ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про коростенських титанів
Дідусь з онуком у Древлянськім парку
Гуляли у спекотний літній день.
Палило сонце з неба,було парко,
Здавалося, що скоро дощ піде.
Та поки в небі хмарок було мало,
Від річки прохолодою несе,
Вони собі спокійненько гуляли
Й уважно роздивлялися усе.
Й від річки віє легка прохолода
І тінь дерев приємно холодить.
Уж між каміння котить свої води
Й по-своєму щось тихо жебонить.
Пройшлися парком, на місточку стали.
Дідусь онуку каже : - Подивись!
Он велетні котли позалишали,
Як тут востаннє снідали колись.
І, справді, із червоного граніту
В воді великі камені лежать.
Вода їх гарно встигла обробити,
Віки й віки старалась шліфувать.
На справжні казани-то і не схожі,
Але цікаво… - А он там, поглянь,
«Баранячі лоби» побачить зможеш.
Дві монолітні скелі. Тут от стань!
Тут краще видно. Між дерев он, бачиш.
- І, справді, мов баранячі лоби!
Й каміння купи хтось накидав, наче.
А хто, дідусю, те усе зробив?
- Історія та вже стара, їй Богу.
Як хочеш про те знати – розповім.
Щось притомились уже мої ноги.
Он, у альтанці сядемо, ходім.
З альтанки вид чудовий їм відкрився
На парк, на річку, що внизу біжить.
- А ти , я бачу, також утомився?!
Ну, що ж, отут і зможем відпочить.
Дідусь помовчав трохи, ще раз глянув
Униз на річку та і розпочав:
- Було то, як Земля була ще рання
І рід людський ще землю не топтав.
Були боги, що на Олімпі всілись,
Над ними Зевс найголовніший був.
А по Землі титани розплодились –
Народ такий прадавній, може чув.
Були вони великі і могутні
Та, як на мене, трішечки дурні,
Бо прагли на Землі богами бути,
З небесними стояти на рівні.
Дурної сили аж надміру мали,
Лоби здорові, як у баранів,
Та мізків в їхніх головах замало,
Щоби вершити справи їм земні.
Та ж гонор. Раз боги не захотіли
Їх визнавати рівними – то в них
Каміння на Олімп їх полетіло,
Аби богів тих перебити всіх.
Та що добра з тії дурної сили?
Проти богів поперлися дарма,
Бо скоро ті їх майже всіх побили,
Хіба що хто втекти можливість мав.
Та недалеко. Зевс бо розізлився,
Вистежував їх всюди і вбивав,
Щоб рід титанів зовсім припинився.
І ось, нарешті, час такий настав,
Що із усіх лиш двоє і зосталось.
Вони хитріші виявились всіх,
Адже на північ у ліси пода́лись,
Де важко було вистежити їх.
Між вікових беріз, дубів і сосен,
Під кронами неходжених лісів,
Сховатися титанам було просто.
У хащах тих їх Зевс не углядів.
Та от вони над річкою спинились,
Що у тих хащах без кінця петля.
Присіли відпочити, бо стомились
Та й голод вже добряче дошкуляв.
Напились з річки, пригорщами брали.
Набрали чисту в казани води
Та і сніданок готувати стали.
Піднявся над багаттям вгору дим
І Зевс його ще здалека помітив.
Хто ж палить, як людей іще нема?
Запряг у колісницю буйні вітри,
Спис вогняний в одній руці трима,
Другою колісницю направляє…
Наїлися титани та й сидять,
А казани їм річка вимиває,
Поклали аби сил не витрачать.
Аж чують гуркіт. Зразу зрозуміли –
То Зевс летить. Схопилися мерщій,
Зі скель ламати узялися брили,
Щоб Зевсові належно дати бій.
Накидали навколо себе купу,
Стоять, крізь хащі в небеса глядять.
Хай тільки-но хто спробує, підсту́пить,
Одразу брили кинуться кидать.
Зевс покружляв над ними в колісниці.
Не став спускатись, лячно все ж було.
Хоча оті титани і тупиці
Та ж брилою дістануть все одно.
Став Геї – своїй матері жалітись,
Просити, щоб вона допомогла.
А тій за сина, як же не вступитись?
Тож вона тишком-нишком почала
Під їх ногами землю розмивати.
А ті дурні із брилами стоять,
Готові їх по Зевсові жбурляти,
Злі та сердиті, ладні воювать
Із усіма небесними богами ,
В нестямі не помітили того,
Що в них земля зникає під ногами,
Бо ж бачать лише ворога свого.
Коли уже по пояс провалились,
Відчули небезпеку лиш тоді.
Але занадто пізно похопились.
Уже і попід руки у воді.
Каміння в воду, борсатися стали
До скель руками довгими тяглись.
Та скелі перед ними відступали,
Щоб їх порятувати – не дались.
І от лоби одні лиш залишились
З них на поверхні посеред ріки.
Зевс спис метнув і кам’яні зробились.
Такими і стоять віки й віки.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-09-17 15:11:39
Переглядів сторінки твору 518
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній