Вірш

Наташа

сліпуче сонячне світло, відбиваючись від білих стін печер
Душа була ясною і чистою, подібно до тонко налаштованого музичного інсирументу, і
вона відгукнеться на звучання природи...
Глибока туга зазвучала у ній.
То чорне дзеркало вирви втратило синій відлив.
Із чаши вирви чорне дзеркало глянуло на мене глибоко й безстрасно, де лежав мій камінь,
І утворюючи дзеркало, і вдивляючись у чорне дзеркало вирви.
Вдивляючись у її чорну нерозділену глибину і темрява настала в моїй душі.
Дозволила чаша вирви темряві поглинути страшні події і розкрилася завіса вуалька часу, то було дано зазирнути у минуле.
Таке все нечітке, але переглядаючи події минулого через дно вирви.
спливали тіні з чорної глибини вирви та попливли світлові плями…
І знову глибока чорнота дзеркала стала сліпою.
То зникла загадка про тіні минулого.
І дивиться на мене око минулого.
Та бачачи перед собою пітьму вирви і похмуре світло швидко меркнуло в небі.
То охоплена душа моя глухою тугою.
І враз нестало моїх проблем.
Віддавши печаль почало зріти гірке свідомість безсилля.
З сумом згадала глузування, страхи свої, обмани, погані думки, помилки...
Все це зберігаю в собі щось на кшталт знімку, що відобразилось дзеркалом на дні вирви…у глибині чорного дзеркала здавалося переверненим і натхнення не приходило.
То крізь вуальку повис вислизаючий світ. Намагаючись заглянути і
Підгледів хтось чужий мої проблеми.
І знову біль заповнив душу.
Простеживши їх рух побачила ясно перевернуте зображення вимальовувалася картина і
Вона могла зберегтися в тисячах століть скороминуща гра світла і тіней.
Спіткнувшись об камінь і розлітілися моменти і розліталося дзеркало на шматочки,
Розкривши, хто я насправді, але водночас розплутати свої думки.
Та вирішила виправити всі свої помилки самостійно.
То сонячне проміння, відбиваючись від цього чорного дзеркала,
З'явилося примарним виглядом, залишаючи світловий відбиток.
І уловлюючи світлові відображення відбитків залишаючи сліди.
Шукай і знатимеш де шукати і знайдеш!
Бездонна глибина минулого має допомогти тобі.
Та прагнення нових пошуків нової боротьби знову воскресли у моїй душі.
Зібрати уламки розбитого дзеркала.
Виднівся шматочок ясного світу.
Та світлом викликаючи бачення, яке саме і гасило її.
Минуле не вислизне.
На дні виділявся отвір входу вирви ... світло вуальки! обрушити цей камінь... прочитав тривожний і болісний роздум,
І ніби намагаюся зазирнути в майбутнє.
Відбиток темряви буде стертий.
Минуле у моїх руках.
Зробивши помилку у минулому. Не повинна бути самотною ... просто свої помилки перетворити на світло.
І чорне дзеркало зруйноване.
Але ж ніщо не могло зруйнувати враження від тіні,
То глибоко запало їй у душу. Спійманої тіні минулого світлом
Закінчилася самотність на довгому та важкому шляху!