Споконвіку засоби комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск) були могутньою викривальною зброєю в боротьбі з людськими пороками та життєвими кривдами. Гостровикривальний характер поетичної, прозової та публіцистичної творчості І. Низового зумовлює використання автором багатства різних видів комічного у ній.
Мета роботи – репрезентувати вияви іронічно-сатиричного та гротескно-саркастичного наповнення поезій І. Низового.
І. Низовий у своїх текстах демонструє максимальну відвертість та критичність у поглядах. Це проявляється насамперед у самосвідомості, яка часто подається автором в іронічному ключі, адже вміння посміятися над собою, чесно признати свою недосконалість – це одна з головних рис українського народу.
Рефлексуючи, автор активно залучає іронічні ноти: „Не здатний ні до чого вже, / пишу / нікчемні вірші / та погану прозу, / до повного маразму і склерозу свої тривоги висловить спішу. / Цинічна влада знову продає / за безцінь дорогу мені країну, / все прадідівське, батьківське, моє: / свободу, честь і мову солов’їну!” („Не здатний ні до чого вже…”) [5, с. 13]; „Став трохи кращим тиск, / відчув я крові поштовх, / і вирішив: є зиск / сходить мені на пошту. / Поштиві поштарі / помножать нуль на гроші – / в маленькому добрі / великі є розкоші! / Куплю собі газет, / пігулок від хвороби, / смердючих сигарет, / мікробів щоб угробить” („Почнемо все з нуля…”) [5, с. 15]; „Я – молодець: купив стілець! / Старе німецьке крісло / звелося, бідне, нанівець / і безнадійно трісло. / <…> / О, не один іще поет / і не одна поетка / новий похвалять табурет: / – Чудова табуретка! / І це резонно на загал: / не табуретка – п’єдестал!” („Я – молодець: купив стілець!..”) [5, с. 17].
Сатиричного вістря митця зазнають і людські пороки: марнославство, зрадництво, алкогольна залежність тощо: „Вагітний задумом поет, / Ледь-ледь прочунявши, / Ізранку / До кабі... вибачте, в буфет / Спішить – похмільну пити склянку / Вина натхненного. / Сюжет – / Реалістичний: / До обіду / Не залишається і сліду / Лірично-благісних прикмет / Співця-пророка...” („Вагітний задумом поет…”) [2, с. 83–84]; „У творчих пошуках невпинних / Щодень, до самозабуття. / І в результаті: відкриття… / Пляшок. І винних, і не винних. / В його турботах щохвилинних / Все послідовно, до пуття: / За відкриттями – розпиття / Напоїв солодкополинних. / Хвала жаждивому! Чолом / Тому, хто рветься в гастроном, / Хто вічну спрагу відчуває. / Чолом тому, хто під столом, / В підлогу гепнувшись чолом, / Немов на лаврах, спочиває” („Іронічний сонет”) [1, с. 23].
Активно використані автором сатирично-саркастичні та гротескні елементи в поезіях громадянського звучання.
За допомогою різновидів комічного І. Низовий зображує народну індиферентність, що проявляється в політичній інфантильності та історичній амнезії: „Я щасливий / великій кількості лапші / (мені ця щедрість до душі) / першоквітневої на вуха / електорату! Дурень слуха / верховнорадських брехунів...” („Верховна Рада в день брехливий…”) [3, с. 167–168]; „Дорвались до престолу “янучари” – / “понятіями” міряють закон, / а той, хто підмостив під себе трон, / роз’ятрює ледь-ледь пригаслі чвари. / ...В глибинних селах варять самогон / і в бога-душу-мать, немов татари, / пісенно матюкаються... Фанфари / лунають у найдальший закордон!” („Дорвались до престолу “яничари”…”) [3, с. 150]; „Вимкнули електрику, ой леле, / замовчали радіо і теле... / Що ж це за еклектика – / вимкнута електрика?! / Продали урани всі, ой лихо, / стихло все, і в усі навіть тихо... / Сумно без урану / крайньому Івану. / Крим здали сусідові, ой горе, / плакало за мною Чорне море... / Більш немає пляжу – / де ж тепер приляжу?! / Вбили рідну мовоньку, ой люди, / смачно матюкаються паскуди... / Не згодишся в людстві – / помирай в паскудстві!” („Вимкнули електрику, ой леле…”) [3, с. 119]; „Ми йшли, і йшли, і йшли / До комунізму, / До світлої-пресвітлої / Мети, / А щоб скоріш було / І легше йти, / Спиртово-горілчану ставив / Клізму / Нам Брежнєв, / Затикаючи роти / Ковбасами гнилими. / І сьогодні, / В перехідні, / Як мовиться, / Часи / Вважаємо, / Що біди всенародні / Від того, / Що гнилої ковбаси, / Колишньої, / Купити ми не годні, / А спогаду ж про неї – / Не з’їси!” („Ми йшли, і йшли, і йшли…”) [2, с. 48–49].
У поезії „Батярують львів’яни…” митець за допомогою контрасту та сатири дає картину типової української дійсності свого часу: міщани бавляться святами, політичні діячі маніпулюють народною свідомістю в той час, коли селяни тяжко працюють, не знаючи перепочинку. При цьому автор акцентує увагу на різниці культурного простору двох культурно-історичних регіонів України: „Батярують львів’яни, / а наші луганці, / оковитої випивши вранці по склянці, / із червоними стягами вийшли на площу / на Червону, до Леніна – буцім на прощу. / А в столиці хизується пан Симоненко, / що вже зрання наївся-напився смачненько, / поряд з ним “пролетарии соединились”, / бо також ізрання напились і наїлись. / А в глибинці сільській, / щоб не забур’яніла, / хуторяни вже зранку взялися до діла: / садять-сіють городину, / статок щоб мати, / всіх, що “гнані й голодні” прогодувати…” [5, с. 39].
Схожою за ідейно-змістовим звучанням є поезія „Летять порожні тарілки…”, де в символічних образах та в іронічній формі І. Низовий зображає картину економічної розрухи та, як результат, морального занепаду частини своїх співвітчизників: „Летять порожні тарілки / із вирію додому... / Ми їх помиєм залюбки / й не віддамо нікому. / Ми їх наповнимо ж таки / смачненькими шматками – / нехай летять, мов літаки, / та й над материками, / аби побачили усі / в усіх-усіх країнах, / що ми в достатку і красі / стабільній – не в руїнах – / ще благоденствуєм, що нам / не голодно, що й досі / живеться нам, як тим панам, / що ми не голі-босі... / ...Летять додомоньку пляшки, / як правило, порожні, / й щебечуть п’яні мужики / на вільсі придорожній...” („Летять порожні тарілки…”) [3, с. 160].
Не оминає митець піддати сатиричному осмисленню й фінансові скрути – як власні, так і загальнонаціональні: „Грошей маю достобіса, / але всі – чужі, / тому я і почуваюсь, / як і всі бомжі, / лиш умовно грошовитим – / злидень, та й усе” („Грошей маю достобіса…”) [5, с 31]; „Зосталась без “навару” баба Чолі* (*Самогонниця) / , ніхто до неї вже не загляда, / всі пияки лишились босі й голі, / домашній скарб пропито – без сліда, / ні рисочки… Свавільно править криза / по всіх усюдах – підмела кутки / і закутки…” („Зосталась без “навару” баба Чолі*…”) [5, с. 24].
Саркастичного апогею, який межує з гротескним зображенням, досягають поезії, в яких автор змальовує політичну ницість: „Вже морди на бігбордах не вміщаються, / звисають животи аж до землі – / це наші депутати! Ковалі / народних благ <…> / надміру агресивні, наче вчаділи, / до берега московського причалюють / свої варязькі стругані човни…” („Вже морди на бігбордах не вміщаються…”) [5, с. 28]; „Влада, об’ївшись, і досі ще спить, / стогне в кошмарах жахливих... А нам / в ночі безсонні щось треба робить” („Доброго дня зичу всім Іванам…”) [3, с. 254–255]; „В театрі політичних тіней – / Безкомпромісна боротьба: / Одні – за докорінні зміни / В житті прозрілого раба; / Другі – за спокій і стабільність / Того ж таки раба, – / Йому, / Сліпому зроду, / Є доцільність / Любити звичну вже тюрму. / Списи ламаються, / Шаблюки / Бряжчать – аж іскри в усібіч!” („В театрі політичних тіней…”) [4, с. 21].
Отже, у поетичних творах І. Низового, в яких автор ставить за мету викриття людських пороків, національних проблем чи зображення своєї скромної персони, широко застосовані такі засоби комічного, як іронія, сатира, сарказм та гротеск.


Манько А. М. Вістря сатири, молот сарказму та іронічний щит у поетичному тексті Івана Низового. Образне слово Луганщини: матеріали ХVІІI Всеукраїнської науково-практичної конференції імені Віктора Ужченка (Старобільськ, 15 травня 2019 р.). Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2019. С. 234 – 238.

Література

1. Низовий І. Д. Горобина ніч. Луганськ, 1992. 64 с. 2. Низовий І. Д. Дурман-трава. Луганськ: Глобус, 2003. 96 с. 3. Низовий І. Д. Лелечі клекоти в тумані. Луганськ: ТОВ „Віртуальна реальність”, 2010. 264 с. 4. Низовий І. Д. Осанна химері. Луганськ: Русь, 2000. 68 с. 5. Низовий І. Д. Я цвіркун в середлітню спеку. Луганськ: ФОП Котова О. В., 2010. 144 с.