Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Мавчин великдень
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мавчин великдень
Вже сонечко добряче припіка,
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
Хоч хмарки в небі. Все навкруг буяє,
Бо ж скоро й літо у права вступає,
Весна кудись на північ утіка.
Біля колоди на краю села
Зібрались дітлахи . Адже субота.
Удома перероблена робота.
Поки ще череда не надійшла,
Сидять, чекають, гомонять про все.
- От би скупатись?! – заявля Микола, -
Бо ж така спека вже стоїть відколи.
Хоч вечір прохолоду принесе.
- Не можна, кажуть, до зелених свят,-
Йому Сергійко менший отвічає.
- А чому так? Хтось що про теє знає?
Сергійка одізвався старший брат:
- Полізеш в воду до зелених свят,
То можеш мавці і за здобич стати,
Як випірне, візьметься лоскотати,
Що і купанню будеш вже не рад.
Та що купанню. Залоскоче так,
Що й втопить. Тому краще не купатись.
- А звідки мавкам тим було узятись?
Чогось я не второпаю ніяк.
Василь повчально: - Дід мій говорив,
Що мавки – то нехрещенії діти.
Коли якійсь прийшлося народити,
А їй дітей не треба й поготів.
Вона візьме та й згубить те дитя:
Чи втопить, чи із ним щось інше вчинить.
То мавка й вийде із тії дитини,
Озлиться на людей на все життя.
Та й буде вічно шкоду їм робить.
А у воді найлегше то зробити –
Когось залоскотати, утопити.
Так, що до свят на річку не ходіть.
- Так, так,- Іван ізбоку одізвась,-
Я чув, жінки на лавці розмовляли.
Ми яблуками саме смакували.
Вони ж про мавок повели якраз
Тоді розмову. Кажуть, що колись
В селі сусіднім парубок зібрався,
До свят зелених у ріці скупався…
Під вечір вже шукати узялись.
Вже синього в очеретах знайшли.
І на обличчі посмішка у нього.
Залоскотала клята та небогу…
Малі слідом питати почали:
- А чому саме до зелених свят
В річках, озерах мавок слід боятись?
Хіба не може і по тому статись?
Знов одізвавсь Сергійка старший брат:
- Великдень мавчин на свята оці,
Говорять, ще деінде відзначають.
Його усі із квітами стрічають,
Любисток носять, м’яту у руці.
До церкви з тими квітами ідуть,
Чи по селу із ними ходять просто.
Заходять до своїх кумів у гості.
Ті, в хаті теж уквітчаній, їх ждуть.
Говорять, після всіх тих віншувань,
Стають добріші мавки, не чіпають.
Нікого у воді не нападають…
Тоді і час надходить для купань.
А тут озвався мовчазний Степан:
- І до зелених свят купатись можна.
- Звідкіль узяв? Брехати тут негоже.-
До нього тут же обернувсь Іван.
- Я не брешу. Мій дядько розповів
Один секрет… - То з нами поділися?!
Степан на всіх уважно подивився:
- Щоб хтось на мене батькові наплів?
- А то чого б? - А хто усіх вас зна?
Я ж вже купався. Як батькам прознати,
Мене не будуть й з дому відпускати…
Для всіх то була справжня новина.
- А мавки що? Не бачив ні одну?
- Та я ж кажу – секрет від дядька знаю.
Тому вони мене і не чіпають.
- То поділися ним із нами! Ну!
Степан на всіх поважно поглядів,
Бо ж знає те, чого вони не знають.
- Ті мавки вас тоді не зачіпають,
Коли ви із полином у воді.
Тримати слід в руці і примовляти:
«О, Мавко, Мавко, на тобі полинь
Й до мене ти чіплятися покинь!»
Вони тоді й не будуть лоскотати.
А, як без того влізти, то тоді
Чекай, що звідкись випірне, проклята
Й зачне тебе до смерті лоскотати…
Та ж тільки не кажіть батькам. Глядіть…
Та тут заляскав пастуха батіг
І череда з-за пагорба з’явилась.
Усі розмови миттю припинились,
Бо свою кожен зустрічать побіг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
