Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ілахім Поет (1982) /
Вірші
Сторонні
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це, немає різниці.
Не моє, не твоє діло… та й нічиє.
Стерто з пам’яті світле, тьмяніє блискуче.
Адже слово «минуле», як сіреє тло,
Поглинає повітря солодше, ніж Gucci,
Смак цілунків і все, що тепер загуло.
День за днем – і все те ж. Фронт в глухій обороні.
Надпохмура весна, в травні мало тепла.
Та ніяк не виходить назвати «стороння»
Ту, що рідною серцю настільки була.
Чи іронія долі, чи витівки бісів.
Чи то нерви, чи це вже відвертий дурдом.
Чи це галюцинація, ніби я в Пізі,
Де хитаються башти-будівлі гуртом.
Чи кохання в крові, чи думки нетверезі.
Та горілка – знеболювач той ще. На жаль.
От і вірші – на місці шалених імпресій
Монотонна й нудна очманіла печаль.
Поїзд просто пішов. Як завжди, на пероні
Хтось зустрів, хтось прощається в тій метушні.
Просто дико – ніхто я тобі. Ти стороння.
А була ж, як ніхто інший, рідна мені.
Бути друзями після кохання – з утопій.
Слава Богу, що просто лишились людьми.
Не дратує що було тоді до вподоби.
Напівпроспад – і все. Пара «его» із «ми».
Маю жити, напевно, серйозніше трохи.
Міг би жити грайливо, немов жартома.
Ніби мають до щастя вести всі дороги.
Але всі вказівки поховала пітьма.
То й усе, що лишається білій вороні -
Віршування-нещастя співуче моє.
І в житті, та й у віршах… яка ти стороння?
Адже рідною серцю була. Та і є.
2024
Контекст : Lama, Не кажу прощай
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сторонні
Тоді здавалось, що то був останній раз
І поміж нами сотні миль, іде час
Lama
Чи фантомна корона ще стискує скроні,Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це, немає різниці.
Не моє, не твоє діло… та й нічиє.
Стерто з пам’яті світле, тьмяніє блискуче.
Адже слово «минуле», як сіреє тло,
Поглинає повітря солодше, ніж Gucci,
Смак цілунків і все, що тепер загуло.
День за днем – і все те ж. Фронт в глухій обороні.
Надпохмура весна, в травні мало тепла.
Та ніяк не виходить назвати «стороння»
Ту, що рідною серцю настільки була.
Чи іронія долі, чи витівки бісів.
Чи то нерви, чи це вже відвертий дурдом.
Чи це галюцинація, ніби я в Пізі,
Де хитаються башти-будівлі гуртом.
Чи кохання в крові, чи думки нетверезі.
Та горілка – знеболювач той ще. На жаль.
От і вірші – на місці шалених імпресій
Монотонна й нудна очманіла печаль.
Поїзд просто пішов. Як завжди, на пероні
Хтось зустрів, хтось прощається в тій метушні.
Просто дико – ніхто я тобі. Ти стороння.
А була ж, як ніхто інший, рідна мені.
Бути друзями після кохання – з утопій.
Слава Богу, що просто лишились людьми.
Не дратує що було тоді до вподоби.
Напівпроспад – і все. Пара «его» із «ми».
Маю жити, напевно, серйозніше трохи.
Міг би жити грайливо, немов жартома.
Ніби мають до щастя вести всі дороги.
Але всі вказівки поховала пітьма.
То й усе, що лишається білій вороні -
Віршування-нещастя співуче моє.
І в житті, та й у віршах… яка ти стороння?
Адже рідною серцю була. Та і є.
2024
Контекст : Lama, Не кажу прощай
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
