Література – одне з найважливіших культурних надбань кожного народу. Це не лише дзеркало нації, а й світлина, у якій вона буде зафіксована для майбутніх поколінь. Подібно до того, як ми могли б дослідити родинне дерево окремої династії, починаючи від далеких пращурів, портрети яких намальовані художниками минулого, і закінчуючи фотографіями їхніх нащадків, відображених на моніторах комп’ютерів та дисплеях смартфонів чи планшетів, так прямо чи опосередковано ми можемо поринути в історію конкретної країни, мандруючи сторінками її літературного спадку.
Українська література рясніє талановитими митцями, визнаними та ще не визнаними геніями художнього слова. Актуальність теми полягає у висвітленні постаті видатного, але маловідомого, талановитого, але не визнаного українського поета, письменника, перекладача та публіциста Івана Даниловича Низового.
Сам себе як поетичну натуру автор зображує досить скромно та майже завжди іронічно: «Я просто чесний віршувальник» («Про власну творчість») [4, с. 15]; «Я вище „явищ унікальних” / В літературному процесі /…/ … Я – із нормальних, / А тому й вище „унікальних / Писак!”» («Одній дитячій поетесі») [9, с. 67]; «Хліборобом я був і солдатом… Намагався стати поетом… / … / Хоч, можливо, не став я поетом, / Так зате ж не зробивсь ренегатом!» («До своєї біографії») [1, с. 40].
І. Низовий – поет соборності України, підтвердженням чого є не лише його творча спадщина, що сягає близько семи тисяч творів, але й власне географія життя митця. Народившись та провівши на Півночі України (Сумщині) свої дитячі та ранні підліткові роки, перейшовши від юнацтва до першого періоду зрілості на Заході (Львівщині) та віддавши всю решту життя (від вдумливої зрілості до мудрості похилих років) Сходу країни (Луганщині), І. Низовий зумів кровно об’єднати два береги Дніпра: на західній частині створивши першу сім’ю, на східній – другу: «Дасть Бог, і ми в Галининій господі / зберемося докупи, рідні всі: / зі Львова – син мій Ігор, / із Луганська – / дочка єдина, Леся» («Цю збірку я присвячую сестрі...») [8, с. 79 – 80].
У 2007 році митець створив поетичну міні-хроніку свого життя, де з гіркою іронією штрихами позначив власну життєву карту: «Зі мною доля повелась жорстоко, / Та я їй добротою відповів: / Не йшов, наливши злою кров’ю око, / Ні на Донецьк війною, ні на Львів. / Ві Львові я всю юність промоскалив / І первістка свого там колисав, / Хоча і був відторгнений, та скарги / В „архіви” кадебешні не писав. / В Донбасі все життя я промаячив / На дикопіллі соняхом чужим, / Однак не „окозлів”, не „розсобачивсь” / І компартійних благ не заслужив. / У Львові – син. В Луганську маю доню. / По всіх усюдах – друзі та рідня. / На дві частини рвуть єдину долю / Найближчі вороги мої щодня. / Мов дон Кіхот, позбавлений Ламанчі, / Воюю з вітряками по світах... / А на могилі мами в помаранчі / Сумська буяє осінь золота» («Зі мною доля повелась жорстоко..») [8, с. 11].
У роки державної нестабільності та воєнних лихоліть особливо важливо підтримувати в собі національний дух. І. Низовий є прикладом національної відданості, щирого, непідкупного патріотизму, людяності та простоти, з одного боку, та скромного таланту, з іншого. Худорлявий вусань, припорошений сивиною, із добрим лицем і сумними очима, повними забаченої гіркої правди, але великим серцем, яке до останнього подиху боліло за свою Батьківщину та намагалося відстукувати ритм життя, борючись зі смертельною хворобою.
Перебуваючи на Луганщині, митець активно займався журналістською та редакторською діяльністю, свого часу сколихнувши човен невірних своєю полум’яною статтею «Бути – народом!», де, як і в ліриці автора, порушується питання мовного колапсу в Україні: «Українська мова дуже м’яка, милозвучна, пісенна, поетична. Нею гарно освідчуватись у коханні, заколисувати дітей. Оплакувати померлих. Висловлювати почуття захоплення, дякувати за добро. Але всі наведені епітети припорошені пилом забуття. Я на кожному кроці чую інші епітети. Причому з уст учорашніх українців – сьогоднішніх відступників. “Этот корявый язык!” “Этот хохляцкий язык!” І ще: “Мертвый язык!”, “Умирающий, никому не нужный!”, “Язык, об который поломаешь язык” – отакий тобі каламбур. /… / А що скажуть про нас наші завтрашні й далекі нащадки? Якою мовою говоритимуть вони? Ким вони зватимуться? Віриться – українцями. Прагнеться – народом. Великим, самобутнім, гордим, добрим і щедрим. Таким, яким наш народ був споконвіку» [2, с. 3].
У буремні 90-ті І. Низовий очолював Луганську організацію Національної спілки письменників України. У ці непрості для країни часи автор сприяв активному розвитку літературного слова: заохочував талановитих людей – особливо молодь – до літературної діяльності, влаштовував творчі зустрічі майстрів художнього слова з різними суспільними прошарками, видавав книги коштом небайдужих, патріотично налаштованих громадян. У той же час та й згодом займався просвітницькою діяльністю не лише на Луганщині, але й спорадично на Сумщині та Харківщині.
Поет проніс любов до своєї Вітчизни крізь усе життя, Україна стала віссю в його літературній творчості, громадській діяльності та громадянській позиції. Неможливо не помітити всю ту любов, ніжність, турботливість, за допомогою яких митець вимальовує Батьківщину у своїй ліриці, часто метафорично зображуючи її в образі міфологічної країни орачів Оріяни (поетична назва України). У деяких творах лірик застосовує відносно України перефразу Кураїна – такі поезії сповнені реалістичного трагізму, показуючи всі непривабливі сторони життя в сучасному авторові історичному середовищі.
Образ України є центральним у всіх жанрово-тематичних різновидах поетової лірики. Він є узагальненим образом, фундаментом авторської поетичної скульптури, яка складається з таких композиційних елементів: Україна-Батьківщина; Україна-держава; Україна-ріднокрай; узагальнений образ українського народу, серед яких автор виділяє українців («сміливців-українців» [7, с. 10], «правдивих українців» [4, с. 62], «козаків» [7, с. 16]) та «антиукраїнців» [10, с. 23] («недорікуватих українців» [3, с. 67], «легіон чужинців-українців» [6, с. 10], «яничар» [3, с. 32]); історія України; автор як частина України, її мільйонний пазловий елемент.
Образ своєї Батьківщини І. Низовий небезпричинно сповнює нотами трагізму. Особливо чітко це простежується в громадянсько-патріотичній ліриці митця. У цьому тематичному різновиді своєї поетичної спадщини він без применшення демонструє всі непривабливі реалії українського сучасного йому сьогодення. Саме ця лірика сягає найбільшої актуальності та захоплює далекоглядними авторськими думками: «Не Україна ще – країна / Людських украдених надій, / В якій одна лиш переміна: / Це – поділяй і володій…» («Не Малоросія, звичайно…») [5, с. 6].
Поет зажди був максимально чесним та відвертим у своїх позиціях. Він ніколи не співав дифірамбів чиновникам, завжди прямо висловлювався про тих, хто чинить зло його країні та землякам. І. Низовий завжди чітко розмежовував два поняття: Україна-Батьківщина та Україна-держава, розуміючи під останнім сваволю державних діячів усіх часів, які застав за життя – від радянських правителів до гарантів незалежної України.
Отже, можна зробити висновки, що одними з характерних рис творчості поета є їхня пророчість, актуальність, гостра публіцистичність, щирість почуттів, вишукана українська мова. І. Низовий – це гордість Луганщини. Це приклад того, як можна залишатися людиною, справжнім українцем навіть за несприятливих обставин.

Література:
1. Низовий І. Д. Білолебедія / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2008. – 108 с.
2. Низовий І. Д. Бути – народом / І. Д. Низовий // Молодогвардієць. – 1988. – 23 січня. – № 10 (4755). – С. 3
3. Низовий І. Д. Вівтар / І. Д. Низовий. – Луганськ: Райдуга,1995. – 120 с.
4. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2010. – 220 с.
5. Низовий І. Д. Жура за журавлями / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с.
6. Низовий І. Д. Запрягайте, хлопці, коней / І. Д. Низовий. – Луганськ: Спілка журналістів України, 1993. – 64 с.
7. Низовий І. Д. Кураїна / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с.
8. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані / І. Д. Низовий. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2010. – 264 с.
9. Низовий І. Д. Пролог до епілогу / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 200 с.
10. Низовий І. Д. Осмути сивої сувій / І. Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанасьєва В. І., 2009. – 140 с.


Манько А. М. «Мої рукописи і книги, хіба ж даремно вас писав…». Постать Івана Низового на літературній мапі України» / А. М. Манько // Modern philological research: a combination of innovative and traditional approaches: Conference Proceedings, April 27 – 28, 2018. Tbilisi: Baltija Publishing. pp. 105 – 108.