Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.26
07:09
Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
2026.05.25
22:16
Анатолій Матвійчук
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
2026.05.25
21:46
я розкусив тебе хома
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
2026.05.25
20:56
Під захеканий безум
А бо локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
А бо локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
2026.05.25
20:44
Тонкі, стрункі, немов казкові птиці,
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
2026.05.25
19:52
А в нашім дворі та й росте собі клен.
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
2026.05.25
09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
2026.05.25
06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
2026.05.24
21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
2026.05.24
19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
2026.05.24
12:54
Люди! Ратибор вернувся! – рознеслось по Родні. -
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
2026.05.24
12:50
Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
2026.05.24
12:33
Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
2026.05.24
09:52
Коли премудрість вщухне,
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Інша поезія
В кімнаті
В кімнаті її легко можна було перечепитися
Поглядом за пейзаж, який повертав до весни.
Сонячні промені
Заливали спальню, як, мабуть, заливаються ними
Каюти кораблів на картинах мареністів.
Саме тут, розкриваєш кімнату перших сторінок роману Пруста,
А закриваєш щоденник Флобера зітхаючи його жалем,
Що ніколи не живеш з тими кого любиш.
Ми жили на краю світу в хащах яв, а з нами живі предмети:
Повітря повнилося нотами партитур, кімнатою ходили класики,
Пили каву не відмовляючись від віскі, що стало моїм трофеєм,
І я розмовляв з різноманітними філософами
На кухні відриваючись від гарячих, спашілих ліпот твого тіла.
Ми володіли усім і напоювали одне одного
Десертним вином любові та втіхи,
Переливаючись у клепсидрі радості.
Все чого у нас не було — це часу, —
Часу, що лежав тінню і гучно клацав кісточками пальців,
Бив по клавішах піаніно у наших головах
Намагаючись пустити тріщину небом
В якому щодень ніжилися наші сонливі погляди.
І невдовзі ця тріщина появилася у них
Прогнавши натхненну юність.
Тепер, риючись в старій горішній скрині
Мені трапився записник. Я вичитую:
«Людина — це краєвид з вікна кімнати».
І я геть не розумію, що хотів сказати доки
Не відправляюся подумки до нашого вікна.
Тепер, куди не поглянеш в цій кімнаті все не те
Чим було раніше.
Я дивлюсь на картину і бачу зимовий ранок твого пробудження,
Бокали наче армія моїх слів, що готові до нападу,
І навіть тиша має колір лакованої кришки фортепіано.
Предмети всотала тебе, а ти їх, що й скляний столик
Поблизу розкладного ліжка скрипить дерев’яною рейкою
І шумить телевізійним шоу віддзеркалюючи вечерю.
Один за одним кімнату покинули класики, ноти лежали тягарем
За який ми постійно перечіплялися, а філософи
Закутавшись у простирадла сиділи біля дерев на вулиці і читали книги.
Але тепер, — тепер, — це вже не ти. Хтось дописав тобі свої слова,
Домалював свій пейзаж, і нашою кімнатою
Ходить привиддя минулого, що зиркає у вікно на краєвид,
Який незмінно присутній і завжди залишається осторонь кімнати.
03.01.2024
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В кімнаті
В кімнаті її легко можна було перечепитися
Поглядом за пейзаж, який повертав до весни.
Сонячні промені
Заливали спальню, як, мабуть, заливаються ними
Каюти кораблів на картинах мареністів.
Саме тут, розкриваєш кімнату перших сторінок роману Пруста,
А закриваєш щоденник Флобера зітхаючи його жалем,
Що ніколи не живеш з тими кого любиш.
Ми жили на краю світу в хащах яв, а з нами живі предмети:
Повітря повнилося нотами партитур, кімнатою ходили класики,
Пили каву не відмовляючись від віскі, що стало моїм трофеєм,
І я розмовляв з різноманітними філософами
На кухні відриваючись від гарячих, спашілих ліпот твого тіла.
Ми володіли усім і напоювали одне одного
Десертним вином любові та втіхи,
Переливаючись у клепсидрі радості.
Все чого у нас не було — це часу, —
Часу, що лежав тінню і гучно клацав кісточками пальців,
Бив по клавішах піаніно у наших головах
Намагаючись пустити тріщину небом
В якому щодень ніжилися наші сонливі погляди.
І невдовзі ця тріщина появилася у них
Прогнавши натхненну юність.
Тепер, риючись в старій горішній скрині
Мені трапився записник. Я вичитую:
«Людина — це краєвид з вікна кімнати».
І я геть не розумію, що хотів сказати доки
Не відправляюся подумки до нашого вікна.
Тепер, куди не поглянеш в цій кімнаті все не те
Чим було раніше.
Я дивлюсь на картину і бачу зимовий ранок твого пробудження,
Бокали наче армія моїх слів, що готові до нападу,
І навіть тиша має колір лакованої кришки фортепіано.
Предмети всотала тебе, а ти їх, що й скляний столик
Поблизу розкладного ліжка скрипить дерев’яною рейкою
І шумить телевізійним шоу віддзеркалюючи вечерю.
Один за одним кімнату покинули класики, ноти лежали тягарем
За який ми постійно перечіплялися, а філософи
Закутавшись у простирадла сиділи біля дерев на вулиці і читали книги.
Але тепер, — тепер, — це вже не ти. Хтось дописав тобі свої слова,
Домалював свій пейзаж, і нашою кімнатою
Ходить привиддя минулого, що зиркає у вікно на краєвид,
Який незмінно присутній і завжди залишається осторонь кімнати.
03.01.2024
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
