншим літала мов пташка,
З тобою погрузла в тенетах зітхання.
Завзято допомагав на цвинтар віднести
найщиріші мої бажання.
Сказав, що не встигну здійснити їх,
2023.12.09
13:58
Коли поїли, дуже не спішіть
посуду, любі, кидати до мийки,
аби нікого тим не насмішить,
бо втрапите, гляди, до коломийки!
Усе залиште прямо на столі,
не варто теж і крихти підмітати
чи жирні плями на кухоннім склі
посуду, любі, кидати до мийки,
аби нікого тим не насмішить,
бо втрапите, гляди, до коломийки!
Усе залиште прямо на столі,
не варто теж і крихти підмітати
чи жирні плями на кухоннім склі
2023.12.09
12:13
А пожежі немає наразі,
бо на раші – за мир і любов...
слон у лавці,
осел і паяци
наламали у полум’я дров.
***
А слуги офісу сповна
бо на раші – за мир і любов...
слон у лавці,
осел і паяци
наламали у полум’я дров.
***
А слуги офісу сповна
2023.12.09
10:42
Тиша метеликом срібним по хаті
Сонно літає з кутка у куток,
Думи збирає мої пелехаті,
Їх не вмістити у стислий рядок.
Бачу дитинства рожеву палітру,
Згадую матінку, ще молоду,
Батькові руки пошерхлі від вітру,
Брата молодшого, старшу сестру.
Сонно літає з кутка у куток,
Думи збирає мої пелехаті,
Їх не вмістити у стислий рядок.
Бачу дитинства рожеву палітру,
Згадую матінку, ще молоду,
Батькові руки пошерхлі від вітру,
Брата молодшого, старшу сестру.
2023.12.09
09:56
Душевна втіха: він на світі є.
Шар на деревах знову наростає.
(І дивувались, певно б, давні таври)
Холоне чай, пригіркло монпасьє.
Безглузда втіха: ми ж як дві гори,
І не зустрінемось, хоча й хотіли б.
Журба тепер розлилася чорнилом.
Шар на деревах знову наростає.
(І дивувались, певно б, давні таври)
Холоне чай, пригіркло монпасьє.
Безглузда втіха: ми ж як дві гори,
І не зустрінемось, хоча й хотіли б.
Журба тепер розлилася чорнилом.
2023.12.09
08:14
Колись в дитинстві теплою рукою
Торкала мама кісок завитки
Із посмішкою ніжною й легкою,
Лише незрілий плід бував гірким.
Дитинства час плив тихою рікою
Між сонячних знайомих берегів,
Де й камінь був подушкою м'якою,
Торкала мама кісок завитки
Із посмішкою ніжною й легкою,
Лише незрілий плід бував гірким.
Дитинства час плив тихою рікою
Між сонячних знайомих берегів,
Де й камінь був подушкою м'якою,
2023.12.09
08:10
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
«У безконечності зорекраю»
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«У безконечності зорекраю»
Тримаю в руках нову, вже чотирнадцяту збірку поета Сергія Ґуберначука і з сумом думаю, як рано пішов він у засвіти і скільки ще міг би створити, якби йому судилося жити довше. Втішає те, що життя поета продовжується тут, на Землі, в його поетичних і прозових творах. Сергій писав: «любити і жити, якщо й не мені, то принаймні віршу́» та
«…сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі
між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі…»
Ось і продовжує він жити і любити.
Кожен митець може повторити слова поета Фрідриха фон Логау, що в перекладі з німецької звучать так:
«Не всі мої рядки однаково прекрасні,
але і читачів тямущих теж не рясно».
Сьогодні презентується книга афоризмів і висловів Сергія Ґуберначука у сподіванні на тямущого читача, який оцінить їх красу і глибокий зміст та зможе сприйняти їх перла-зерна з розумом, серцем і душею, а отже, дійти до самої суті. Саме тямущий читач буде не просто погоджуватися із запропонованими думками, але й розмірковувати, засвоювати, розвивати, бачити їх втілення та використовувати у житті. Такий читач добре знає, що немає беззаперечних тверджень на всі випадки життя, та вміє правильно і нестереотипно сприймати погляди автора, йдучи з ним пліч-о-пліч посеред роздумів.
Безперечно, кожен зрозуміє вислови по-своєму. Автор визнає: «кожному своя райдуга емоцій». Але ж не стільки потрібні емоції для розуміння багатьох думок, скільки вдумливість, уважність, розважливість.
«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Сергій Ґуберначук запрошує всіх читачів до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки.
«Не бійся, брате, давно в нас Бог закохався, тому що Він – Любов i дороговказна зірка». Знав Сергій, що Бог у нас закохався, ще коли нас не було, коли не було навіть нашої планети, і все, що є в цьому світі, включаючи живих істот, створено Божою Любов’ю, і тільки Він для нас Путь, Істина й дороговказна зірка.
У житті на Землі нам не слід забувати про Небо, про духовність, про мову, якою до нашої душі звертається і Бог, і Небо, тобто про вищу мову. Тому і пише поет: «швидше вищу мову вчи».
Любов – глибоке і сердечне почуття. «Любов – почуття Христове. Любов – вершина великодніх мрій». І саме з неї «починається дорога в зоряний рай». Сергій знав і відчував це, тому і жив, і творив з любов’ю.
«Душа ж разом з тілом – колодязь, з водою чи без рідини» – так писав поет і сам був глибоким колодязем, чистою криницею, наповненою живою і животворною водою. Така жива і творча рідина має силу освітлювати й підносити наші душі.
«Почуття не вмирають самі, їх вбивають» – з цим не можна не погодитись. Іноді важко (ой як важко!) усвідомити, що не хтось, а ми самі вбиваємо свої почуття, дозволяємо вмерти любові, не бережемо, не гріємо її, і так робимо своє життя порожнім, беззмістовним.
«Гроші – це душевний стан, в якому завжди втомлена людина» – дуже влучно сказано. Навіть невеликі гроші вміють втомлювати душу, обтяжувати, пригноблювати її, до речі, як і відсутність грошей. І хоча це невід’ємність нашого життя, не можна давати грошам владу над собою, над своєю душею, а лише розумно ними користуватися.
Поет говорить про всі спектри основних явищ у світі та складові́ життя людини. Але знов і знов звертається до пізнання і сприйняття людиною навколишнього світу, до різних її емоцій.
«Як вітер не вхопиш (бо де його край?) – так само й себе до кінця не збагнути». Сергій знав, що людина завжди намагається зрозуміти себе, має здатність вдосконалюватися, а через це пізнавати Незбагненного Бога.
«Навіть на дно печалі сонце заглядає». Оптимізм і песимізм – брати і друзі. Що є глибшим песимізму? Але сонце, сонце оптимізму заглядає і сюди – на дно печалі, на дно песимізму. Справжній поет ніколи не загубиться між двома полюсами – оптимізмом і песимізмом, тому що завжди відчуває Небо над собою, світло у своїй душі.
«Оптимізм – це коли все летить до всіх чортів, але скажено весело». У Господа Бога є почуття гумору, то як же цього може не бути в поета?
Сергій Ґуберначук жив так, як і писав. «Намагаймося жити все вище й вище зла». Він і намагався. «Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства». Сергій і не жив так. «Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами, навіть коли сльози ще не висохли». Поет умів жити і творити навіть зі сльозами на очах, бо знав, що «без слів поета настає тиша».
Про іншу – живу тишу вислів: «ніщо так не заспокоює, як діалог з тишею». Глибоко пізнавати і сприймати сонце, вітер, дощ, грозу: всю природу та навколишній світ з найрiзноманiтнiшими людьми та складними соціальними явищами можна лише, перебуваючи у мирі, спокої, тишині. Сергій усвідомлював, як багато може сказати тиша: «А тиша живе! – колише свої геніальні цитати». Він умів вести діалог з тишею, прагнув її. Він і тиша чули і розуміли один одного.
«Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і зараз». Живемо тут і зараз. Згадуємо минуле, мріємо про майбутнє, але свої відкриття, злети і падіння, помилки та їх виправлення, омріяні зміни у житті можемо здійснити лише тут і зараз. Ось про це нам і нагадує поет.
«Всіх нас грає Мельпомена» – це слова вже не тільки поета, але й актора Сергія Ґуберначука. Недаремно згадується муза трагедії Мельпомена, адже час від часу життя підносить нам і складні випробування, і несподівані негаразди для нашого ж удосконалення.
Ми всі граємо себе, водночас дозволяємо собі і перевтілюватися. «Перевтілення – чи не найбільший гріх» – нагадує нам Сергій, майже щодня перевтілюючись на сцені. І тільки коли душа вже досягла певного рівня зростання і навчилася літати, мистецтво актора не може зашкодити їй.
З’являється в пам’яті наступний вислів англійського драматурга Томаса Декера, що нагадує мені про Сергія Ґуберначука, його творчість і театральне життя: «Для мене підмостки – кров та помста, фабула – смерть; меч, що багряніє кров'ю, – це швидке перо, а поет – грізна, трагічна постать актора на котурнах, у вінку, тільки не з листя лавра, але із палаючого запального ґнота». Перо Сергія дійсно кровоточило, і його трагічна фігура, як актора вже не з єлизаветинської епохи, а з старогрецької трагедії, бачиться палаючим запалом.
«Мої думки – така маленька річ у безконечності нічного зорекраю». Цей вислів стосується всіх нас – усіх людей. Нашим маленьким, найчастіше приземленим думкам Бог інколи дає піднятися на таку висоту, що ми можемо охопити душею, серцем, розумом всю безкінечність зорекраю, космосу, Всесвіту.
«Не зачиняйте двері серця, нехай вони будуть відкриті». Поет за своє життя пізнав, що природно і необхідно відкривати свої серце і душу перед високим, не зачиняти їх для любові, щирого співчуття і необхідної допомоги людям, пам’ятаючи про безкінечність зорекраю, про нескінченність життя і вічність душі.
На свою книжкову поличку, де вже стоять тринадцять збірок Сергія Ґуберначука, додам цю книжечку і поставлю саморобну табличку з написом «Хей-он-Уай». Асоціація цілком зрозуміла, адже це відоме «книжкове місто» у Великобританії. Тільки уявіть собі, що невелике містечко з населенням до 2-х тисяч людей має біля 30-и книжкових магазинів і щороку приймає у себе літературний фестиваль з приблизно 80 тисячами учасників, щоб презентувати світові найвідоміших літераторів з усіх країн. За своє коротке життя поет-філософ Сергій Ґуберначук створив достатньо багато, і його творчість насправді схожа на Хей-он-Уай. Тож нехай і до її «2-х тисяч населення» прийдуть понад «80 тисяч» читачів і шанувальників, набираючи з творів мислителя поетичну майстерність, натхнення та прагнення до вищих знань і мудрості.
Ольга Діденко-Шипкова,
вересень 2022 р., Київ
«…сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі
між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі…»
Ось і продовжує він жити і любити.
Кожен митець може повторити слова поета Фрідриха фон Логау, що в перекладі з німецької звучать так:
«Не всі мої рядки однаково прекрасні,
але і читачів тямущих теж не рясно».
Сьогодні презентується книга афоризмів і висловів Сергія Ґуберначука у сподіванні на тямущого читача, який оцінить їх красу і глибокий зміст та зможе сприйняти їх перла-зерна з розумом, серцем і душею, а отже, дійти до самої суті. Саме тямущий читач буде не просто погоджуватися із запропонованими думками, але й розмірковувати, засвоювати, розвивати, бачити їх втілення та використовувати у житті. Такий читач добре знає, що немає беззаперечних тверджень на всі випадки життя, та вміє правильно і нестереотипно сприймати погляди автора, йдучи з ним пліч-о-пліч посеред роздумів.
Безперечно, кожен зрозуміє вислови по-своєму. Автор визнає: «кожному своя райдуга емоцій». Але ж не стільки потрібні емоції для розуміння багатьох думок, скільки вдумливість, уважність, розважливість.
«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Сергій Ґуберначук запрошує всіх читачів до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки.
«Не бійся, брате, давно в нас Бог закохався, тому що Він – Любов i дороговказна зірка». Знав Сергій, що Бог у нас закохався, ще коли нас не було, коли не було навіть нашої планети, і все, що є в цьому світі, включаючи живих істот, створено Божою Любов’ю, і тільки Він для нас Путь, Істина й дороговказна зірка.
У житті на Землі нам не слід забувати про Небо, про духовність, про мову, якою до нашої душі звертається і Бог, і Небо, тобто про вищу мову. Тому і пише поет: «швидше вищу мову вчи».
Любов – глибоке і сердечне почуття. «Любов – почуття Христове. Любов – вершина великодніх мрій». І саме з неї «починається дорога в зоряний рай». Сергій знав і відчував це, тому і жив, і творив з любов’ю.
«Душа ж разом з тілом – колодязь, з водою чи без рідини» – так писав поет і сам був глибоким колодязем, чистою криницею, наповненою живою і животворною водою. Така жива і творча рідина має силу освітлювати й підносити наші душі.
«Почуття не вмирають самі, їх вбивають» – з цим не можна не погодитись. Іноді важко (ой як важко!) усвідомити, що не хтось, а ми самі вбиваємо свої почуття, дозволяємо вмерти любові, не бережемо, не гріємо її, і так робимо своє життя порожнім, беззмістовним.
«Гроші – це душевний стан, в якому завжди втомлена людина» – дуже влучно сказано. Навіть невеликі гроші вміють втомлювати душу, обтяжувати, пригноблювати її, до речі, як і відсутність грошей. І хоча це невід’ємність нашого життя, не можна давати грошам владу над собою, над своєю душею, а лише розумно ними користуватися.
Поет говорить про всі спектри основних явищ у світі та складові́ життя людини. Але знов і знов звертається до пізнання і сприйняття людиною навколишнього світу, до різних її емоцій.
«Як вітер не вхопиш (бо де його край?) – так само й себе до кінця не збагнути». Сергій знав, що людина завжди намагається зрозуміти себе, має здатність вдосконалюватися, а через це пізнавати Незбагненного Бога.
«Навіть на дно печалі сонце заглядає». Оптимізм і песимізм – брати і друзі. Що є глибшим песимізму? Але сонце, сонце оптимізму заглядає і сюди – на дно печалі, на дно песимізму. Справжній поет ніколи не загубиться між двома полюсами – оптимізмом і песимізмом, тому що завжди відчуває Небо над собою, світло у своїй душі.
«Оптимізм – це коли все летить до всіх чортів, але скажено весело». У Господа Бога є почуття гумору, то як же цього може не бути в поета?
Сергій Ґуберначук жив так, як і писав. «Намагаймося жити все вище й вище зла». Він і намагався. «Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства». Сергій і не жив так. «Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами, навіть коли сльози ще не висохли». Поет умів жити і творити навіть зі сльозами на очах, бо знав, що «без слів поета настає тиша».
Про іншу – живу тишу вислів: «ніщо так не заспокоює, як діалог з тишею». Глибоко пізнавати і сприймати сонце, вітер, дощ, грозу: всю природу та навколишній світ з найрiзноманiтнiшими людьми та складними соціальними явищами можна лише, перебуваючи у мирі, спокої, тишині. Сергій усвідомлював, як багато може сказати тиша: «А тиша живе! – колише свої геніальні цитати». Він умів вести діалог з тишею, прагнув її. Він і тиша чули і розуміли один одного.
«Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і зараз». Живемо тут і зараз. Згадуємо минуле, мріємо про майбутнє, але свої відкриття, злети і падіння, помилки та їх виправлення, омріяні зміни у житті можемо здійснити лише тут і зараз. Ось про це нам і нагадує поет.
«Всіх нас грає Мельпомена» – це слова вже не тільки поета, але й актора Сергія Ґуберначука. Недаремно згадується муза трагедії Мельпомена, адже час від часу життя підносить нам і складні випробування, і несподівані негаразди для нашого ж удосконалення.
Ми всі граємо себе, водночас дозволяємо собі і перевтілюватися. «Перевтілення – чи не найбільший гріх» – нагадує нам Сергій, майже щодня перевтілюючись на сцені. І тільки коли душа вже досягла певного рівня зростання і навчилася літати, мистецтво актора не може зашкодити їй.
З’являється в пам’яті наступний вислів англійського драматурга Томаса Декера, що нагадує мені про Сергія Ґуберначука, його творчість і театральне життя: «Для мене підмостки – кров та помста, фабула – смерть; меч, що багряніє кров'ю, – це швидке перо, а поет – грізна, трагічна постать актора на котурнах, у вінку, тільки не з листя лавра, але із палаючого запального ґнота». Перо Сергія дійсно кровоточило, і його трагічна фігура, як актора вже не з єлизаветинської епохи, а з старогрецької трагедії, бачиться палаючим запалом.
«Мої думки – така маленька річ у безконечності нічного зорекраю». Цей вислів стосується всіх нас – усіх людей. Нашим маленьким, найчастіше приземленим думкам Бог інколи дає піднятися на таку висоту, що ми можемо охопити душею, серцем, розумом всю безкінечність зорекраю, космосу, Всесвіту.
«Не зачиняйте двері серця, нехай вони будуть відкриті». Поет за своє життя пізнав, що природно і необхідно відкривати свої серце і душу перед високим, не зачиняти їх для любові, щирого співчуття і необхідної допомоги людям, пам’ятаючи про безкінечність зорекраю, про нескінченність життя і вічність душі.
На свою книжкову поличку, де вже стоять тринадцять збірок Сергія Ґуберначука, додам цю книжечку і поставлю саморобну табличку з написом «Хей-он-Уай». Асоціація цілком зрозуміла, адже це відоме «книжкове місто» у Великобританії. Тільки уявіть собі, що невелике містечко з населенням до 2-х тисяч людей має біля 30-и книжкових магазинів і щороку приймає у себе літературний фестиваль з приблизно 80 тисячами учасників, щоб презентувати світові найвідоміших літераторів з усіх країн. За своє коротке життя поет-філософ Сергій Ґуберначук створив достатньо багато, і його творчість насправді схожа на Хей-он-Уай. Тож нехай і до її «2-х тисяч населення» прийдуть понад «80 тисяч» читачів і шанувальників, набираючи з творів мислителя поетичну майстерність, натхнення та прагнення до вищих знань і мудрості.
Ольга Діденко-Шипкова,
вересень 2022 р., Київ
«Розсипане золото літер», стор. 5–10
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 5–10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Якості людини, почуття, емоції (роздуми, цитати)"
• Перейти на сторінку •
"Ризикуєш підпасти під гніт…"
• Перейти на сторінку •
"Ризикуєш підпасти під гніт…"
Про публікацію