
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Вівальді, із циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівальді, із циклу
Останнього осіннього вечора - такого безрадісного, як мікстура од кашлю - я поверталася додому стареньким трамваєм. Настрій був препаскудний, якщо відверто. За вікном лив дощ. Благенькі лампи мляво освітлювали майже порожній вагончик - кілька невиразних пасажирів байдуже порпались у своїх гаджетах. Вагончик гойдався і порипував на поворотах, наче стара дірява морська посудина, приречена незабаром втонути.
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію