Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Вівальді, із циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівальді, із циклу
Останнього осіннього вечора - такого безрадісного, як мікстура од кашлю - я поверталася додому стареньким трамваєм. Настрій був препаскудний, якщо відверто. За вікном лив дощ. Благенькі лампи мляво освітлювали майже порожній вагончик - кілька невиразних пасажирів байдуже порпались у своїх гаджетах. Вагончик гойдався і порипував на поворотах, наче стара дірява морська посудина, приречена незабаром втонути.
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
