ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Хтось

«...Вони були гідними дітьми природи,
але в нас є і римське право.
І Понтій Пілат пророк його».

(Джеймс Джойс)

Образ твору Хтось викинув величезне дзеркало (я побачив його на світанку), і воно лежало цілісінький день під залізним фарбованим парканом і відображало Небо – синє з білими неохайними хмарами і шматок задуманої вулиці – ніби відгризений тріщиною з часопростору. У цьому відображеному шматку міста людей і машин були квітучі черешні, на одну з яких щоранку сідали дві ворони (чорні серед білого цвіту) і вели довгу гортанну розмову про весну. Споглядаючи такі швидкоплинні світанки я подумав, що серед літераторів чорних літер були і є люди-дзеркала (не кажу свічада – не зрозуміють). У цих дзеркалах відображалась епоха з усіма її барвами (навіть темними як ніч) та плинними тінями. Таким дзеркалом доби проторенесансу був Франческо Петрарка. Проторенесанс – це доба світлої печалі, де, як не в його сонетах шукати цієї журби? «Мій пан, чиєї влади незборимої, противитись не стане смертних сил…» Ні, це чисто проторенесансний фаталізм – тут немає і тіні готики – цього останнього резюме середньовіччя. Дзеркалом готики був Тома Аквінський – учень алхіміка, хоча поетом його я називати боюсь. Справжні поети ніколи не кликали до хрестових походів. Петрарка сам себе вважав Прометеєм, що добровільно заховав свій вогонь в лампаду. Джованні Боккаччо – його необачний сучасник – це зовсім не дзеркало (як думали гімназисти ХІХ століття), і навіть не сатирик. Його твори і не зла іронія, і не жорстока пародія на сучасність. Боккаччо – це випадкова реінкарнація Лукіана: агонію середньовіччя він переплутав з агонією античності. У Львові та Черкасах Данте та Боккаччо читають, а книги Петрарки, так, гортають. Хоча я знав одного дивака з Луцька, що Петрарку справді читав. Але його Петрарка цікавив виключно як сучасник Ольгерда, не більше. І він марно шукав в його сонетах згадки про Велике Князівство Литовське, намагаючись зрозуміти, чому цю фантастичну державу оминула Чорна Смерть (хоча б частково). У XVIII столітті таким дзеркалом епохи був лише Джакомо Казанова. Всі інші або випереджали свій надміру естетичний і механістичний час, або безнадійно відставали від нього. Про Григорія Сковороду я тут мовчу – він був не від світу сього, тому дзеркалом бути не міг. У класичній Японії дзеркалом своєї епохи був тільки Мацуо Басьо. І все. «Солом’яний плащ мавпи» виявився дзеркалом, а не ірраціональною конструкцією. «Без правди немає поезії» - тому. Ну, справді не вважати ж дзеркалом епохи Хоші Сайґьо, що в своїх творах мандрував в потойбічний світ, чи Мурасакі Сікібу, що зображала людей, які абсолютно не розуміли, де і коли вони живуть, і світ поза їхніми мистецькими переживаннями ніби не існував. В Японії ХХ століття таким дзеркалом епохи був тільки Сюгаро Ямомото. ХХ століття направду стало «вулицею без сезону», де люди живуть у світі власних ілюзій і торгують дірявими човнами, які ніколи не попливуть. Акутагава Рюноске вважав себе ідіотом і не помічав очевидного, намагався зрозуміти людську душу блукаючи в нетрях минулого, а Юкіо Місіма спалював неіснуючі храми, в яких ніколи не було жодного дзеркала: лезо катани – погане дзеркало, у ньому відображається або богиня Сонця Аматерасу або сама пані Смерть. Не більше. І не тому, що це лезо надто вузьке чи не досить відполіроване. Поголитися можна зазираючи саме туди. Місіма це зрозумів – і то вчасно. В Європі ХХ століття єдиним дзеркалом епохи був Джеймс Джойс. До того ж усвідомленим дзеркалом. Треба було мати неабияку самовпевненість, що сказати прямо: так, я дзеркало епохи. І борони вас Боже його розбивати. Всі інші літератори вигадували свої світи, замість того, щоб відображати сучасний їм світ. Журналістика ХХ століття перетворилася в фантазії на тему або на зображення Утопії чи Антиутопії, які не в майбутньому, а нині. Що вже казати про красне письмо. Ернест Хемінгуей був останнім лицарем епохи модерн, а лицар не може бути дзеркалом – скільки не поліруй його обладунки. Редьярд Кіплінг вигадував світ сильних чоловіків, що після інженера Семюела Кольта було анахронізмом. Анрі Барбюс, Еріх Ремарк, Скотт Фіцджеральд хотіли стати такими дзеркалами, але в ці дзеркала ніхто не зазирнув, а хто зазирнув, не повірив, вони стали замальованими дзеркалами. Література ХХІ століття рухається по інерції: всі продовжують вважати, що постмодернізм себе ще не вичерпав, хоча це не так, і що новий літературний напрямок ось-ось народиться, а воно все ніяк. І яке там дзеркало – сучасність надто божевільна. А хто захоче поставити дзеркало перед божевільним?

Я вже кілька годин думаю тільки про одне: хто ця людина, що викинула велетенське дзеркало? Те що це поет – я не сумніваюсь. Він, певно, зрозумів, що не варто в нього зазирати шукаючи відповіді на вічні питання – дзеркалом не зазирнеш собі в душу. Нехай воно відображає весну і випадкові перехожі бачать у ньому Небо – бо їм ліньки піднімати до гори очі. Я не наважився підійти до цього дзеркала вночі, коли молодий місяць був саме в сузір’ї Тільця. Я просто знаю хто зазирає в це дзеркало вночі, коли сили зла панують на цій нещасній землі нероздільно.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-04-13 15:39:11
Переглядів сторінки твору 52
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.523 / 5.07)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.497 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2024.05.16 12:40
Автор у цю хвилину відсутній