Навіщо граєш ти, музико,
Фальшиві ноти поміж люду?
Зігравши, вони здались тобі так стрімко,
Та, не зігрівши душу й спокій твій від обелісків блуду…
Ніколи не забуду ту музику,
Яка лунала крізь середнії віки.
Але, дійшовши вона не витримала своєчасні ті роки,
Які тоді ледь смертю не минулись
Для геніїв святих мистецтв красою огорнулись.

Чого музико-майстер ти псуєш її ізвідусюди?
І застосовуєш «огидні синтез-звуки» в лютім гулі?
А ти, подумай: «І хто ж це слухати буде»?!?!
Ця синтез-музика невічною здається всьому люду.
Рік-два – її забудуть, забудеться те «зло»,
Принесене із дальніх гучномовців «грязного» калібру,
Де людство, не наслухалось цього пробігу.
В музичних фантазерах не набралося гріхів,
Як їх іще зробити на радість людям, зло та втіху.

Вона не буде існувать століття і віки,
А от, як приклад: твори Баха, Моцарта, Бетховена
Всі пам’ятатимуть як «еталон канонів вічної краси».
Хоча пройшли складні часи,
Витримавши роки революцій та повоєнних дійств,
Вона не втратила свій сенс до сьогодення,
Та перекриває кисень злим чудесним добродійствам.

P.S. Масштабом перевтілень здалися ті старі часи…
…Композиції майстрів минулого не забуває людство споконвіку і ніколи.
Не втративши філософів думок своїх та почуттів,
Вони були каноном в творах віковічної мімози.
Шедеври класики вже витримані часом,
Перестали бути хаосом для людства у цілому.
«Святі» музики створюють багато канонічних гласів,
Які запалають вогонь душі в серцях людей завчасно.

18.01.2014