Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Мавчин великдень
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мавчин великдень
Вже сонечко добряче припіка,
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
