Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1966. Микита
У принципах незламний, наче скеля,
прийняв сувору правду колектив:
Микита, з’ясувалось, – пустомеля,
що ко́лесо історії крутив.
Він їздив по Радянському Союзу, –
легкої популярності шукав;
він замість хліба сіяв кукурудзу,
живих людей у космос запускав.
Він допускав неприйнятне́ зазнайство,
і, всупереч зусиллям всім ЦК,
колгоспне він розвалював хазяйство,
плюс проморгав талант Пастернака.
Авжеж, із милосердною снагою
він «ворогів народу» випускав,
але зробив горілку дорого́ю
й «на трьох» нас випивати попривчав.
А сам, напевне, випив скількимога!
Дружину тяг на будь-який прийом,
у Індії вивчав слона та йога,
об стіл в ООНі грюкав каблуком.
Він прокладав у Африці канали,
щоб до орання взявся бедуїн...
Але його безпечність доконала,
і він гайнув у Сочі на спочин.
І в ту ж хвилину, всі зібравши сили,
повстали члени Пленуму ЦК, –
вони, мабуть, давно уже хотіли
з капустою смачного пиріжка.
Микита дуже розізливсь на Пленум
і крикнув Мікояну-хитрунцю:
«Ех, треба було б з’їсти зі жульєном
дніпропетровську шатію оцю!»
Тепер він, як усі пенсіонери,
на лавці в сквері гріє свій філей,
і плаче про закінчення кар’єри
зятьок його товариш Аджубей.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Никита
Из вида не теряя главной цели,
суровой правде мы глядим в лицо:
Никита оказался пустомелей,
истории вертевшей колесо.
Он ездил по Советскому Союзу,
дешевой популярности искал,
заместо хлеба сеял кукурузу,
людей советских в космос запускал.
Он допускал опасное зазнайство
и, вопреки усилиям ЦК,
разваливал колхозное хозяйство,
плюс проглядел талант Пастернака́.
Конечно, он с сердечной теплотою
«врагов народа» начал выпускать,
но водку нашу сделал дорого́ю
и «на троих» заставил распивать.
А сам народной водки выпил много.
Супругу к светской жизни приучал.
Он в Индии дивился на иога.
На Ассамблее каблуком стучал.
Он в Африке прокладывал каналы,
чтоб бедуинам было где пахать...
Потом его беспечность доконала,
и он поехал в Сочи отдыхать.
А в это время со своих постелей
вставали члены Пленума ЦК.
Они с капустой пирогов хотели.
Была готова к выдаче мука.
Никита крепко осерчал на Пленум.
С обидой Микояну крикнул: «Блядь!»
Жалея, что не дал под зад коленом
днепропетровцам, растуды их мать...
Кирнувши за наличные "Столичной",
Никита в сквере кормит голубей.
И к парторганизации первичной
зятек его приписан Аджубей.
Юз Алешковський + Герман Плисецкий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"
скасування іронії на теренах тутешняцької держави
