Дякую.
Вічно цвітуть черешні і не зникають фіалкові сни, зникає чорне тавро на них, розчиняється в минулому.

Ух який вир образів! Шаленої енергетики верлібр!

Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, але оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускаються денні зшивання судин.
В них реальність – як у Прометея на скелі суглоби.
Тло й оточення – змінні. Самотність – константа. Один.
Поліфемове око, де інші циклопи засліпли.
Сни – це мертвонароджених мрій неземний аромат.
Запальний еротизм між рядками монашеських біблій.
Край, де у Камасутри чимало ще тих торквемад.
Де в багатті бажання спалити мене б дуже хтіли
Навіть ті, хто здаються весталками всім наяву.
Мої сни – це фантомні страждання астрального тіла.
Це апокриф: міг так, але зовсім інакше живу.
Мої сни – вирій хворої на поетичність уяви.
Це в’язниця душі на третину життя чи на чверть.
Це дитячий фільм жахів; та я і лякаюся мляво -
Це ж лишень репетиція вічності з іменем «Смерть».
Кімерійські морози, тоді феокрітове літо.
Божевільною форма є, мабуть, не кращою – суть.
Мої сни – Kingda Ka без контролю, немов Іпполіта
Коні бозна куди чи землею, чи небом несуть.
Мої сни – це кошмар для фрейдистської псевдонауки.
Тінь бажань – ефемерна, одначе доволі густа.
Тут Венера Мілоська безжально руба собі руки
Від численних спокус відповідно до слова Христа.
Мої сни – лабіринт в підсвідомості, де крок за кроком
Слабше віра, що яв все ж реальніше від цих химер.
І розв’язка сумна: Поліфем вирива собі око
У наївнім бажанні співати про це, як Гомер.

Дякую за імпульс, пане Артуре!
Опублікую з посиланням на Ваш чудовий твір!