Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.22
16:44
Старий дідусь сидів переді мною,
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
2026.10.22
15:35
Поки ще летять літа мої,
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
2026.10.22
13:21
до чого розмовляли ми
душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
2026.10.22
08:16
Оспіваний дощами долі,
Він тишу колисав поволі,
І верби мав за парасолі
І не тримався берегів,
Де ранком панував Овідій
Під наглядом дурних сусідів,
Що салом заїдали мідій
Він тишу колисав поволі,
І верби мав за парасолі
І не тримався берегів,
Де ранком панував Овідій
Під наглядом дурних сусідів,
Що салом заїдали мідій
2026.10.22
06:30
Ракети знову грізно і гаряче
Шугали понад містом цілу ніч,
Роїлися і падали, неначе
Летіти далі їм було невміч.
Свистячі згуки, вибухи підступні
До мене долітали звідусіль, -
Дрижали стіни, мов дверима гупав
Отой сусід, що полюбляє хміль.
Шугали понад містом цілу ніч,
Роїлися і падали, неначе
Летіти далі їм було невміч.
Свистячі згуки, вибухи підступні
До мене долітали звідусіль, -
Дрижали стіни, мов дверима гупав
Отой сусід, що полюбляє хміль.
2026.10.21
21:14
Білий туман торОчиться
Стьожками між ліщиною,
Скочується у брижі.
Галасами сорочими -
Сваркою безпричинною,
Ранок шматує тишу.
Зібрані листям, шелестно
Стьожками між ліщиною,
Скочується у брижі.
Галасами сорочими -
Сваркою безпричинною,
Ранок шматує тишу.
Зібрані листям, шелестно
2026.10.21
15:50
Я прийшов у ліс сьогодні
По гриби, бо я голодний.
Але ж це не в тому плані:
Я ж не хотів "грибів в сметані".
Ондо білі, а там- лисички,
Та я не маю такої звички
Брати все, що попадеться
По гриби, бо я голодний.
Але ж це не в тому плані:
Я ж не хотів "грибів в сметані".
Ондо білі, а там- лисички,
Та я не маю такої звички
Брати все, що попадеться
2026.10.21
15:09
Я згадую у лютому сніги,
Немов фантом примарний і нещасний.
Припливом на піщані береги
Нахлине пристрасть гостра і нещадна.
Сніг пропікав до глибини душі
Прадавнім лезом і сарматським списом.
Тепер до нас промовлять спориші
Немов фантом примарний і нещасний.
Припливом на піщані береги
Нахлине пристрасть гостра і нещадна.
Сніг пропікав до глибини душі
Прадавнім лезом і сарматським списом.
Тепер до нас промовлять спориші
2026.10.21
12:43
Що робиться на гіацинтовій хаті
Що робиться на гіацинтовій, га
На радість левам, ей
У цей день
Вірю в нового друга, без претензії
Вірю в нового друга, без проблем отих
Мені потрібен друг
Що робиться на гіацинтовій, га
На радість левам, ей
У цей день
Вірю в нового друга, без претензії
Вірю в нового друга, без проблем отих
Мені потрібен друг
2026.10.21
11:43
Степи давно не мають пруфу, —
Шкодують блазням ковдри духу,
Ховають погляди від згуб
Вовків самотніх в літній дуб.
Вистава йде... Повільна тиша.
Над жолудем голодна миша,
Частково справжня, наче ми,
Світ наближає до чуми,
Шкодують блазням ковдри духу,
Ховають погляди від згуб
Вовків самотніх в літній дуб.
Вистава йде... Повільна тиша.
Над жолудем голодна миша,
Частково справжня, наче ми,
Світ наближає до чуми,
2026.10.21
10:32
Поезія «Вмирає хата без батьків» українського поета Володимира Мацуцького була написана у вересні 2022 року. Це глибокий і проникливий вірш, що поєднує біль особистої втрати з трагедією війни в Україні.
Нижче наведено повний текст твору:
______________
2026.10.21
08:52
він не / імя /
і не / іще імя /
і до усього
підходить він геть інакше
тобі поезія
йому маячня хоча
те саме необовязково завше
ще він торкається сердець
і не / іще імя /
і до усього
підходить він геть інакше
тобі поезія
йому маячня хоча
те саме необовязково завше
ще він торкається сердець
2026.10.21
06:03
Затягнуло димом просинь,
Стогне змучена земля
І в глухого Бога просить
Покарати москаля.
За усі дитячі сльози,
За зруйновані міста, -
За погрози і за грози,
І за спалені жита.
Стогне змучена земля
І в глухого Бога просить
Покарати москаля.
За усі дитячі сльози,
За зруйновані міста, -
За погрози і за грози,
І за спалені жита.
2026.10.20
20:08
Здається іншим світ під жовтим листям.
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
2026.10.20
17:07
Як тут чарівно, мамо, як чарівно,
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
2026.10.20
16:18
Густий туман укутав перехрестя,
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Інша поезія
/
Брама
Станіслав: промені світла
Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу,
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники,
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун,
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди
Коні журби****.
Ти синява хусток синиць,
Що дзьобають дні як зерна,
Ти кам’яна книга прозорих вікон.
Примітки:
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Станіслав: промені світла
«Stanislau - die Stadt der gotischen Illusionen…»
Albrecht Dunklermann*
Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу,
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники,
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун,
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди
Коні журби****.
Ти синява хусток синиць,
Що дзьобають дні як зерна,
Ти кам’яна книга прозорих вікон.
Примітки:
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
