Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Інша поезія
/
Брама
Станіслав: промені світла
Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу,
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники,
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун,
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди
Коні журби****.
Ти синява хусток синиць,
Що дзьобають дні як зерна,
Ти кам’яна книга прозорих вікон.
Примітки:
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Станіслав: промені світла
«Stanislau - die Stadt der gotischen Illusionen…»
Albrecht Dunklermann*
Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу,
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники,
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун,
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди
Коні журби****.
Ти синява хусток синиць,
Що дзьобають дні як зерна,
Ти кам’яна книга прозорих вікон.
Примітки:
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
