Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Інша поезія
Дно минулого
Душа була ясною і чистою, подібно до тонко налаштованого музичного інсирументу, і
вона відгукнеться на звучання природи...
Глибока туга зазвучала у ній.
То чорне дзеркало вирви втратило синій відлив.
Із чаши вирви чорне дзеркало глянуло на мене глибоко й безстрасно, де лежав мій камінь,
І утворюючи дзеркало, і вдивляючись у чорне дзеркало вирви.
Вдивляючись у її чорну нерозділену глибину і темрява настала в моїй душі.
Дозволила чаша вирви темряві поглинути страшні події і розкрилася завіса вуалька часу, то було дано зазирнути у минуле.
Таке все нечітке, але переглядаючи події минулого через дно вирви.
спливали тіні з чорної глибини вирви та попливли світлові плями…
І знову глибока чорнота дзеркала стала сліпою.
То зникла загадка про тіні минулого.
І дивиться на мене око минулого.
Та бачачи перед собою пітьму вирви і похмуре світло швидко меркнуло в небі.
То охоплена душа моя глухою тугою.
І враз нестало моїх проблем.
Віддавши печаль почало зріти гірке свідомість безсилля.
З сумом згадала глузування, страхи свої, обмани, погані думки, помилки...
Все це зберігаю в собі щось на кшталт знімку, що відобразилось дзеркалом на дні вирви…у глибині чорного дзеркала здавалося переверненим і натхнення не приходило.
То крізь вуальку повис вислизаючий світ. Намагаючись заглянути і
Підгледів хтось чужий мої проблеми.
І знову біль заповнив душу.
Простеживши їх рух побачила ясно перевернуте зображення вимальовувалася картина і
Вона могла зберегтися в тисячах століть скороминуща гра світла і тіней.
Спіткнувшись об камінь і розлітілися моменти і розліталося дзеркало на шматочки,
Розкривши, хто я насправді, але водночас розплутати свої думки.
Та вирішила виправити всі свої помилки самостійно.
То сонячне проміння, відбиваючись від цього чорного дзеркала,
З'явилося примарним виглядом, залишаючи світловий відбиток.
І уловлюючи світлові відображення відбитків залишаючи сліди.
Шукай і знатимеш де шукати і знайдеш!
Бездонна глибина минулого має допомогти тобі.
Та прагнення нових пошуків нової боротьби знову воскресли у моїй душі.
Зібрати уламки розбитого дзеркала.
Виднівся шматочок ясного світу.
Та світлом викликаючи бачення, яке саме і гасило її.
Минуле не вислизне.
На дні виділявся отвір входу вирви ... світло вуальки! обрушити цей камінь... прочитав тривожний і болісний роздум,
І ніби намагаюся зазирнути в майбутнє.
Відбиток темряви буде стертий.
Минуле у моїх руках.
Зробивши помилку у минулому. Не повинна бути самотною ... просто свої помилки перетворити на світло.
І чорне дзеркало зруйноване.
Але ж ніщо не могло зруйнувати враження від тіні,
То глибоко запало їй у душу. Спійманої тіні минулого світлом
Закінчилася самотність на довгому та важкому шляху!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дно минулого
Вірш
Наташа
сліпуче сонячне світло, відбиваючись від білих стін печерДуша була ясною і чистою, подібно до тонко налаштованого музичного інсирументу, і
вона відгукнеться на звучання природи...
Глибока туга зазвучала у ній.
То чорне дзеркало вирви втратило синій відлив.
Із чаши вирви чорне дзеркало глянуло на мене глибоко й безстрасно, де лежав мій камінь,
І утворюючи дзеркало, і вдивляючись у чорне дзеркало вирви.
Вдивляючись у її чорну нерозділену глибину і темрява настала в моїй душі.
Дозволила чаша вирви темряві поглинути страшні події і розкрилася завіса вуалька часу, то було дано зазирнути у минуле.
Таке все нечітке, але переглядаючи події минулого через дно вирви.
спливали тіні з чорної глибини вирви та попливли світлові плями…
І знову глибока чорнота дзеркала стала сліпою.
То зникла загадка про тіні минулого.
І дивиться на мене око минулого.
Та бачачи перед собою пітьму вирви і похмуре світло швидко меркнуло в небі.
То охоплена душа моя глухою тугою.
І враз нестало моїх проблем.
Віддавши печаль почало зріти гірке свідомість безсилля.
З сумом згадала глузування, страхи свої, обмани, погані думки, помилки...
Все це зберігаю в собі щось на кшталт знімку, що відобразилось дзеркалом на дні вирви…у глибині чорного дзеркала здавалося переверненим і натхнення не приходило.
То крізь вуальку повис вислизаючий світ. Намагаючись заглянути і
Підгледів хтось чужий мої проблеми.
І знову біль заповнив душу.
Простеживши їх рух побачила ясно перевернуте зображення вимальовувалася картина і
Вона могла зберегтися в тисячах століть скороминуща гра світла і тіней.
Спіткнувшись об камінь і розлітілися моменти і розліталося дзеркало на шматочки,
Розкривши, хто я насправді, але водночас розплутати свої думки.
Та вирішила виправити всі свої помилки самостійно.
То сонячне проміння, відбиваючись від цього чорного дзеркала,
З'явилося примарним виглядом, залишаючи світловий відбиток.
І уловлюючи світлові відображення відбитків залишаючи сліди.
Шукай і знатимеш де шукати і знайдеш!
Бездонна глибина минулого має допомогти тобі.
Та прагнення нових пошуків нової боротьби знову воскресли у моїй душі.
Зібрати уламки розбитого дзеркала.
Виднівся шматочок ясного світу.
Та світлом викликаючи бачення, яке саме і гасило її.
Минуле не вислизне.
На дні виділявся отвір входу вирви ... світло вуальки! обрушити цей камінь... прочитав тривожний і болісний роздум,
І ніби намагаюся зазирнути в майбутнє.
Відбиток темряви буде стертий.
Минуле у моїх руках.
Зробивши помилку у минулому. Не повинна бути самотною ... просто свої помилки перетворити на світло.
І чорне дзеркало зруйноване.
Але ж ніщо не могло зруйнувати враження від тіні,
То глибоко запало їй у душу. Спійманої тіні минулого світлом
Закінчилася самотність на довгому та важкому шляху!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
