У статті розглянуто особливості зображення образу матері в поетичній спадщині Івана Низового. Виокремлені деякі з них – безпосереднє та опосередковане зображення шляхом символізації предметів, понять, що асоціюються з матір’ю поета. Зображення матері-страдниці, трудівниці, що живе в нужді та рано помирає, а також тема сирітства наближає поезію І. Низового до поезії Т. Шевченка. Зроблено акцент на великому почутті любові та поваги, які поет відчуває до своїх батьків, демонструючи це у своїй творчості. Поряд з образом матері автор водночас побіжно розглядає образ батька в ліриці І. Низового.

Ключові слова: автобіографічність, інтимна лірика, мотив спогадів, мотив марення, мотив сну, образ матері, символічні образи, Тарас Шевченко.

Постановка проблеми. Образ матері – один із вічних образів у літературі. До нього зверталися як зарубіжні, так і вітчизняні митці художнього слова, зокрема Т. Шевченко, Б. Антоненко-Давидович, М. Хвильовий, Г. Косинка, П. Тичина, А. Малишко, Д. Павличко, В. Симоненко, Б. Олійник, І. Драч, Л. Костенко, У. Самчук та ін.
У творчості видатного українського поета, уродженця Сумщини, І. Низового образ матері посідає особливе місце. Залишившись круглим сиротою у півторарічному віці, поет низку своїх віршів присвячує образу найріднішої людини – матері. Подібно до Т. Шевченка митець зображує неньку з особливою ніжністю, пієтетом, старанно закарбовуючи її образ у священному ареолі поетичного слова. Однак вивченню цього питання в літературознавстві наразі не приділено уваги.

Зв’язок роботи з важливими науковими та практичними завданнями. Роботу виконано відповідно до теми кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ). Результати дослідження можуть бути практично застосовані під час вивчення творчості І. Низового на заняттях з літературного краєзнавства; на уроках рідного краю в школі, на класних та позакласних годинах, вечорах пам’яті та творчості поета; при написанні рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт тощо.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість І. Низового була частково представлена в мовознавчих дослідженнях Л. Колесникової, О. Кравчук, І. Ніколаєнко та наукових розвідках літературознавчого характеру, критичних та аналітичних оглядах Г. Виноградської, А. Манько, О. Неживого, Т. Пінчук. Однак вибіркові розгляди окремих мовознавчих та літературознавчих питань стосовно творчості митця не дають повної картини його величезної багатожанрової спадщини. Наразі література потребує більш системного дослідження різновекторного творчого доробку І. Низового (поетичного, прозового, публіцистичного та перекладацького).

Мета статті. Розкрити особливості зображення образу матері в інтимній ліриці Івана Низового.

Результати дослідження. Інтимна лірика поета рясніє віршами-присвятами його рідним, близьким, друзям. Одне з центральних місць у цих поезіях автобіографічного характеру займають вірші, у яких центральним є образ матері поета Анастасії Гнатівни Низової (Великород).
Покривимо душею, якщо скажемо, що образ батька Данила Тимофійовича Низового, через його більшовицьку активність, трапляється набагато рідше. Попри несхвалення вибору життєвої позиції батька, І. Низовий все одно майстерно виводить його образ своїм поетичним пером: „Оця амбівалентність образу батька з одного боку як рідної людини, а з іншого – як представника нелюдської системи, що завдала кривди усій його родині, та й українству взагалі, простежується у багатьох і прозових, і поетичних творах письменника” [1].
І. Низовий був омріяною дитиною своїх батьків, яких розлучила війна і батьків життєвий вибір: „…І принесли повістку. / Батько був у саду – яблуні садив. / Мати із копанки / дерев’яними цебрами / воду носила / Для поливу. / А я – я в серцях ув обох світивсь / Мрією про сина. / Батько заступом вдарив об груддя .../ Обох нас обняв, / І – пішов…” („Балада про білий налив”) [7, с. 42].
Однак для Івана Данило Тимофійович все одно залишається батьком, однією з найрідніших людей, відібраним у нього жорстоким, ворожим світом, який був немилостивий до поета з перших років його життя (зруйнування хати німецькою бомбою, народження в сирому льосі, зникнення безвісти батька, трагічна загибель матері під обвалом у глинищі, скрутне та напівголодне життя, нелегка праця з 14 років) [4]. Тому пам’ять про батька, поряд з пам’яттю про неню, автор пронесе з собою крізь життя: „Я шукаю батька в містах – / на всіх площах, / у скверах, / у парках. / Може, він десь чекає мене... / Я повинен його знайти! / А знайду – біля нього стану, / щоб закрити в потрібну мить / від свинцю / його серце / своїм” („Батько”) [9, с. 25].
Образи батьків, людей, які дали життя поету і яких він був позбавлений з ранніх літ, назавжди закарбовані не лише в авторській пам’яті, але й увічнені в його творчому надбанні: „Ні батька я, ні матері не знаю, / Могили навіть їхньої не маю, / Села, де народився, не знайду. / Хіба моя вина, що я – без роду?! / Таж я належу цілому народу...” („Перед заповненням анкети”) [10, с. 67 – 68].
Особливо це стосується поетичного образу матері – як власне поетової матері, так й узагальненого образу матері загалом. „Я так довго буду писати працювати, аж єї гріб замкну у своїй голові, та й тоді вона ме матиме найкрасшу могилу” [2, с. 46], – пише відомий український новеліст Василь Стефаник. Ці слова легко можна застосувати й стосовно характеристики творчості І. Низового, особливо виходячи з того факту, що на землі не лишилося могили Анастасії Гнатівни – матері поета. Тому чи не найвеличнішим місцем поховання для матері служить поетове серце та його творча спадщина, присвячена їй: „А коли вже не стало й могили, / Де похована-схована мати, – / Мов самого у землю зарили, / Смерть забувши констатувати…” („На Батьківщині”) [10, с. 35].
І. Низовий дуже любив свою родину, що особливо яскраво можна простежити у віршах-присвятах. Ніжні синівські почуття до найрідніших людей продемонстровано навіть на рівні епіграфів, де пам’ять про батьків передана за допомогою епітета „світла”: „Світлій пам’яті матері Насті Гнатівни” („Розмова через тридцять років”) [15, с. 51]; „Світлій пам’яті моєї матері” („Всю ніч білизну прала мати...”) [14, с. 13]; „Світлій пам’яті батька мого Данила Тимофійовича” („Пора косовиці”) [17, с. 20] чи безпосередньо в назвах віршів – „Світлій пам’яті матері” [10. с. 65].
Як і в Т. Шевченка, в І.Низового образ матері є часто уособленням Святої Матері Божої. Вони обидві незримі для поета, але в обох він не перестає вірувати: „І мені уявляєтесь / Молодою, як мавка. / Живою, / Осіянно-святою / В материнській / самопожертві” („Мамо, сказав би вам...”) [16, с. 7].
Жінка-мати й до того ж страдниця постає в священному ореолі поетичного потоку. Анастасія Гнатівна – матір І. Низового та Катерина Якимівна – матір Т. Шевченка зображуються як трудівниці, які у постійній праці та щоденній нужді животіють без просвіту та рано покидають цей світ, лишивши по собі неприкаяних малих дітей. У Т. Шевченка в поезії „Якби ви знали паничі...” читаємо: „Там матір добрую мою / Ще молодую – у могилу / Нужда та праця положила...” [19, с. 504 – 505].
У віршах І. Низового крізь спогади-марення поета реципієнт може побачити працьовиту нужденну жінку, яку у фокусі поетичного слова завжди застає за роботою: „То й що, коли і просвітку не знають / В щоденній праці наші матері...” („Новела-спомин”) [6, с. 106]. Навіть уночі вона фактично не спить, бо мусить прати, аби вдень працювати для прокорму своєї сім’ї: „Всю ніч білизну прала мати... / А мати прала, мати прала / Ще довоєнні рушники, / Які на посаг вишивала, / А згодом сумно розривала / Навпіл – мені на пелюшки” („Всю ніч білизну прала мати...”) [14, с. 13].
Автор із сумом констатує, що по-справжньому спочити матір змогла лише після своєї смерті: „А мати у сосновій домовині / Уперше спочивала по війні” („Країна дитинства”) [7, с. 51].
Інколи у своїх поезіях автор веде уявний односторонній діалог з матір’ю, використовуючи апострофу: „Мамо, сказав би вам / «Здрастуйте!», / Але ж ви – мертві. / Десь отут лежите / Півстоліття, / Укриті травою... / Не знаходжу могили – / Гладесенько, / як після праски... / Мамо, сказав би вам / «Здрастуйте!», / Так ви ж не почуєте…” („Мамо, сказав би вам...”) [16, с. 7 – 8].
Такі вірші здаються особливо інтимними, адже, читаючи їх, реципієнт ніби без дозволу зазирає в поетову душу. Саме такі та подібні поезії в авторському доробку класифікують як сповідальні: „Погомонів із матір’ю безмовно – / То був мій найсумніший монолог! / …Глухнула душа. / В очах тьмяніло. / В горлі щось давило. / Пекло під серцем. / Ледвечко підвівся / І вслід за мовчазним велосипедом / Сновидою побрів до путівця” („Пощерблена плита...”) [16, с. 84].
Цікавим є той факт, що образ матері в поетиці І. Низового проявляється як безпосередньо, так і опосередковано, через інші символічні для поета образи, які так чи інакше причетні до спогадів про матір. Таке явище є закономірним з погляду на те, що рідної матері І. Низовий фактично не знав, бо втратив її досить рано, хоча й пам’ятав день її поховання, не дивлячись на досить малий вік: „В найбілішому платті / Лежала, / Тримаючи свічку, / Моя найблідіша / Матуся. / Невже пам’ятаю – / Було ж мені / Півтора року! – / Той день, / Ту часину, / Ті запахи, звуки...” („Тевтонець...”) [16, с. 19].
Брак достатньої кількості спогадів про рідну людину компенсувався шляхом спогадів про усі предмети, речі тощо, до яких вона була причетна, або принаймні могла б бути. Наприклад, у поезії „Не знаю колискової...” образ матері уособлено саме в колисковій пісні, яку, природно, автор не пам’ятає через раннє круглосирітське дитинство, про що зізнається уже в самій назві поезії, яка переходить в анафору: „Не знаю колискової... / А донька / Прохає колискової, аж плаче... / Не знаю колискової... / Навіки / Я загубив її... / Не знаю колискової... / Та знаю, / Яка вона потрібна в цю хвилину...” [17, с. 22 – 23].
Досить проникливою є поезія „Мати сіяла льон...”, де материнська любов уособлюється в образі дитячої сорочки, яку пошила Анастасія Гнатівна малому Іванові з цупкого сукна, бо льон, посіяний нею, за словами автора, пожала війна. Однак І. Низовий щиро зізнається, що через десятки років потому серед багатства вибору одягу й тканин, надав би перевагу тій грубій теплій сорочині з цупкого сукна, що віє спогадами про дитинство та рідну матір, яка вклала у свою роботу, відповідно, частину себе: „Полотна не було, й моя мати сумна / Сорочину пошила з цупкого сукна... / А дружина моя все купує мені / Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)… / Та до тіла найближче / Та, одна, що з сукна: / Полотна не було. / Не було полотна… [12, с. 15].
У поезії „Приснилося, що з вашого хреста...” образ матері втілюється одночасно і в хресті – символі пам’яті, який встановлюють у місцях поховання для вшанування померлих, та в зеленому пагоні, що проростає крізь хрест як символ життя, життєдайної сили: „Приснилося, що з вашого хреста, / Звідтіль, / Де я туливсь гарячими устами, / Зелений пагін, мамо, пророста, / І тягнеться до мене, й не дістане. / Я вдосвіта прочумався від сну / І не збагну, що сталося зі мною: / Дивлюсь на передчасну сивину – / Сумне цвітіння пагона сумного [11, с. 12].
Отже, утверджується думка, що пам’ять про померлих стає запорукою продовження їхнього подальшого життя, але вже в іншій формі, в іншому вияві, а також запорукою повноцінного в моральному сенсі життя тих, хто ще лишився в цьому світі. Це стосується як окремої людини, так і народної пам’яті взагалі.
І. Низовий часто послуговується прийомом сну для змалювання образів, які фізично вже не існують: матері та її могили: 1) „Ні смертної дати, / Ні навіть могили – вінки покладати… / Все інше – у мене було!” („До моєї біографії”) [10, с. 82]; 2) „Насняться мати, / Молоді й святкові: / Несуть невміло перше немовля...” („Насняться мати...”) [7, с. 43]; 3) „А коли від спогадів проснуся, / Бачу в синій рамочці вікна: / Мати, неня, матінка, матуся / То весела, бачу, то сумна...” („Згадується давнє і далеке...”) [17, с. 3]; 4) „Солодкий сон – солоний просин / Сльози... / Ізнов наснились батько й мати – І відтіснилися. Нема… / А ти хотів насправді мати / Усе, що снилось, / Задарма?!” („Солодкий сон – солоний просин...”) [5, с. 43].
У поезії „Світлій пам’яті матері” спогад про матір втілено в символічному образі рушника „На рушнику – червоні півні / Кричать опівночі й опівдні / І серцю спати не дають. / А поряд з ними ще й зозулі – / Дитячі згадки не заснулі – Літа відлітані кують. / Під рушником – спокійна мати. / Біля чола – сніжинки з вати, / А коло хати – листопад…” [10, с. 65].
Вищенаведені рядки з вірша „Згадується давнє і далеке...”, показують, що, вводячи образ матері (а також і батька, бабусі) до поетичного контексту, митець часто використовує демінутиви для передачі близьких теплих стосунків з рідними, але віддаленими смертю людьми: „Настя й Данило (це наші матуся / й татуньо)” („Перед клечальною неділею...”) [10, с. 25 – 26]; „Торкаються незримого крила / Прозорі пальці юної матусі…” („Нехай моєму недругу болить...”) [5, с. 30].
Смерть матері автор зображує то жахливо-реалістичними мазками: „Тут у землі лежить матуся юна – / Над нею лиш трава та ще роса. / Мою печаль задавнену, безслізну / Ніхто не бачить в цьому бур’яні...” („Тут повний комунізм...”) [16, с. 58]; то піднесено-метафоричними: „Той «талісман» не зміг порятувати / Нещасну матір, тож вона в туман- / ності, гуманності шукати / У янголів, пішла...” („Душа іще тримається. Іще...”) [5. с. 52].
О. Неживий у своєму дослідженні „Художній світ і життєва правда Івана Низового” зазначав: „Мабуть кожний поет починається з дитинства, тобто з того часу, коли в пам’яті не тільки закарбувалися життєві враження, але й пробудилося поетичне світовідчуття... Цим самим Іван Низовий і не схожий на інших поетів. Бо основою його художнього світогляду є пам’ять дитинства, роду й народу, як рушійна сила поетичної думки, естетики автобіографізму в постійній взаємодії з днем сучасним” [3].
Своє важке сирітське дитинство, що припало на добу державних лихоліть сам І. Низовий у поезії „Сула моя. Село моє...” називає „антидитинством”, але щоб це визначення не прозвучало занадто моторошно, він надає йому зменшено-пестливого відтінку: „Куди втекло-поділося / (Чи випилось, чи з’їлося) / Моє антидитинствонько / Зі страхами вночі?.. / Мов горобець під стріхою, / Сиджу під небом: / Втіхою – / Перед моєю матір’ю / Моя антивина” [13, с. 29].
Мотив важкої сирітської долі знову наближує лірику І. Низового до лірики Т. Шевченка. В останнього читаємо: „Тяжко-важко в світі жити / Сироті без роду: / Нема куди прихилиться, – Хоч з гори та в воду!” („Думка (Тяжко-важко в світі жити…)”) [19, с. 22]. В І. Низового знаходимо подібні нарікання на важке життя без батьків, особливо без матері: „Без материнської любові / Я виростав, немов бур’ян, / Шукаючи у дивослові / Свій несподіваний талан” („Там, на краєчку України...”) [18, с. 59]; „Той матір згадував, той батька... / А в мене ж не було нікого, / Окрім бабусі!.. / Я ж – самостійник...” („Той матір згадував, той батька...”) [8, с. 49].

Висновки. Отже, образ матері займає одне з центральних місць в автобіографічних поезіях митця, багато з яких можна назвати сповідальними. Серед інших зображуваних митцем образів рідні: батька, бабусі, сестри, дружини, дітей – він займає центральне місце. Найчастіше цей образ трапляється в інтимній ліриці і має різну форму вираження: як через безпосереднє, відтворене спогадами чи мріями І. Низового, так і через опосередковані образи-символи, які служать митцеві згадкою про матір (рушник, колискова пісня, сорочка з цупкого сукна, хрест на могилі). Образи жінки-матері та сироти, що втратив її, в І. Низового є досить близькими до відповідних образів у творчості Т. Шевченка, що дозволяє провести творчі паралелі. Для зображення матері у своїх поезіях митець часто послуговується прийомами сну чи марення; на стилістичному рівні – використанням апостроф, зменшено-пестливих слів, односторонніх діалогів чи монологів.

Перспективи подальших розвідок. У статті лише частково висвітлено особливості зображення образу матері в поезії І. Низового. Він є центральним в автобіографічному доробку поета, а тому потребує подальших досліджень та узагальнень. Наші подальші розвідки будуть спрямовані на більш глибоке вивчення образної системи в поетиці І. Низового та на доведення того, що величезна, багатогранна, естетично витримана, глибоко патріотична та актуальна творчість поета потребує глибокого студіювання та наукового висвітлення не лише на регіональному, а й на всеукраїнському рівні.


Манько А. М. Художнє осмислення образу матері у творчості Івана Низового / А. М. Манько // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». – Вип. 37-1, Том ІV (74): Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». – К.: Гнозис, 2017. – С. 40 – 49.

Список використаних джерел:

1. Виноградська Г. Спогади Івана Низового як одне з джерел до вивчення... [Електронний ресурс] / Г. Виноградська // „Поетичні майстерні” – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=116519
2. Історія української літератури та літературно-критичної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття: Підручник для студентів факультету української філології денної та заочної форми навчання / Кол. авт.: О. А. Галич, О. О. Бровко, І. А. Веретейченко, Л. Л. Нежива, Т. П. Шестопалова; За наук. ред. О. А. Галича. – Луганськ: Альма-матер, 2008. – 480 с.
3. Неживий О. І. Художній світ і життєва правда Івана Низового [Електронний ресурс] / О. І. Неживий // Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України. – Режим доступу: http://www.poo-nspu.ltava.org/2015/10/pravda-ivana-nyzovogo nezhyvyj.html
4. Низовий Іван Данилович [Текст] / Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Низовий_Іван_Данилович
5. Низовий І. Д. Білопілля-Верхосулля. Поезії / І. Д. Низовий. – Луганськ: АТ „Укрроспроммаш”, 1997. – 68 с.
6. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Вид-во „Райдуга” Луганської організації Спілки письменників України, 1995. – 120 с.
7. Низовий І. Д. І калина своя, і тополя / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
8. Низовий І. Д. Кураїна: Лірика й антилірика / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с.
9. Низовий І. Д. Народжуються квіти / І. Д. Низовий. – Ужгород: Закарпатське обласне книжково-газетне видавництво, 1964. – 46 с.
10. Низовий І. Д. Пора косовиці: Вірші. Поема / І. Д. Низовий. – К.: Радянський письменник, 1990. – 102 с.
11. Низовий І. Д. Пракорінь. Поезії / І. Д. Низовий. – Кремінна: Мале творчо-виробниче підприємство „Вихід”, 1993. – 41 с.
12. Низовий І. Д. Провесінь / І. Д. Низовий. – К: Радянський письменник,1971. – 80 с.
13. Низовий І. Д. Сльоза небесна / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 56 с.
14. Низовий І. Д. Рівнодення / І. Д. Низовий. – К.: Радянський письменник, 1982. – 60 с.
15. Низовий І. Д. Тобі моє серце / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.
16. Низовий І. Д. Хрущі над вишнями / І. Д. Низовий. – Луганськ: Шлях, 1999. – 96 с.
17. Низовий І. Д. Чекання ранку: Вірші. Поема / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 1986. – 72 с.
18. Низовий І. Д. Я з такої глибинки / І. Д. Низовий. – Луганськ: Русь, 1999. – 76 с.
19. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – К.: Дніпро, 1985. – 640 с.