Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Продовження повісті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Продовження повісті
8. НАРОДЖЕННЯ СИНА.
Скоро мої співробітники дізналися, що я, як тепер кажуть, при надії. Їхня увага та турботи про мене подвоїлися. Кожна жінка спішила порадити мені щось корисне. Я прислухалася уважно до усіх порад. Стала на облік у заводській медсанчастині. Усі радили лікаря трохи обдурити зі строком вагітності. Я так і зробила. А він обдурив мене і у результаті вийшов термін пологів майже точно. Поки було 16-20 тижнів, вагітність була майже непомітна, тому бухгалтерія захвилювалася: вони вирішили, що я утягую живіт і прийшли до мене «парламентарі» пояснити, як це шкідливо для дитини. Довелося показати та дати помацати свій плаский, спортивний животик, після чого вони заспокоїлися.
Підійшов час захисту дипломного проекту, над яким я сама працювала так, як уже раніше описувала. До того часу животик уже значно збільшився, але почувала я себе майже нормально. Захищалась я легко, а ще відчувала, що члени комісії поставилися до мене співчутливо і старались не хвилювати зайвими складними питаннями, тому все пройшло просто чудово.
Ліда, у якої ми жили на квартирі, добра швачка, пошила мені гарний сарафан для вагітності із теплої світлої тканини на змійці, у якому я і проходила аж до пологів, одягаючи під нього різні светрики. Скоро пішла у декретну відпустку. Лікар, який періодично мене обстежував, сказав, що плід лежить не правильно і треба робити спеціальні вправи, лежачи на килимку на підлозі. Юрій, побачивши ті мої вправи, учинив скандал та грубо і боляче шарпонув мене, піднявши з підлоги. Він страшенно розлютився, звинувативши мене у тому, що я намагаюся позбутися дитини. Як я не доказувала йому, що так треба за порадою лікаря, він нічого не хотів знати. Тому я мусила припинити ці вправи, що потім значно ускладнило пологи. Дома я сумувала за моїм колективом, але багато гуляла по місту. Пам’ятаю, як ішла додому по одній із центральних вулиць і раптом біля мене зупинилась фура. Із кабіни висунувся веселий чолов’яга. Усміхаючись, він крикнув: «Оце такі полтавські дівчата?» Я, мабуть, почервоніла, а він додав: «Бачу, що буде син!» і поїхав собі далі. Не знаю, як він міг так угадати із одного погляду?
Із Юрієм ми завжди дивилися усі нові кінофільми. Кінотеатр «Більшовик» знаходився майже поряд із нашим будинком. Якраз тоді вийшов у прокат перший український «ужастік» – «ВІЙ» по повісті М.В. Гоголя. Я там у темному залі від страху ледве не народила. Схопилась за Юру і закрила очі, коли те страховисько показалося на екрані.
Але ходити із ним у його улюблені п’яні компанії я не могла і не хотіла, що його неабияк розлютило. Хазяї квартири намагалися йому пояснити, що у такому стані мені важко і незручно там бувати. Та Юра не хотів нічого розуміти і почалися скандали. Може тому, та ще до них переїжджали Лідині батьки із Казахстану, вона попросила нас шукати собі нову квартиру майже перед пологами. Це виявилося нелегко, але Юра знайшов таки і ми перебралися із центру до нагірної частини міста, де знаходилося житло військовослужбовців.
Мені там сподобалося: двоповерхові цегляні будинки, зелений двір. У кожної сім’ї за будинком був свій городик. Наш господар, який після розлучення з дружиною та виходу у відставку, жив одинаком та працював у відділі технічного постачання КрАЗ, дозволив нам там щось посадити. Ми посадили цибульку та редиску. Господар постійно знаходився у відрядженнях, так що ми жили майже самостійно. Пам’ятаю той день сьомого травня. Я милувалися своєю зеленою грядочкою, потім Юра навчав мене грати у шахи. І тут почалися перейми! Я ще раніше інтуїтивно вирішила для себе, що буду народжувати тільки в першій «совєтській» лікарні. Тоді там було пологове відділення, бо пологового будинку в Кременчуці ще не збудували. Тому Юра, вже під вечір, на таксі повіз мене туди. У них був не прийомний день, але вони мене, чомусь, таки прийняли.
При огляді виявили, що води вже відійшли, а плід крупний і лежить не правильно (сідничне прилягання), перші пологи і т. п. Але медперсонал виявився, на моє щастя і на диво, чуйним та уважним. Було їм зі мною багато клопоту. Пологи тривали усю ніч, а плід не виходив! Увесь час я трималася за руку якоїсь доброї та лагідної акушерки і це додавало мені сил. Я терпіла все сильніші болі і старалася не кричати. Акушерка стривожилась: «Чому ти не кричиш? Кричи, щоб ми знали, що перейми тривають. Це дуже важливо.» Я стала кричати усе сильніше. Біль ставав нестерпним. Юра в цей час під вікном ледве не втратив свідомість, як потім розповідав. Робити Кесарів розтин вони не наважувалися, жаліючи мене. І ось, знову на наше із синочком щастя, о восьмій ранку прийшов на зміну знаменитий лікар-гінеколог Балюк. Веселий і впевнений у собі чоловік узяв усе в свої дужі руки. Він скомандував, щоб принесли рушники, а мені сказав: « Слухай мене і все точно виконуй! Зараз народимо!». І простим народним способом він наклав рушники на верх живота та уміло видавив дитину без єдиного розриву за якусь хвилину. Я почула крик дитини і захоплені вигуки акушерок: «Який богатир! Спортсмен! Склався удвоє і так вискочив!». Синочок мав вагу понад чотири кілограми! Усі були щасливі. Звичайно, пологи були патологічні і мені довго не приносили дитину, бо я була дуже слабка. Та нарешті принесли і я вперше відчула себе мамою, коли моє дитя пильно подивилося на мене і витягло губки, а потім присмокталося до моєї груді та зачмокало з апетитом. У лікарні я пролежала майже два тижні. За цей час трохи навчилася, як обходитися з дитиною. Там акушерки влаштували справжні курси для молодих мам.
А коли потрапила додому, то розгубилася – життя зовсім змінилося! Юра працював, а після роботи десь із місяць усе «мили ніжки» сину із друзями та співробітниками. Допомагали мені, як завжди, добрі люди. Ліда принесла пошитий нею маленький матрацик, який поклали у гарненький польський візочок. Свекруха прислала чудове дитяче «придане», яке їй привезли із Москви на замовлення. Так що синок був гарненько екіпірований. Нові сусідки, дружини військових, усі перейнялися і допомагали, хто як міг. Юрина сестра Ніна також допомагала порадами і практично показувала, як що робити.
Синочок любив купатися. Я заварювала різні пахучі лікарські трави. Молоко у мене було жирне, але скоро моєму бутузику стало його не вистачати і я почала прикормлювати дитячими сумішами та яблучно-морквяними пюре. Особливо йому подобалась гречана суміш. Стояла чудова літня пора.. Пелюшки швидко висихали на сонечку. Олежка (так назвали синочка) любив спати у зеленому, тихому дворі у своєму візочку. Хазяїн квартири став частіше бувати вдома. Він незлюбив мого чоловіка, який майже кожного вечора приходив напідпитку, і хазяїн діставав мене своїми настановами, що, мовляв, не можна з таким жити, а треба шукати когось кращого .Ставив себе за приклад, що ось він не п’є. У нашій кімнаті він поставив два односпальних ліжка в різних кінцях кімнати і коли помічав, що Юра перебирався вночі до мене, то сердився і наче ревнував мене до мого чоловіка. А був він страшненький, наче чахлик невмирущий і ще й до того ж, кривоногий, наче кавалерист. Сусідки розповідали, що у нього була гарненька дружина, медпрацівник, яку він страшенно ревнував. Коли вона приходила із чергування, він здирав із неї білизну та возив на експертизу. Врешті, жінка не витримала , розлучилася із ним та виїхала із дочкою до своїх батьків у Рязань. Потім приїжджала його дочка, старшокласниця, відмінниця. Ми з нею подружилися. Вона сказала мені: «Нілочко, Вам треба кудись переїхати, бо батько в тебе закоханий, а він скажений, коли ревнує!». І скоро стався такий інцидент: Юра прийшов п’яний, чіплявся до мене, тоді вихопив із візочка сонне дитя, воно розплакалось. Я – також. Раптом із своєї кімнати вискочив хазяїн із гвинтівкою в руках. Він був страшний. Закричав Юрію: «Зараз я тебе уб’ю!» Я закрила Юру і дитину собою. Він, здається, миттю протверезів і з дитиною вискочив надвір. Я ледве заспокоїла розлюченого Квазімодо.
Через три дні ми переїхали на іншу квартиру у приватний будинок до глухої бабці, у якої жила ще одна молода сімейна пара з трирічною донечкою. Вони виявилися хорошими, інтелігентними людьми. Я потоваришувала із Маринкою. Вони уміла і любила смачно готувати. Саме від неї я і навчилась і полюбила цю, здавалося, марудну справу. Була сніжна зима. Я з візочком загрузала у снігу, ледве добиралась до лікарні,
до якої ще треба було видертися на чималеньку гору. Олежка був дитиною із характером і міг кричати годинами, вимагаючи чогось свого.
Накричав собі пупкову грижу. Педіатр направив мене із ним до дитячого хірурга. Я, після випадку із моєю мамою, панічно боялась самого слова – хірург. Мабуть, це було написано на моєму обличчі, коли я з дитиною зайшла до кабінету і побачила здоровенного рудого дядька. То він сказав розпеленати дитину та покласти на столик для огляду. А потім крикнув медсестрі: « Петрівна! Неси сюди ножа!». Я ледь не впала з переляку. А він раптом зареготав та й каже: « Та не лякайся так! То я пожартував. Приліпиш на п’ятикопійчану монету ватний тампончик і приклади на пупок так, щоб вдавити ту грижу і приклей пластиром. Так робити з місяць і воно пройде!» Пройшло. Пожили ми там місяців зо три і Юрі вдалося отримати окрему однокімнатну квартиру. Яка це була радість! Я не могла повірити, що нарешті маємо своє окреме житло!
Продовження буде
Скоро мої співробітники дізналися, що я, як тепер кажуть, при надії. Їхня увага та турботи про мене подвоїлися. Кожна жінка спішила порадити мені щось корисне. Я прислухалася уважно до усіх порад. Стала на облік у заводській медсанчастині. Усі радили лікаря трохи обдурити зі строком вагітності. Я так і зробила. А він обдурив мене і у результаті вийшов термін пологів майже точно. Поки було 16-20 тижнів, вагітність була майже непомітна, тому бухгалтерія захвилювалася: вони вирішили, що я утягую живіт і прийшли до мене «парламентарі» пояснити, як це шкідливо для дитини. Довелося показати та дати помацати свій плаский, спортивний животик, після чого вони заспокоїлися.
Підійшов час захисту дипломного проекту, над яким я сама працювала так, як уже раніше описувала. До того часу животик уже значно збільшився, але почувала я себе майже нормально. Захищалась я легко, а ще відчувала, що члени комісії поставилися до мене співчутливо і старались не хвилювати зайвими складними питаннями, тому все пройшло просто чудово.
Ліда, у якої ми жили на квартирі, добра швачка, пошила мені гарний сарафан для вагітності із теплої світлої тканини на змійці, у якому я і проходила аж до пологів, одягаючи під нього різні светрики. Скоро пішла у декретну відпустку. Лікар, який періодично мене обстежував, сказав, що плід лежить не правильно і треба робити спеціальні вправи, лежачи на килимку на підлозі. Юрій, побачивши ті мої вправи, учинив скандал та грубо і боляче шарпонув мене, піднявши з підлоги. Він страшенно розлютився, звинувативши мене у тому, що я намагаюся позбутися дитини. Як я не доказувала йому, що так треба за порадою лікаря, він нічого не хотів знати. Тому я мусила припинити ці вправи, що потім значно ускладнило пологи. Дома я сумувала за моїм колективом, але багато гуляла по місту. Пам’ятаю, як ішла додому по одній із центральних вулиць і раптом біля мене зупинилась фура. Із кабіни висунувся веселий чолов’яга. Усміхаючись, він крикнув: «Оце такі полтавські дівчата?» Я, мабуть, почервоніла, а він додав: «Бачу, що буде син!» і поїхав собі далі. Не знаю, як він міг так угадати із одного погляду?
Із Юрієм ми завжди дивилися усі нові кінофільми. Кінотеатр «Більшовик» знаходився майже поряд із нашим будинком. Якраз тоді вийшов у прокат перший український «ужастік» – «ВІЙ» по повісті М.В. Гоголя. Я там у темному залі від страху ледве не народила. Схопилась за Юру і закрила очі, коли те страховисько показалося на екрані.
Але ходити із ним у його улюблені п’яні компанії я не могла і не хотіла, що його неабияк розлютило. Хазяї квартири намагалися йому пояснити, що у такому стані мені важко і незручно там бувати. Та Юра не хотів нічого розуміти і почалися скандали. Може тому, та ще до них переїжджали Лідині батьки із Казахстану, вона попросила нас шукати собі нову квартиру майже перед пологами. Це виявилося нелегко, але Юра знайшов таки і ми перебралися із центру до нагірної частини міста, де знаходилося житло військовослужбовців.
Мені там сподобалося: двоповерхові цегляні будинки, зелений двір. У кожної сім’ї за будинком був свій городик. Наш господар, який після розлучення з дружиною та виходу у відставку, жив одинаком та працював у відділі технічного постачання КрАЗ, дозволив нам там щось посадити. Ми посадили цибульку та редиску. Господар постійно знаходився у відрядженнях, так що ми жили майже самостійно. Пам’ятаю той день сьомого травня. Я милувалися своєю зеленою грядочкою, потім Юра навчав мене грати у шахи. І тут почалися перейми! Я ще раніше інтуїтивно вирішила для себе, що буду народжувати тільки в першій «совєтській» лікарні. Тоді там було пологове відділення, бо пологового будинку в Кременчуці ще не збудували. Тому Юра, вже під вечір, на таксі повіз мене туди. У них був не прийомний день, але вони мене, чомусь, таки прийняли.
При огляді виявили, що води вже відійшли, а плід крупний і лежить не правильно (сідничне прилягання), перші пологи і т. п. Але медперсонал виявився, на моє щастя і на диво, чуйним та уважним. Було їм зі мною багато клопоту. Пологи тривали усю ніч, а плід не виходив! Увесь час я трималася за руку якоїсь доброї та лагідної акушерки і це додавало мені сил. Я терпіла все сильніші болі і старалася не кричати. Акушерка стривожилась: «Чому ти не кричиш? Кричи, щоб ми знали, що перейми тривають. Це дуже важливо.» Я стала кричати усе сильніше. Біль ставав нестерпним. Юра в цей час під вікном ледве не втратив свідомість, як потім розповідав. Робити Кесарів розтин вони не наважувалися, жаліючи мене. І ось, знову на наше із синочком щастя, о восьмій ранку прийшов на зміну знаменитий лікар-гінеколог Балюк. Веселий і впевнений у собі чоловік узяв усе в свої дужі руки. Він скомандував, щоб принесли рушники, а мені сказав: « Слухай мене і все точно виконуй! Зараз народимо!». І простим народним способом він наклав рушники на верх живота та уміло видавив дитину без єдиного розриву за якусь хвилину. Я почула крик дитини і захоплені вигуки акушерок: «Який богатир! Спортсмен! Склався удвоє і так вискочив!». Синочок мав вагу понад чотири кілограми! Усі були щасливі. Звичайно, пологи були патологічні і мені довго не приносили дитину, бо я була дуже слабка. Та нарешті принесли і я вперше відчула себе мамою, коли моє дитя пильно подивилося на мене і витягло губки, а потім присмокталося до моєї груді та зачмокало з апетитом. У лікарні я пролежала майже два тижні. За цей час трохи навчилася, як обходитися з дитиною. Там акушерки влаштували справжні курси для молодих мам.
А коли потрапила додому, то розгубилася – життя зовсім змінилося! Юра працював, а після роботи десь із місяць усе «мили ніжки» сину із друзями та співробітниками. Допомагали мені, як завжди, добрі люди. Ліда принесла пошитий нею маленький матрацик, який поклали у гарненький польський візочок. Свекруха прислала чудове дитяче «придане», яке їй привезли із Москви на замовлення. Так що синок був гарненько екіпірований. Нові сусідки, дружини військових, усі перейнялися і допомагали, хто як міг. Юрина сестра Ніна також допомагала порадами і практично показувала, як що робити.
Синочок любив купатися. Я заварювала різні пахучі лікарські трави. Молоко у мене було жирне, але скоро моєму бутузику стало його не вистачати і я почала прикормлювати дитячими сумішами та яблучно-морквяними пюре. Особливо йому подобалась гречана суміш. Стояла чудова літня пора.. Пелюшки швидко висихали на сонечку. Олежка (так назвали синочка) любив спати у зеленому, тихому дворі у своєму візочку. Хазяїн квартири став частіше бувати вдома. Він незлюбив мого чоловіка, який майже кожного вечора приходив напідпитку, і хазяїн діставав мене своїми настановами, що, мовляв, не можна з таким жити, а треба шукати когось кращого .Ставив себе за приклад, що ось він не п’є. У нашій кімнаті він поставив два односпальних ліжка в різних кінцях кімнати і коли помічав, що Юра перебирався вночі до мене, то сердився і наче ревнував мене до мого чоловіка. А був він страшненький, наче чахлик невмирущий і ще й до того ж, кривоногий, наче кавалерист. Сусідки розповідали, що у нього була гарненька дружина, медпрацівник, яку він страшенно ревнував. Коли вона приходила із чергування, він здирав із неї білизну та возив на експертизу. Врешті, жінка не витримала , розлучилася із ним та виїхала із дочкою до своїх батьків у Рязань. Потім приїжджала його дочка, старшокласниця, відмінниця. Ми з нею подружилися. Вона сказала мені: «Нілочко, Вам треба кудись переїхати, бо батько в тебе закоханий, а він скажений, коли ревнує!». І скоро стався такий інцидент: Юра прийшов п’яний, чіплявся до мене, тоді вихопив із візочка сонне дитя, воно розплакалось. Я – також. Раптом із своєї кімнати вискочив хазяїн із гвинтівкою в руках. Він був страшний. Закричав Юрію: «Зараз я тебе уб’ю!» Я закрила Юру і дитину собою. Він, здається, миттю протверезів і з дитиною вискочив надвір. Я ледве заспокоїла розлюченого Квазімодо.
Через три дні ми переїхали на іншу квартиру у приватний будинок до глухої бабці, у якої жила ще одна молода сімейна пара з трирічною донечкою. Вони виявилися хорошими, інтелігентними людьми. Я потоваришувала із Маринкою. Вони уміла і любила смачно готувати. Саме від неї я і навчилась і полюбила цю, здавалося, марудну справу. Була сніжна зима. Я з візочком загрузала у снігу, ледве добиралась до лікарні,
до якої ще треба було видертися на чималеньку гору. Олежка був дитиною із характером і міг кричати годинами, вимагаючи чогось свого.
Накричав собі пупкову грижу. Педіатр направив мене із ним до дитячого хірурга. Я, після випадку із моєю мамою, панічно боялась самого слова – хірург. Мабуть, це було написано на моєму обличчі, коли я з дитиною зайшла до кабінету і побачила здоровенного рудого дядька. То він сказав розпеленати дитину та покласти на столик для огляду. А потім крикнув медсестрі: « Петрівна! Неси сюди ножа!». Я ледь не впала з переляку. А він раптом зареготав та й каже: « Та не лякайся так! То я пожартував. Приліпиш на п’ятикопійчану монету ватний тампончик і приклади на пупок так, щоб вдавити ту грижу і приклей пластиром. Так робити з місяць і воно пройде!» Пройшло. Пожили ми там місяців зо три і Юрі вдалося отримати окрему однокімнатну квартиру. Яка це була радість! Я не могла повірити, що нарешті маємо своє окреме житло!
Продовження буде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
