Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Мавчин великдень
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мавчин великдень
Вже сонечко добряче припіка,
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
