Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Вівальді, із циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівальді, із циклу
Останнього осіннього вечора - такого безрадісного, як мікстура од кашлю - я поверталася додому стареньким трамваєм. Настрій був препаскудний, якщо відверто. За вікном лив дощ. Благенькі лампи мляво освітлювали майже порожній вагончик - кілька невиразних пасажирів байдуже порпались у своїх гаджетах. Вагончик гойдався і порипував на поворотах, наче стара дірява морська посудина, приречена незабаром втонути.
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
Холод стояв собачий, тож не дивно, що я натягнула шапку майже на ніс і заплющила очі.
Прокинулась раптово, коли трамвай завмер на одній із зупинок. З-під потоків небесної води у трамвайчик зайшов чоловік у темному, за спиною його був великий пошарпаний футляр - віолончель? Контрабас? З мене тут кепський експерт. А за секунду до того, як дверцята зачинилися, до вагончика застрибнули дві миршаві, наскрізь промоклі собачки. Здається, вони були пекінесами, але довга шерсть обліпила коротенькі тільця і зробила їх схожими на дві мокрі ганчірки на лапках.
Один з пекінесів був, вочевидь, альбіносом - маленькі очки раз-у-раз спалахували червоним вогнем на білій аж рожевій мордочці.
Трамвайчик рушив, новоприбулий пасажир зняв зі спини футляр.
З іншого кінця вагону - де й взялася? - вигулькнула до новоприбулих жіночка-контролер. Наміри у неї були серйозні - видно було неозброєним оком, бо - наставивши вказівного пальця з манікюром кольору "пожежа" - вона строго запитала:
- Що у вас за проїзд?
Кілька секунд чоловік у темному мовчав. А потім сказав:
- Барвінок. Вживайте настоянку барвінку - мікстуру таку. Вона заспокоїть вашу розкошлачену нервову систему.
- Що? Де ваш квиток? - проказала вже гучніше сувора пані.
- Така кепська погода - крижаний дощ так і періщить... Здається, й зима - не за горами... Ви любите зиму?
- Квиток! Або штраф! - коротко й чітко гавкнула контролерка.
- Ось, послухайте лише... Це Вівальді, із циклу "Пори року", " Зима".
Чоловік дістав із внутрішньої кишені плаща гостру тоненьку диригентську паличку і - диригуючи невидимим оркестром- почав наспівувати музичний фрагмент, погойдуючись і ризикуючи втратити рівновагу у хиткому вагончику.
- КВИТОК! - прогарчала контролерка.
- Музика - це вічне мистецтво! - продовжував чоловік, натхненно вимахуючи паличкою.
- Штраф! - вибухнула контролерка так, що аж трамвайчик підскочив і похилився на один бік, а мокрі пекінеси, що досі сиділи спокійно, підскочили й загавкали.
А тоді сталося непоправне.
Чоловік завмер на мить, а потім проштрикнув горло контролерки. Гострою диригентською паличкою.
Та закашлялась, заточилася і осіла на підлогу, розбризкуючи патьоки крові, що стрімко зацибеніли з наскрізної рани.
- Пандо! Кефір! - гукнув диригент до песиків - тут для вас робота!
Ті підскочили і почали жадібно злизувати криваві калюжі.
Чоловік зміряв поглядом тіло, яке ще хрипіло й сіпалося, а тоді вправно відчинив футляр од контрабаса. Футляр виявився порожнім. Чоловік подумав хвильку, тоді стягнув з ніг контролерки гостроносі чоботи - вони не вмістилися б до футляру ніяк - і вклав туди тіло. Помилувався, промимрив:
- Ну просто русалка у гроті...
І закрив віко футляра, клацнув замками, запроторив футляр на спину і посунув до виходу.
Трамвай заскреготів і зупинився.
Тоді незнайомець обернувся до кількох, закамянілих од жаху пасажирів, дістав з маленької зовнішньої кишеньки квитка, жбурнув його в напрямку компостера і сказав:
- Закомпостуйте будь-ласка! - а тоді - Пандо! Кефір! За мною!
І вийшов з трамваю.
Трамвай прямував до кінцевої зупинки.
Дощ припинився.
З неба посипалися сніжинки.
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
